- Global Voices по-українськи - https://uk.globalvoices.org -

Проривні технології, демагогічне управління: (не)демократизм даних в Індії під час COVID-19

Категорії: Південна Азія, Індія, громадські медіа, законодавство, політика, права людини, технології, управління, цифровий активізм, Advox
Image via EngageMedia. Used with permission. [1]

Зображення EngageMedia [1]. Використовується з дозволу.

Ця стаття є частиною Pandemic of Control [2], серії, яка спрямована на подальше публічне обговорення зростання цифрового авторитаризму в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні на тлі COVID-19. Pandemic of Control [3] – це ініціатива EngageMedia у партнерстві з CommonEdge. Цю відредаговану версію статті Пріті Рагунат [1] опубліковано в Global Voices у рамках партнерства з обміну контентом.

Пандемія COVID-19 [4], яка вирувала в найбільшій у світі демократії зі зниженим рейтингом [5], не лише призвела до великої кількості людських втрат в Індії, але й стала поштовхом для авторитарного контролю. Збільшення збору даних, виправдане пандемією, призвело до популістсько-протекціоністської форми цифрового авторитаризму.

У 2017 році один із головних архітекторів індійської програми Aadhaar [6], найбільшої біометричної програми в світі, зробив презентацію [7] про те, як Індія повинна прийняти демократію даних, при цьому визнаючи величезний потенціал використання доступних даних для отримання прибутку.

Останнім часом Індія зосередилася на детерміністичному використанні технологій із серйозними наслідками, які стосуються прав людини, як це видно з використання систем спостереження з використанням штучного інтелекту для поліцейської діяльності [8] та пропозицій щодо управління особистими та неособистими даними.

Накопичення авторитаризму: до нації ID

India Stack [9] — це набір інструментів і шляхів для створення технологічної архітектури. На чолі з iSpirt безліч волонтерів і розробників програмного забезпечення працюють над багаторівневим India Stack для того, щоб створити цифрові «суспільні» блага, які задовольнять потреби цифрового управління в країні. Останнім прикладом цього є Уніфікований платіжний інтерфейс (UPI), який в Індії називають фінтех-революцією [10] для цифрових платежів у реальному часі. Поєднуючи інфраструктуру цифрових платежів [9] із біометричною системою Aadhaar, India Stack має шанс використати те, що вважається процвітаючою цифровою економікою. Однак ті, хто стежив за історією India Stack (та iSpirt), знають, що група зникла [11], захищаючи інвазивні технології та приватизацію того, що має бути загальнодоступним, а також сприяє тролінгу та висловлюванню ворожнечі [12] в Інтернеті проти критиків. Один із таких анонімних облікових записів у Twitter, який переслідує критиків Aadhar у соціальних мережах, очевидно, створив і керував співзасновник iSpirt Шарад Шарма [13].

Відомо, що історія India Stack також є історією євангельського сегменту ідеології транснаціональної індійської технологічної спільноти. Технологічний детермінізм, прийнятий прихильниками India Stack, є однолінійною ідеєю розвитку та прогресу, яка нехтує чужими ідеями, життєвим досвідом і правами. Він прагне інституціоналізувати більше віри в технології, ніж у людей. Показовим є останній випадок кастової дискримінації [14] Google проти платформи Equality Lab, засновницею якої є Тенмочхі Сундарараян. Сильна віра в дивне поєднання протекціонізму для індійської технологічної індустрії та популістської риторики і політики, здається, керує більшою частиною їхнього функціонування.

Під час пандемії мобільний додаток CoWIN [15] було представлено як єдиний механізм [16] для надання вакцинації дуже великому населенню Індії. Але цей підхід виключив більшу частину сільського населення Індії; згідно зі звітом про показники ефективності телекомунікаційних послуг Індії, лише 34,60 відсотка сільського населення [17] мають доступ до Інтернету, залишаючи багатьох без можливості інформованої згоди.

Крім того, замість того, щоб функціонувати як громадська інфраструктура, активісти та етичні технологи звинуватили CoWIN у відкритому промиванні (поданні ініціативи як відкритої, незважаючи на те, що вона не відповідає всім критеріям). У цьому звіті [19] активіст Анівар Аравінд припустив, що Open APIs у поточній публічній цифровій інфраструктурі Індії насправді не є відкритим та лише сприяє державному доступу та консолідації приватних інтересів власності.

Крім численних помилок, проблем із конфіденційністю й технологічних недопрацювань [20], додаток CoWIN також використовувався для збору інформації, щоб створити базу даних для індійської програми National Digital Health ID. Внаслідок того, що сьогодні GovTech стає великою частиною управління, Індія вживає низку заходів, співпрацюючи з India Stack для того, щоб приватизувати і закрити технологічні архітектури від суспільства. Хоча це лише одна сторона медалі, інша полягає в тому, що такі технології, без відповідних гарантій, можуть використовуватися для розпалювання ненависті та дискримінації, при цьому посилюючи ворожнечу та спричиняючи катастрофу для соціальної структури Індії. Це було видно з того, як цифрові платформи використовувалися для посилення антимусульманської ненависті [21] під час пандемії. Наприкінці березня 2020 року стався сплеск дезінформації [22], націленої на мусульманські громади після спалаху COVID-19, пов’язаного з групою Джамаат Таблігі [23] (ісламський місіонерський рух). Списки, що ідентифікують деяких членів групи та містять їхні особисті дані, поширювалися в соціальних мережах [24]. Хоча так і незрозуміло, чи надійшла ця інформація з платформ GovTech, адже більшість списків, що поширюються в Інтернеті, були підготовлені владою [25] та мали підписи чиновників. Цей інцидент засвідчив , як цілі спільноти можуть стати мішенями та карикатурно виглядати як «суперрозповсюджувачі», за допомогою технології, яка використовується для сприяння профілюванню окремих осіб.

Культури спостереження: міста контролю

Одним із найпоширеніших проявів цифрового авторитаризму є застосування технологій стеження для поліції, контролю та розмежування людей. Розгортання технології розпізнавання облич (FRT) в Делі та Хайдарабаді призвело до того, що міжнародна організація Amnesty International назвала Хайдарабад «поліцейською державою» [27]. У Хайдарабаді, де розташовані деякі з найбільших мультинаціональних технологічних корпорацій, встановлено близько 600 000 камер відеоспостереження. Це на додаток до різноманітних інших програм і технологій, які є в розпорядженні поліцейського управління Хайдарабаду для позначення, розмежування та спостереження.

Під час пандемії системи розпізнавання облич на основі штучного інтелекту [28] були розгорнуті для того, щоб виявляти порушників пандемічних норм, встановлених державними та центральними урядами. Цей процес нормалізувався під час пандемії та викликав серйозні питання щодо організації та права на конфіденційність. Крім того, пристосовуючи реакцію на пандемію до технологічного рішення, уряд та його агенції запровадили інвазивні технології для того, щоб замінити управління. Це має катастрофічні наслідки. Наприклад, FRT може неправильно інтерпретувати та неправильно ідентифікувати тих, хто позначений як злочинець. Більше того, програма може використовуватися для націлювання на певні райони задля прогнозної та цілеспрямованої поліцейської діяльності, вбудовуючи та посилюючи упередженість в уже існуючих системах.

Отже, пандемія була використана як привід для розумної та 360-градусної поліцейської діяльності, та, звичайно, стеження в ім’я дотримання протоколів COVID-19. Влада пілотувала використання систем FRT для «безконтактної» доставки вакцини, що викликало занепокоєння стосовно конфіденційності [29] та побоювання щодо маргіналізації мільйонів вразливих людей [30].

Припливи та відпливи: управління даними в Індії

Третя сфера, яка зафіксувала величезні зміни під час пандемії – це управління даними. Прагнучи стати однією з небагатьох країн, які регулюють сферу неперсональних даних, а також розглянути питання захисту персональних даних, уряд Індії створив комітет, який вивчав законність і механізми управління персональними та неособистими даними.

У 2018 році було оприлюднено перший приклад [31] законопроекту про захист персональних даних, який встановив основу для управління персональними даними. Але наступні редакції законопроекту відображали втручання держави у сферу захисту персональних даних. У переглянутій версії 2019 року уряд міг отримати доступ до приватних даних, посилаючись на національну безпеку або громадський порядок, звільнивши своїх працівників від правил, що регулюють обробку персональних даних. Більше того, навіть суддя Шрі Крішна, який очолював комітет, що підготував перший драфт законопроекту, засудив ці зміни, заявивши, що це може «перетворити Індію на державу Оруелла» [32]. На момент написання цієї статті уряд відкликав законопроект про захист даних 2019 року та був розкритикований за такий крок [33].

Занепокоєння стосовно заходів захисту даних було підкреслено під час пандемії, коли уряд розширив свій доступ до особистих даних мільйонів людей, зокрема даних про стан здоров’я. У статті на порталі технологічної політики MediaNama, юрист Сарада Махеш запропонував [34] таку ідею, що для впровадження вакцини в Індії потрібна політика конфіденційності для захисту даних усіх громадян. Запровадження безпеки особистих даних стало ще складнішим із відкриттям сезону подорожей і важливими паспортами вакцин [35]. Проте, побоювання щодо використання особистих даних із додатків для відстеження контактів залишаються актуальними, оскільки це пов’язано з архітектурою цифрової ідентифікації здоров’я громадської інфраструктури Індії.

Зосередження Індії на детерміністичному та ідеологічному використанні технологій для боротьби з пандемією не тільки призвело до неправильного контролю за пандемією, але й підштовхнуло країну до боротьби з оруеллівськими реаліями. Спроба Індії призначити інвазивні високі технології для поліцейської діяльності як управління, руйнує цифрову публічну інфраструктуру та консолідує контроль над даними та життями людей.

Те, що пандемія та подальша криза охорони здоров’я були використані як можливість для техно-рішення, спостереження та контролю, викликає занепокоєння та підкреслює необхідність надавати більше уваги тому, що саме такі кризи використовують як зброю.

Пріті Рагунат [37] — викладач комунікації та медіа в Університеті Монаш, Малайзія.