Global Voices по-українськи » Невидимі жінки, які стоять за рибною індустрією Грузії

Зображення Саломе Кінкладзе, надане згідно з угодою про партнерство з Chaikhana Media.

Перекладачка: Олександра Панфілова

Ця стаття вперше була опублікована ^[1] на Chaikhana Media. Відредаговану версію опубліковано тут згідно з угодою про контент-партнерство.

Жінки, які працюють в рибній індустрії в Грузії, зазвичай неофіційні працівники, тож є дефіцит інформації про їхній дохід і внески в цей сектор. Хоча робота цих жінок невидима, але дуже важлива.

Більшість сортує, очищає, сушить і продає рибу — все це є важливою роботою в ланцюжку постачання морепродуктів ^[2]. Проте, різниця в заробітній платі чоловіків і жінок досі є кричуща: жінкам потрібно близько трьох років досвіду, щоб отримувати ті ж гроші, що й чоловікам на початку роботи. Найнепомітніша частина індустрії – підготовчі роботи перед риболовлею, наприклад плетіння рибальських сіток.

Антропологи довго вивчають роль жінок в риболовлі, зокрема, як робота впливає на мобільність жінок і чоловіків. В деяких культурах, чоловіки виходили в море та мали змогу подорожувати, в той час, як жінки залишались вдома. Антропологи мають сумніви, чи справді в давніх переконаннях, залишитись на березі означало відмову від влади. Наприклад, у рибальських спільнотах той факт, що чоловіки проводили тривалий час у морі, посилював домінування, владу та свободу жінок ^[3] у так званій особистій домашній сфері. Ось декілька жінок, які працюють в наш час у цій сфері.

Нона, 37 років

У Цхальцмінді, селі на заході Грузії, Нона стоїть біля критого сараю на шосе в будь-яку погоду і продає рибу разом із приблизно 12 іншими жінками. Вони виїжджають на світанку кожного ранку і часто працюють по 16 годин. Для старших жінок, фізичний тягар є ще гіршим, тому що довге стояння на вулиці має негативні наслідки.

Доходи тут мізерні. Потрібно дуже багато важкої роботи виконати, щоб заробити 10 грузинських ларі (приблизно 3,5 доларів США). Жертвуєш своїм здоров’ям і виснажуєшся.

Чорноморське узбережжя в Поті, біля маяка, де багато жінок продають рибу. Фото використано з дозволу.

Лілі, 67 років

Окрім очищення, обробки та продажу риби, Лілі разом з іншими рибалками використовує сітку для вилову риби з Чорного моря біля сіл Урекі, Шекветілі та Гріголеті та із сусідніх річок Супса та Натанебі. За професією, економіст, працювала у приватному і державному секторах довгі роки поки не втратила роботу.

Часи змінюються, все змінюється, і я змінююсь також. Тоді вам доведеться знайти якесь рішення, щоб не померти з голоду.

До того ж, вона працює з ранку до ночі з іншими жінками, її дохід маленький, і також вона повинна керувати сімейною фермою.

Коли чоловіки ловлять рибу, їм, ймовірно, платять набагато більше, і вони ловлять багато риби. Однак, вони працюють у групах і мають ділитися своїм доходом. А яка в них зарплата?! У них стільки витрат! Вони повинні купувати газ; вони повинні їсти. Навіть, якщо вони виловлюють 100 кілограм риби, це ніщо для 20 людей. Проте, ми всі відкладаємо гроші на їжу. Ми не голодуємо.

Ямзе, 63 роки

Ямзе – 63 роки і вона працює в рибній індустрії протягом 25 років. Зараз вона володіє і керує рибним магазином разом із сестрою і трьома іншими жінками. Вона працювала в різних місцях, включаючи базар в Кобулеті, місто біля Чорного моря в Аджарському регіоні. Багато років тому вона навіть ходила до будинків у громаді, щоб продавати рибу з навантажених ящиків для зберігання.

Тоді я поставила стіл тут, на мосту Малтаква, і накрила його гарною скатертиною, щоб вона привертала увагу людей, коли вони проходили. Будь-який пересічний міг бачити рибу і зупиняти автомобілі. Я думала, що мені більше нічого робити в Кобулеті, я зароблю тут більше грошей. Купуючи і продаючи свіжий товар від рибальських бригад. Тоді біля мосту я зробила прилавок, накрила його і продовжила працювати. До мене приєдналися інші жінки, і ми четверо почали працювати разом. Поки нам не сказали з'їхати з мосту. Інші жінки знову повернулися на ринок, почуваючись розчарованими. Але я приїхала сюди, ближче до води, і орендую цю будівлю.

Зараз я отримую свіжу рибу від рибалок і продаю її. Тут риба як з моря, так і з озера Палеостомі. Ловимо сома, кефаль, сьомгу та «барабульку»(Чорноморський молюск). Чистимо рибу, як тільки дістанемо. Зараз я думаю про те, щоб створити місце, де я зможу готувати рибу для клієнтів, щоб вони могли обідати в чистому місці біля води. Також буду працевлаштовувати молодих жінок.

Ямзе знає наскільки важкою може бути робота на ринку, для жінок. Умови важкі, зарплата низька. Вона платить жінкам, яких вона бере на роботу, 50 грузинських ларі на день (приблизно 17 доларів США). Коли продається менше риби, це 30 ларі.

Лалі, 56 років

Зв’язок Лалі з морем почався, коли батько навчив її плести рибальські сітки у віці 10 років. Вона виросла в родині рибалок і каже, що плетіння сіток було сімейною традицією: її дідусь був сліпим, але міг плести сітки ідеально. Вона була щаслива допомогти батькові. Сьогодні Лалі плете сітки різних розмірів: 22 мм, 40 мм, 100 мм і 200 мм, залежно від розміру риби, яку потрібно ловити.

Я плету всі види сіток. Бувають тристінні рибальські сітки, а також двостінні. Деяким рибам потрібна одностінна сітка, наприклад, для вилову оселедця. Для сітки потрібна мотузка. Зверху на сітку потрібно поставити пробки, а знизу основну лінію, після чого можна приступати до плетіння сітки. Я плету в день 100 метрів вверх і 100 метрів вниз, це одна сітка. Ця робота вимагає знання математики, швидкості та наполегливості. Виміряти потрібно точно, тому що якщо сітка зроблена неправильно, вона не зловить рибу.

Лалі замовляє сітку в Азербайджані й Туреччині, але згадує, що за часів Радянського Союзу вони купували сітку з кораблів біля колгоспу неподалік від Поті. Зазвичай, вони виготовляють свинцеві струни та пробки вдома.

Кілька років тому, Лалі разом з двома дітьми орендувала будівлю на вулиці Гурія в Поті і влаштувала там невелику їдальню. Перехожі можуть спробувати рибу на місці. Іноді вона бере щойно спійману рибу у рибалок, а деколи самостійно вирушає на риболовлю. Але вести бізнес складно, не кажучи вже про особисте життя. Лалі нарікає на те, що після оплати оренди, податків та інших витрат, грошей залишається обмаль.

Марина, 62 роки

Марина працює в рибній індустрії протягом 42 років. Разом із близько 50 іншими жінками, які працюють на рибному ринку, вона щодня спілкується з туристами з різних країн.

Усі клієнти, які заходять до мене, чи то українці, чи росіяни, чи узбеки, чи таджики, для мене як рідні. Співпереживання, зв'язок і любов є важливими в нашій роботі.

Це складна робота — важливі інвентаризація, наповнення, прибирання і навіть розміщення товару, — пояснює Марина.

Риба як дитина, про яку потрібно піклуватися. Вона повинна бути завжди абсолютно чистою, і ви повинні мити руки щоразу, коли торкаєтесь риби. Крім того, ви не можете складати багато риби разом, оскільки вона може розчавитися. Якщо ви це зробите, то вона скоро зіпсується. У мене стільки досвіду і якщо я бачу рибу, яку продають будь-де, у Тбілісі чи деінде, я одразу можу сказати, свіжа вона чи стара. Рибам потрібна любов. Вони потребують догляду.

Перекладачка: Олександра Панфілова