Мозаїка із зображенням сюжетів радянсько-монгольської дружби, меморіал Зайсан, Улан-Батор. Фотографія Ло ван ден Берга через Flickr (CC BY-NC-ND 2.0)

Перекладачка: Олександра Панфілова

Другий тиждень жовтня 2022 року у Монголії відзначився грандіозним відкриттям музею Чингісхана у столиці Улан-Батор. Він присвячений засновнику Монгольської імперії, найбільшої суцільної сухопутної імперії в історії. Приблизно в той же час монголи пройшли маршем перед посольством Росії на знак протесту проти її кривавого вторгнення в Україну, закликаючи вислати російського посла Іскандера Азізова. Голову російського дипломатичного представництва, який найдовше пропрацював у Монголії (майже 9 років), звинуватили у втручанні у внутрішні справи держави та перешкоджанні розвитку енергетичних проектів. У січні 2022 року громадськість висловила обурення через прохання російського посла до голови Великого державного хуралу (парламенту) передати йому питання та напрямки для розгляду на весняних сесіях парламенту.

Дійсно, очевидна зневага до суверенітету країни та дипломатичного протоколу, яка часто набувала форми неприхованого тиску, стала моделлю російсько-монгольських відносин останніх років. Уже у 2011 році надзвичайна залежність Монголії від імпорту енергоресурсів з Росії, який становив 90 відсотків загального імпорту нафтопродуктів, вважалася серйозним ризиком і вразливістю, особливо тому, що Росія мала звичку скорочувати експорт нафти та дизельного палива, викликаючи різке зростання цін. З початком російського вторгнення в Україну у лютому 2022 року, коли європейські країни намагаються протистояти політиці «енергетичного шантажу» Путіна шляхом диверсифікації джерел або постачальників енергоресурсів, Монголія досі залишається надзвичайно залежною від російського імпорту загалом та енергоресурсів зокрема. Станом на березень 2022 року російсько-монгольська торгівля становила майже третину загального імпорту Монголії, більше, ніж будь-яка країна Кавказу та Центральної Азії (за винятком Вірменії та Казахстану, обидві з яких є членами Євразійського економічного союзу під керівництвом Росії (ЄАЕС)).

Залізнична станція на російсько-монгольському кордоні, Наушки, Росія. Фотографія Клея Гілліленда через Flickr (CC BY-SA 2.0)

Колись держсекретар США Джон Керрі називав Монголію —«оазисом демократії», адже країна не мала виходу до моря, стояла наодинці між своїми двома авторитарними сусідами — Росією та Китаєм. Незважаючи на низькі показники у сфері офіційної корупції та нерівності, щорічне дослідження Freedom in the World оцінило Монголію як «вільну» країну із загальним балом 85 із 100. Проте, Монголія, чиї показники зростали вражаючими темпами у 17 відсотків у 2011 році, опинилася на межі дефолту у 2016 році, борючись із боргами та втрачаючи іноземні інвестиції. У той же час майже третина населення була за межею бідності, внаслідок чого уряд гостро потребував іноземних інвестицій і нових економічних можливостей.

Приблизно в цей час і Росія, і Китай активізували свої амбітні економічні та геостратегічні проекти: так званий «поворот Росії в Азію» («поворот на Восток» або «поворот на Схід» російською мовою), і китайський «Один пояс, один шлях» (BRI). Однак, на відміну від «Одного поясу, одного шляху», що репрезентували в якості глобальної інфраструктурної ініціативи з Європою як однією з її невід’ємних частин, поворот Путіна на Схід був, насамперед, зумовлений антизахідними настроями після анексії Криму у 2014 році та запровадження антиросійських санкцій. Традиційно Монголія намагалася отримати вигоду від конкуренції між Росією та Китаєм, єдиними країнами, з якими вона межує. Проте, після 2014 року Росія стала більш залежною від Китаю і можливості балансу у тристоронній системі швидко зменшилися.

Монгольська політика, в якій починаючи з 2017 року домінують дві впливові особи, які були великими шанувальниками російського президента Владіміра Путіна. У липні 2017 року Халтмаагійн Баттулга, колишній чемпіон світу з боротьби та президент Монгольської асоціації дзюдо, був обраний президентом Монголії. Політик-народовець від Демократичної партії (ДП) і мільйонер, який сам зробив себе, палко представляв себе прокремлівським і, зрештою, антипекінським кандидатом, а також другом російського президента, з яким, як він часто підкреслює, поділяє любов до дзюдо. Схоже, захоплення Путіним було основою його передвиборчої кампанії, оскільки він офіційно використовував гасло кампанії «Такий президент, як Путін» (Путин шиг ерөнхийлөгч), і нібито використовував у своїй кампанії оброблені у фотошопі зображення, на яких він зображений з Путіним. Тодішній прем’єр-міністр і колишній полковник армії Ухнаагійн Хурелсух, його головний політичний суперник з Монгольської народної партії (MPP) і нинішній президент Монголії, також був відвертим шанувальником Путіна, відомим своєю фотосесією без сорочки з гвинтівкою у стилі Путіна.

Президент Монголії Халтмаагійн Баттулга (праворуч) і президент Росії Володимир Путін (ліворуч), Улан-Батор, 3 вересня 2019 року. Скріншот з YouTube-каналу Battulga Khaltmaa. Добросовісне використання.

Спочатку проросійська позиція могла бути корисною стратегією для внутрішнього використання антикитайських настроїв під час виборів, але невдовзі, здавалося, вони самі були приголомшені нею. Президента Баттулгу критикували за те, що він віддає перевагу участі в заходах, відвіданих Путіним, ціною навіть пропуску сесій Генеральної Асамблеї ООН, тоді як правляча Монгольська народна партія активізувала офіційну співпрацю з російською правлячою партією «Єдина Росія».

Проте, багаторічні спроби врівноважити залежність від Китаю шляхом прихильності до Росії почали руйнуватися після російського вторгнення в Україну. Зіткнувшись із неминучими санкціями Заходу, Росія спробувала використати існуючі альянси деінде, щоб протистояти глобальній ізоляції, і економічна залежність Монголії стала в нагоді. 28 лютого, лише через п’ять днів війни, російський газовий гігант «Газпром» поспішно підписав контракт на проектно-вишукувальні роботи проекту газопроводу «Союз-Восток» з Росії до Китаю через Монголію, «флагманського» проекту нинішнього уряду Монголії, реалізація якого, тим не менш, ймовірно, призведе до важкого тягаря витрат для Монголії та значної позики з боку Росії, зробивши країну ще більш залежною.

Ключ до подолання енергетичної залежності Монголії від Росії та переходу на альтернативні джерела енергії, здавалося, лежав у проекті гідроелектростанції Egiin Gol, яка мала задовольнити основну частину потреб країни в електроенергії, але проект наразі заблокований через екологічні проблеми Росії, незважаючи на те, що Китайський експортно-імпортний банк був готовий його спонсорувати.

Святкування Дня Перемоги в Улан-Баторі, Монголія, 9 травня 2022 року. Скріншот з YouTube-каналу Русский Дом в Улан-Баторе Монголия. Добросовісне використання.

З іншого боку, активна взаємодія з російсько-китайським антизахідним альянсом принесла Монголії політичні зобов’язання, оскільки вона систематично утримувалася від будь-яких резолюцій ООН із засудженням російського вторгнення в Україну. Крім того, з початку вторгнення в Монголії відбулося кілька проросійських мітингів, чого неможливо уявити навіть у більшості пострадянських держав Центральної Азії. Девізи та символіка проросійських мітингів у Монголії, які зазвичай проводяться перед пам’ятником радянському генералу Георгію Жукову у столиці Улан-Баторі, мало чим відрізняються від провоєнних мітингів у самій Росії, різнячись від антизахідних і анти- українських заяв (наприклад, «США — військовий злочинець», «Ні фашизму, ні Зеленському!») до тих, хто підтримує Росію («Ми за Росію, проти нацизму»).

Водночас, на відміну від більшості пострадянських держав, які вагалися з організацією параду до Дня Перемоги, Монголія не лише дозволила російському посольству та пов’язаним з ним групам організувати так званий «Безсмертний полк», але й направила війська для участі в Дні Перемоги на військовому параді в Улан-Уде, столиці Республіки Бурятія, Росія. Тим часом, численні проукраїнські та антивоєнні мітинги перед посольством Росії в Улан-Баторі систематично були придушені поліцією або нападами опонентів, а деяким антивоєнним активістам загрожує до трьох років в'язниці.

Зрештою, країну, яку раніше називали «оазисом демократії» серед її авторитарних і антизахідних сусідів, а тепер «державою-цуценям в Азії» (Азійн гөлөг улс), як кажуть монголи, відображає жахливі обставини, які з’явились для країни у спробі загравати зі своїм північним сусідом. Це зовсім не те прізвисько, яке «державі-провіснику Азії» (Азійн хүлэг улс) дав прем’єр-міністр Лувсаннамсрайн Оюн-Ердене у назві своєї книги.

Перекладачка: Олександра Панфілова