Зображення Марко Верча на Flickr. Використовується за ліцензією CC BY 2.0.

З моменту ескалації вторгнення в Україну, свобода слова в Росії зазнала надзвичайного звуження. Контроль і цензура громадськості та засобів масової інформації є дуже розповсюдженим явищем. Заяви про російську армію, які йдуть врозріз з офіційною позицією державних органів, регулярно криміналізуються. За перші вісім місяців війни антивоєнні висловлювання стали підставою для порушення кримінальних справ проти 331 особи в 64 регіонах РФ.

Соціальні мережі надали поліції та спецслужбам більше інструментів для пошуку та доведення мовних злочинів і поширення інформації про арешти. Правляча партія навіть створила бота в месенджері Telegram, який закликає людей боротися в «інформаційній війні» на боці влади. Така тактика сприяє встановленню паноптикоподібного режиму страху та самоцензури.

Посилення репресій

Цензура та політичні репресії не є чимось новим для Росії, але у 2022 році вони досягли нових висот. Разом з новими цифровими інструментами, нове законодавство дозволяє державі прискорити та індустріалізувати репресії проти інакодумців.

Того ж дня, коли Володимир Путін оголосив про вторгнення в Україну, Роскомнагляд оголосив, що, висвітлюючи війну, ЗМІ повинні називати її виключно «спеціальною військовою операцією» і спиратися лише на офіційні урядові джерела. За два дні Роскомнагляд почав цензурувати публікації про війну і до жовтня заблокував понад 8000 сайтів у Росії.

Через тиждень парламент ухвалив поправки до Кодексу про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу, які набули чинності того ж дня. Нова стаття (207.3) Кримінального кодексу стосується «публічного поширення неправдивих відомостей про застосування збройних сил Російської Федерації». Покарання за поширення «фейків» коливається від 1,5 млн рублів штрафу до 15 років позбавлення волі. Ще один новий склад злочину – «дискредитація Збройних Сил РФ». Перший раз «дискредитатор» отримує адміністративне покарання (30 000-50 000 рублів, що становить близько 480-800 доларів США, за статтею 20.3.3 Кодексу про адміністративні правопорушення), тоді як за повторне правопорушення настає кримінальна відповідальність (до п'яти років позбавлення волі за статтею 280.3 Кримінального кодексу).

За інформацією «ОВД-Інфо», станом на жовтень 2022 року було порушено 107 кримінальних справ за статтею «фейки» та 4 777 адміністративних справ за статтею «дискредитація», більшість з яких стосуються діяльності в соціальних мережах. Діяльність у соціальних мережах включає пости, коментарі, реакції, емодзі, повідомлення в групових чатах і відео на YouTube; одна справа також ґрунтується на приватних телефонних дзвінках.

Публічні особи – журналісти, громадські активісти, політики, блогери – частіше стають фігурантами кримінальних справ. Найгучніший арешт наразі відбувся 12 липня: муніципальний депутат Ілля Яшин був звинувачений у «поширенні фейків» у відеоролику на YouTube. Опозиційний політик з 2000 року і близький соратник Навального і Нємцова, Яшин переслідується протягом всієї своєї кар'єри. Для таких людей, як він, є приказка з радянських часів: «Знайдіть мені людину, і я знайду вам злочин», маючи на увазі, що закон не може зупинити державу від того, щоб посадити когось до в'язниці. Маючи на увазі масштаб кістки, яку Путіну довелося кинути Яшину, показовим є той факт, що його перше кримінальне обвинувачення – за статтею про «фейки». Справа Яшина ще триває, а от іншого депутата Олексія Горінова засудили до семи років колонії загального режиму за те, що він на засіданні сказав «війна» замість «спецоперація».

Цей закон суттєво полегшує тягар формальних процедур, які необхідно виконати поліції та прокуратурі для створення ілюзії функціонування системи правосуддя, і таким чином прискорює процес репресій. Це також очевидно на місцевому рівні. За межами Москви і Санкт-Петербурга поширеною практикою є засудження людей до штрафів і більш м'яких кримінальних покарань. Більшість обвинувачених – це громадські активісти та журналісти з невеликою кількістю прихильників, які вже потрапляли в поле зору держави.

Наприклад, Євген Фокін з Новосибірська – міський активіст. Йому було лише 17 років, коли його звинуватили в тому, що він відправив повідомлення в Telegram-чаті «Коаліція Новосибірськ 2020» з 2 880 підписниками. Повідомлення містило посилання на новину, в якій цитувалася заява керівника Офісу Президента України про те, що всі ядерні об'єкти в Україні захоплені кадирівцями. «Сподіваюся, він бреше, – додав Євген у підписі, – це, напевно, найгірша новина ХХІ століття». Пізніше у своєму інтерв'ю Євген дивується: «У своєму початковому коментарі я фактично поставив під сумнів достовірність інформації. А вони все одно кажуть «завідомо неправдива». Сергія Носова із села Бакланово Орловської області звинуватили в тому, що він розміщував повідомлення про масові вбивства в Бучі та Ірпені на Telegram-каналі «Список Носова» з 352 підписниками. У 2021 році викладач університету з Барнаула Олексій Аргунов попросив своїх студентів підписати петицію проти Федеральної служби з нагляду у сфері освіти і науки. Він вважає, що саме тому у 2022 році його оштрафували на 30 000 рублів за сумний смайлик і лайк під чужими антивоєнними постами.

Кілька справ відкрито проти звичайних людей, які не мають історії громадської активності. Серед них – кочегар, програміст, водій, археолог, копач.

Ритуал ганьби та залякування

28 червня 2022 року поліція Санкт-Петербурга опублікувала відео, на якому троє співробітників ОМОНу в повному екіпіруванні виривають зі стіни металеві двері квартири. Вони забігають всередину з криками: «На підлогу!» і ми бачимо, як на підлозі обличчям вниз лежить напіводягнений чоловік середніх років, який згодом вибачається на камеру. Це був Олег Бєлоусов, який живе з дорослим сином – обидва мають інвалідність. Свої антивоєнні погляди він висловлював у публічній групі «Копачі Святого Петра 2 у соціальній мережі VK.com, і товариш-любитель копання заявив на нього в поліцію.

Жанр подібних поліцейських зйомок не є новим для Росії. Однак, зазвичай такі відео публікуються або потрапляють у мережу лише у резонансних справах, таких як тероризм. Останнім часом, демонстративне застосування надмірної сили та екстравагантні витрати під час арештів за мовні злочини стали звичним явищем.

Щодо публікації поліцією відео-вибачень в Інтернеті, то в Росії ця практика була започаткована у Чечні у 2015 році (за критику влади та «порушення честі»). У 2020 році її запозичили правоохоронці по всій країні, переважно проти «поширення фейків» про коронавірус. З 2021 року ми бачимо багато сповідальних відео звичайних опозиціонерів – а тепер вже і дисидентів. Можна з упевненістю припустити, що більшість цих відео зняті під тиском.

На думку антропологині Олександри Архипової, такі відео можуть дискредитувати опозицію. Вони показують протестувальників слабкими, приниженими і непослідовними, що емоційно ускладнює їх підтримку.

Для антивоєнного руху в такій великій країні, як Росія – великій і поширеній на великі відстані – цифровий зв'язок має вирішальне значення. Враховуючи колосальні масштаби цензури в ЗМІ, Інтернет є єдиним місцем доступу до різноманітної інформації, що не фільтрується державою. Водночас, жорстокість поліції щодо вуличних протестувальників протягом останнього десятиліття створила ілюзію, що онлайн-простір є більш безпечним для самовираження, ніж офлайн, і ця думка дедалі частіше ставиться під сумнів протягом останніх кількох років.

Таким чином, коли поліція переслідує людей за їхні думки, висловлені у, здавалося б, приватних і безпечних інтернет-просторах, і рекламує непропорційно жорстокі арешти, це сприяє ще більшій параної та самоцензурі серед опозиції.

Будь-ласка, відвідайте сторінку проекту, щоб ознайомитися з іншими матеріалами Моніторингу несвободи.