Художня робота DZtenders. Використовується з дозволу.

Перекладачка: Дарина Гловацька

Здавалося, світ тільки оговтався від глобальної пандемії, коли на початку 2022  року виник новий геополітичний конфлікт. Російська збройна агресія проти України і європейський бойкот усього російського вже порушують світовий порядок. На тлі санкцій ЄС проти Росії і останніх непорозумінь з відтермінуванням експорту палива, газу та вугілля до західної частини Європи дедалі частіше лунають побоювання безпрецедентно холодної зими для європейців. Вже перебуваючи у складній енергетичній кризі, Європа змушена зробити переоцінку свого енергетичного ланцюжка живлення, щоб зменшити залежність від РФ.

На тлі непевних всесвітніх взаємин ця північноафриканська країна виглядає як потенційний рятівник, котрий може постачати тепло до Європи впродовж холодного періоду. Як член міжнародної організації з видобутку нафти та врегулювання цін на паливо «ОПЕК» Алжир користується багатими покладами природних ресурсів. Він посідає сьоме місце у світовому списку країн із найбільшими покладами природного газу, є шостим найбільшим постачальником газу, і третім у світі за покладами сланцевого газу. Алжир також займає шістнадцяте місце в світі за покладами нафти, що робить його привабливим варіантом для Європи і практичною альтернативою Росії.

Але чи зможе Алжир компенсувати скорочення поставок російського газу до ЄС? І чи взагалі бажає співпрацювати?

Ситуація між Алжиром і ЄС

Напруженість у відносинах між Брюсселем і Москвою зростає, оскільки Західна Європа намагається висунути нові санкції проти Кремля.  Серед такого геополітичного тиску з визначенням сторони конфлікту, Алжир намагається не позбутися підтримки Росії, його історичного союзника. Зрозуміло, що ця північноафриканська країна дотримується нейтралітету і позаблокового статусу ще з часів «холодної війни». Тим часом, іспано-алжирські стосунки погіршилися, оскільки Іспанія підтримала Марокко у війні із Західною Сахарою. (Прим. Війна у Західній Сахарі – збройний конфлікт між Марокко та Алжиром, котрий триває з 1971 року). Як наслідок, Алжир знизив поставки газу до Іспанії з 45% до 22% у серпні 2022 року, збільшуючи потужності експорту до Італії.

Поки що енергетичні переговори між Алжиром та Європейським Союзом були дуже плідними, і високопосадовці погодили збільшення постачання газу. Італійський прем’єр-міністр Маріо Драґі і французький президент Еммануель Макрон відвідали Алжир, сподіваючись на зміцнення партнерства з їхнім другим найбільшим постачальником газу після Норвегії. З початку 2022 року, як свідчать звіти, Алжир поставив до Італії 13,9 млрд кубометрів газу, що на 113% більше ніж за попередніх прогнозів.

Та чи зможе Алжир дійсно замінити Росію і стати альтернативою для європейського енергетичного «нещастя»? Щоб відповісти на це запитання, ми маємо поглянути детальніше на енергетичні потужності Алжиру.

Виклики алжирській залежності від вуглеводнів

Басейни нафти й природного газу та інфраструктура трубопроводів в Алжирі, громадське надбання. Управління енергетичної інформації США – Вікісховище. Добросовісне використання.

Алжир – один із провідних африканських експортерів газу до Європи, постачаючи приблизно 19 млрд кубометрів газу у 2021 році одноосібно; країна також має значні поклади сланцевого газу. Вуглеводневий сектор, який характеризується великими покладами неочищеної нафти і газовими родовищами, довго був основою економіки країни. Не дивлячись на це, цей сектор залишає державу на поталу нестабільним цінам на нафту і газ. Іншими словами, зниження цін на нафту може легко послабити економіку Алжиру.

Унаслідок останніх геополітичних протирічь, які пролили світло на енергетичний потенціал Алжиру, постали питання про те, чи зможе країна замінити Росію. Алжир сприяв імпорту 11% від європейського газу у 2021 році, поки Росія надавала приблизно 45%.

Отже, для Алжиру буде важко зустрітись із потенційними вимогами всесвітньої торгівлі, особливо за пожвавленості внутрішніх енергетичних домашніх затрат.

Занадто велика залежність від вуглеводнів при виробництві електроенергії серйозно пошкодила транзитні сполучення країни, внаслідок зниження експортних доходів. Фактично енергетичним сектором Алжиру нехтували до сьогодні, оскільки запаси виснажуються і виробництво застоюється.

Відновлюваний енергетичний потенціал

Із суцільною площею близько 2,3 млн кв.км і з узбережжям у понад  1.600 км, Алжир – десята за розміром країна у світі і найбільша в Африці і арабській спільноті. Пустеля Сахара вкриває більшу частину території країни, і приблизно 3000 світових годин у році дозволяє Алжиру будувати одне з найбільших полів сонячних панелей.

Поки що, незважаючи на це, частка відновлювальної енергії у всьому енергетичному секторі Алжиру залишається низькою. У 2021 році, 99% електричної продукції спиралися на газ. І хоча країна хизується великим потенціалом відновлюваної енергетики, Алжиру насправді  не вистачає для цього інфраструктури. Лише незначні кроки були зроблені для розбудови відновлювальних енергетичних потужностей, оскільки уряд фокусується лише на вуглеводневих інвестиціях. Це робить країну несумісною з європейським газовим ринком, який швидко перепрофілюється на відновлювальні матеріали. Та чи може ЄС допомогти Алжиру оновити його енергетичний сектор?

Співпраця ЄС і Алжиру

У поточному діалозі між країнами, єврокомісар з питань енергетики Кадрі Сімсон назвав їхню співпрацю з Алжиром як «стратегічно довготривале партнерство». Важливо, що це партнерство концентрує увагу на розширення масштабів енергетичних інвестицій.

Проте, чи дозволить алжирська міжнародна позиція залучати зарубіжні інвестиції, навіть якщо країна хоче і надалі співпрацювати з Європою і вдосконалювати свій енергетичний сектор?

У розіграші публічних тендерів в Алжирі, зарубіжні інвестори змушені були знайти партнерів всередині країни, оскільки участь іноземних підрядників була обмеженою до 49% у 2019 році. Проте, вже у 2020 році уряд відійшов від суворого правила «51/49», але воно досі зберігається для деяких стратегічних секторів: вуглеводневого, гірничовидобувного, оборонного і фармацевтичного.

Незважаючи на це, алжирська державна компанія з видобутку і переробки нафти «Сонатрач» ще зберігає контроль над вуглеводневим освоєнням і видобутком копалин. Проте, новий закон про вуглеводні, який ухвалили у грудні 2019 року, надав можливість розподілу видобутку з  іноземними підприємствами. Поточні контракти надають більше гнучкості та рівного розподілу прибутків для іноземних компаній. Згодом «Сонатрач» підписала великий чотиримільярдний нафтово-газовий «обмінний» контракт з європейськими партнерами. Угода, яка була укладена у липні 2021 року, передбачала  збільшення обсягів експорту газу.

Незважаючи на те, що збільшення алжирських поставок газу залишається основним пріоритетом для ЄС, міжнародне енергетичне співробітництво націлене на мобілізацію великого потенціалу Алжиру та його неосвоєні відновлювальні ресурси.

Активізація інвестицій у сектор відновлювальних ресурсів буде важливим і прибутковим для обох сторін. Ці потужності можуть збільшити обсяги газового видобутку і міжнародного експорту. Внаслідок цього, алжирський уряд має намір досягти межі у 15 МВт виробництва сонячної енергії у 2025 році. Для встановлення сонячних панелей потрібно розгорнути тендери у декількох регіонах.

Висновки

Ці глибокі зрушення у геополітиці висунули Алжир на авансцену міжнародної енергетичної вистави. І поки Алжир готується до підтвердження «стратегічно довготривалого партнерства», він також не хоче зіпсувати стосунки із своїм довготривалим партнером, Росією. Загалом, подальші енергетичні перемовини і розмови про розширення іноземних інвестицій та ефективної технології транспортування, окреслять нову еру розвитку та різноманітного доходу для Алжиру.

Перекладачка: Дарина Гловацька