[1]Фотоколаж Istinomer/Fonet/Wikimedia, використовується з дозволу.
Цю статтю Тіяни Джорджевич (Tijana Đorđević) вперше опубліковано на Istinomer [2] (Truth-O-Meter), факктчекінговій платформі Центру дослуджень, прозорості і підзвітності (Center for Research, Transparency and Accountability, CRTA [3]). Редаговану версію публікуємо нижче в межах угоди про обмін контентом з Global Voices.
Російська агресія проти України почалася 24 лютого минулого року. З того моменту одна країна стала “жертвою великих держав.” На ту країну “тиснуть,” її “шантажують,” “наднищать” і робилять мішенню “цілеспрямованих атак.” В тій країні йде війна, але особлива. Та країна – Сербія.
З перших годин війни в Україні і досі медіа в Сербії проходять через різні етапи: від твердження, що фактом є “напад України на Росію [4],” весь час називаючи це “спеціальною операцією,” а не війною, до прийняття реальності, але з підтримкою режиму Владіміра Путіна [5] і його дій на фронті.
Нюанси в підході до цього конфлікту дещо змінювалися до моменту, коли стало ясно, що він не завершиться швидко і що наслідки будуть відчутні в решті світу. В той момент, для центральних медіа, Сербія стала найбільшою жертвою війни.
Відповідь на запитання хто є (от знову) джерелом всіх проблем, які на нас впали, досить проста. Сполучені Штати Америки і Європейський Союз, за повідомленнями сербських медіа, – головні дійові особи нового сезону “Переслідування Сербії.”
“Ми переживаємо найважчі часи”
Вже в перший тиждень війни медіа вказали на “жахливий тиск на Сербію [6]” заради введення санкцій проти Росії. “Одіозні ненависники” і “політичні аналітики так званої глибинної держави Європейського Союзу, а також Америки” були вказані поіменно. В низці статей було опубліковано деталі “жорсткого просторікування Заходу про Сербію,” в деяких з них було особливо підкреслено, що президент країни, Александар Вучич, “успішно протистоїть викликам, які оточують його з усіх боків [7].”
Для уникнення ризику відстати від світу, особливу війну було дуже скоро розпочато також в Сербії. Принаймні, так медіа називали фальшиві повідомлення про мінування [8], відправлені в початкові і середні школи, редакції і державні інститути. Метою тієї особливої війни біло “паралізувати Сербію [9]” і “змусити її вести санкції відносно Росії.”
Особлива чи ні, для медіа в Сербії було більш ніж очевидно, що “війна великих держав ведеться за наш рахунок [10].”
Таким чином, в той час як в Україні точилися бої, ми проходили через “пекло [11],” тому що, згідно з медіа, “рішення Путіна вступити у ‘справжню війну’ зробило позицію Сербії ще більш складною.” В ті дні почалася “артилерійська підготовка до тотального наступу [12]” на Сербію, бо тиск став “найбільшим з часів НАТОвських бомбардувань у 1999 році.”
Той “тиск на Сербію почав набувати величезних розмірів [13]” по майже восьми місяцях війни в Україні, випливало також з телевізійних шоу. Захід перейшов до “воєнних методів” щоб “затягнути зашморг навколо нашої країни [14]” – так медіа визначили “випадки з безпілотними літальними апаратами,” які було помічено над Мердаре і територією Рашки.
Що ж стосується найбільш впливових центральних медіа, то всі “удари по Сербії” мали дві мети: введення санкцій проти Росії [15] і одночасно визнання [16] незалежності Косова [17]. Ознаку ворожості знаходили у майже всіх діях Брюселю і Вашингтону, а їх чиновники пояснювали свої очікування, аналізуючи зовнішньополітичний курс Сербії і відвідуючи Белград.
Фальшивий тиск
Навіть в моменти, коли складалося враження, що “тиск,” як це називали сербські медіа, здійснювався також зі сходу [18], відносини с режимом Владіміра Путіна залишалися незмінними. Дружній наратив ненадовго замовк, коли президент Росії провів паралель між Косовом и самопроголошеними республіками в Донецькій і Луганській областях.
“Путін, якого ми вважаємо великим другом, своєю заявою показав своє справжнє обличчя і нашкодив інтересам Сербії щодо Косова,” – написали медіа [19], відзначивши, що президент Росії “вдарив Сербію ножем у спину.”
Заяви посла Росії в Белграді Алєксандра Боцан-Харченка ніколи не характеризували як погрози, навіть коли російський дипломат сказав, що введення санкцій “могло б завдати шкоди економіці і соціальній сфері Сербії.”
“Економіка Сербії сильно поєднана, у позитивному сенсі, з Росією. Будь-хто розуміє, що антиросійські санкції призвели б до істотної шкоди економіці і суспільству,” – сказав Боцан-Харченко в інтерв’ю [20] щоденній газеті “Ізвєстія”, яке поширили [21] центральні портали Сербії.
Детектори “погроз Сербії” – медіа, близькі до влади, – не визнали цю заяву релевантною.
З іншого боку, проросійські сантименти залишаються помітними навіть в мовчанні. Насправді, коли Захід на щось очікує, це “ламає хребет” Сербії. Коли Росія на щось очікує, керівництво Сербії діє, як очікувалося, і більшість медіа повністю ігнорують таку ситуацію.
Так було, зокрема, у випадку участі Сербії у Першому парламентському саміті міжнародної Кримської платформи [22]. На зустрічі зі спікером сербського парламенту Владіміром Орлічем Боцан-Харченко “висловив очікування, що делегація Національних зборів Республіки Сербія не братиме участі у саміті.”
На відміну від інших очікувань, російські завжди справджувалися, і, всупереч офіційному запрошенню, сербська делегація не брала участі у саміті, звідки відправлялися слова підтримки Україні.
Детали розмови Орліча і Боцан-Харченка були пізніше опубліковані у парламентській ноті, а потім на сайті N1 [23]. Найбільші захисники “незалежної зовнішньої політики Сербії” і “сербських інтересів” серед медіа були в той чс зайняті чимось більш важливим.
Тож, війна в Україні тільки оголила спосіб висвітлення подій, характерний для провідних сербських медіа. Насправді, згідно з даними моніторингу медіа, який проводить CRTA [24], антизахідний наратив, який домінував у попередні п’ять років, далі підсилився після початку війни в Україні. Співвідношення позитивних і негативних повідомлень в медіа щодо Європейського Союзу і США у 2022 році становило 1 до 15, в той же час, коли йшлося про Росію, співвідношення позитиву і негативу було два до одного.
Враховуючи це все, для найбільш популярних медіа в Сербії, війна в Україні стала тільки ще одним приводом представити Сербію в ролі жертви. Цю тему використовували для сіяння паніки і нагнітання страху, а також для вже сталої практики налаштовування проти Заходу, особливо проти Європейського Союзу.