Зображення Valeo Kopysov для Global Voices, використовується з дозволу.

Цей текст – один з серії есеїв і статей, написаних українськими митцями, які залишаються в Україні після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року. Ця серія створена сумісно з  Folkowisko Association/Rozstaje.art. Проєкт фінансується Міжнародним вишеградським фондом, місія якого — просування ідей сталого регіонального співробітництва в Центральній Європі. 

22-річний Максим Чернов описує себе в інстаграмі як квір-панка та веган-аболіціоніста, що виступає за скасування рабства: як формального, так і неформального. Він прожив в окупованому Херсоні впродовж дев’яти місяців і його врятувало те, що він майже не виходив на вулицю. Іншим представникам ЛГБТ-спільноти пощастило менше: одному гею окупанти прострелили ногу через те, що знайшли у нього додаток Hornet, одну лесбійку вивезли в ліс, а декількох ЛГБТ-активістів — викрали. Розповідаємо докладніше про життя спільноти та, зокрема, херсонського центру «Інша» в окупованому місті.

«Ті, що в латексах»

Максим Чернов — небінарна трансмаскулінна людина, якій неодноразово доводилося чути про свою гендерну ідентичність образливі й несправедливі стереотипи, що часто виникають із браку знань або непоінформованості. Якось перед лекцією, яку проводила херсонська благодійна феміністична ЛГБТ організація «Інша», один із гостей сказав, що трансгендерні люди: «Це ті, що в латексах ходять». Максима обурив такий стан речей, тож він приєднався до «Іншої», щоб займатися просвітницькою діяльністю.

«Мені хотілося, щоб у суспільстві знали не просто про існування трансгендерних осіб, але й розуміли, хто це такі, що це нормальні люди», — каже він.

У 2019 році Максим почав читати лекції у «Іншій». Йому не подобається слово «лекція», адже він фактично давав лише тему, спонукаючи учасників до роздумів і діалогу. Розмови про трансгендерність ускладнені не тільки соціальною стигматизацією, а й тим, що розмова впирається в стіну бінарних уявлень про стать та сексуальність. Слухачі, наприклад, наводять такі аргументи, що: «Стать — вроджена, природня, фізіологічна» або «Справжня жінка не захоче стати чоловіком». Максим разом з командою «Іншої» планували розширити просвітницьку програму, проте повномасштабне вторгнення Росії в Україну завадило втілити цю ідею в життя.

Максим звик запасатися продуктами, тому встиг це зробити до війни: до приготування припасів спонукали й новини, в яких тільки й обговорювали можливе російське вторгнення. У ніч із 23 на 24 лютого Максим працював за комп’ютером, доки не почув вибухи. Хоча він заздалегідь припускав можливість обстрілів, ці звуки застали його зненацька: «Це був шок, черговий раз моя віра в людей похитнулася».

За чотири дні наступу росіяни оточили Херсон.

Зображення Valeo Kopysov для Global Voices, використовується з дозволу.

ЗСУ боронили підступи до міста, а мешканці готувалися «зустрічати» ворога в місті: волонтери робили коктейлі Молотова, а зварювальники — протитанкові їжаки. Шок Максима змінився ступором. Спершу він не виходив із дому: «Я нічого не міг робити, думав лише, що скоро загину». Згодом цей стан перейшов у фазу прийняття: він не помре так швидко як гадав, тож треба жити далі. Коли Максим наважився вийти в супермаркет, щоби поповнити запаси їжі, єдине, що він знайшов — прищіпки: все інше в паніці скупили херсонці.

1 березня в місті ще точилися вуличні бої, але через два дні росіяни зайняли будівлю Херсонської обласної державної адміністрації.

Переслідування

Під час окупації, побоюючись арештів і насильства з боку росіян, містяни намагалися не виходити на вулицю без зайвої потреби. Базові права людини опинилися під загрозою, тому Максимові здається абсурдним розмірковувати про становище ЛГБТ в умовах окупації. «Про які додаткові права, так би мовити, небазові, може йти мова?», — риторично запитує він і наголошує, що представники ЛГБТ-спільноти, знаючи гомофобну державну політику Росії, так само як і більшість містян, намагалися триматися якомога далі від окупантів. Він каже:

Те, що людина належить до ЛГБТ спільноти, російські військові могли дізнатися лише, якщо цілеспрямовано шукали інформацію про цих людей. До того ж якийсь херсонський гомофоб міг знайти умовного Сашу, натовкти йому пику, і ніхто йому нічого за це не зробив би, адже в місті не було поліції.

У травні 2022 року до офісу «Іншої» вдерлися окупанти, розтрощили меблі, вкрали оргтехніку і знищили ЛГБТ-атрибутику. Український ЛГБТ-центр «Наш світ» у своєму звіті написав, що окупантів навів хтось із місцевих мешканців. Марина Усманова ставить під сумнів це твердження: «Ми ніколи не ховалися. У нас офіс у центрі міста. Тобто можна було просто загуглити «ЛГБТ Херсон», і вибилася б наша адреса». Проте Марина наголошує, що ЛГБТ-активістів дійсно переслідували. Росіяни збирали дані та розшукували представників ком’юніті, й деякі з них потрапили «на підвал». Один із випадків, який висвітлювався ЗМІ, стосується волонтера і ЛГБТ-активіста Олексія Полухіна, якого росіяни тримали два місяці в місцевому СІЗО.

Буденність в окупації

Максим проводив майже увесь час вдома в центрі міста: він в’язав, малював та вишивав, а щоби підтримувати контакт із зовнішнім світом, іноді писав пости в соцмережах, доки росіяни не відключили український мобільний зв’язок. Максим сподівався, що мережу відновлять, але минали тижні, а він не мав жодного зв’язку. Врешті-решт він був вимушений здатись і купити російську сім-карту, проте росіяни блокували Фейсбук, Інстаграм, Ютуб, а також майже всі українські додатки.

«Я помічав, що не звертаю увагу на реальність, — каже Максим, — втрачаю з нею контакт, тому став активніше фіксувати та нотувати спостереження з окупованого міста».

Попри те, що в Максима були домашні заняття, йому не вистачало активістської діяльності. Його завжди хвилювала тема забруднення довкілля і у 2021 році він був працівником першого в Херсоні центру сортування сміття. Максим припустив, що говорити про екологію та свідоме споживання може бути безпечним, адже це нейтральна тема. В одному з місцевих телеграм-каналів Максим опублікував запрошення на безкоштовну лекцію, присвячену екосвідомому способу життя. У відповідь Максим отримав єдине повідомлення: «Ти що дурень, яка екологія зараз?! Йди в партизани». Максим спитав у співрозмовника, чи він серед партизанів, але той відповів, що виїхав з міста.

Лекція не відбулася, проте Максим, як і до війни, продовжував дбати про довкілля, сортуючи сміття та компостуючи органіку.

Евакуація

За весь період окупації в Херсоні так і не було організовано жодного «зеленого коридору». Усі, хто хотів виїхати — робили це власними силами або ж за допомогою недержавних організацій. Дорога провадила через десятки російських блокпостів, на яких ретельно обшукували та допитували, чи є родичі або знайомі в ЗСУ, роздягали, щоби перевірити, чи немає патріотичних татуювань, які вони називали «нацистськими». Благодійна організація «Інша» вивезла на підконтрольну Україні територію понад двохсот людей з ЛГБТ-спільноти і допомагала звичайним жінкам, адже також зосереджувалася на
фемінстичній діяльності.

Якось до «Іншої» звернулася дружина військового ЗСУ та багатодітна матір, яка вирішила виїхати після того, як росіяни вчинили над нею гуртове зґвалтування. Марина Усманова розповідає, що «Інша» зв’язалися з місцевим волонтером, якого прозвали Хароном — він вивозив людей на весловому човні. Той сказав, що забере жінку о першій годині ночі на одному з причалів. Попри те, що вночі пересуватися вулицями було небезпечно, усе пройшло добре: через якийсь час вона повідомила «Іншу», що дісталася безпечного місця.

Максим не був активно залучений до евакуації і відкидав думку про власний виїзд з міста.

«Я знав, що від Херсона до Миколаєва було 30–40 блокпостів. Цей шлях був смертельно небезпечним для звичайної людини, не кажучи вже про трансгендерів. Абсолютно невідомо, що спаде на думку російським військовим. Було страшно».

ЗСУ звільнили Херсон 11 листопада 2022 року, проте росіяни продовжують майже щодня обстрілювати місто зі ще окупованої лівобережної частини Херсонської області. Максим виїхав з Херсона в березні 2023 року. Спершу він мешкав у Олександрії на Кіровоградщині, а в червні переїхав до Києва.