Скриншот сторінки статті на сайті RussiaPost. Використано з дозволу RussiaPost.

На основі своїх досліджень Влада Баранова стверджує, що війна в Україні призвела до етнізації конфліктів і протистояння між федеральною владою, яка сприймається як “російська”, і корінним населенням. Мовний та екологічний активізм також стає все більш забарвленим націоналізмом. Її дослідження проводилося в рамках програми Фонду Нємцова “Відомі невідомі: Вивчаючи Росію після 2022 року” та опубліковане виданням RussiaPost. Global Voices публікує відредаговану для більшої ясності статтю з дозволу RussiaPost.

17 січня 2024 року під час винесення вироку Фаїлу Алсинову, активісту з Башкортостану, який отримав чотири роки позбавлення волі, кілька тисяч людей (за іншими оцінками, 6 000) зібралися в невеликому містечку Баймак. Поліція застосувала силу для розгону протестувальників і затримала кількох людей. Пізніше повідомлялося про смерть одного затриманого, серйозні поранення іншого й численні кримінальні та адміністративні справи.

Звинувачення проти Алсинова були висунуті через промову, яку він виголосив башкирською мовою під час зборів у селі в квітні 2023 року, в якій він виступив проти видобутку золота в регіоні. Алсинов відомий своєю участю в екологічних протестах у Башкортостані, зокрема, своєю роллю в захисті гори Куштау (2020), коли місцеві жителі виступили проти видобутку соди. Тоді активісти успішно зупинили промисловий видобуток і захистили природний заповідник у цій місцевості.

Читати більше: Битва башкирського народу: Чому найбільші протести у воєнній Росії відбулися в Башкортостані

Алсинов очолював Башкортську організацію, засновану в 2014 році. Екологічні ініціативи та турбота про башкирську/башкортську землю були в центрі руху, тісно переплітаючись з підтримкою башкирської мови та культури, а також місцевого самоврядування.

У 2017-19 роках Алсинов брав участь у протестах проти поправок до Федерального закону “Про освіту”, які зробили вивчення мов меншин факультативним, а не обов'язковим. У 2020 році Верховний суд Башкортостану визнав “Башкорт” екстремістською організацією і заборонив її, стверджуючи, що вона пропагує “націоналізм” і “сепаратизм”. Адвокати “Башкорту” вказували на те, що переклад виступів учасників курултаю (зборів башкирських громадських організацій) був спотворений, але це не переконало суддів.

Протести проти соціальної нерівності

Подібний розвиток подій можна спостерігати і в інших так званих “етнічних республіках”. Протягом кількох років протести проти соціальної нерівності, бездумного використання природних ресурсів і зазіхань на автономію республік (які іноді критикують як “децентралізацію”) переслідувалися як прояви “націоналізму” і “сепаратизму”. Заборонялися навіть ініціативи на підтримку місцевої мови чи культури. Наприклад, у 2015-16 роках флешмоб з калмицькими танцями в центрі Елісти (Калмикія) був сприйнятий правоохоронцями як прояв націоналізму. Один з організаторів був змушений емігрувати.

Прикладом може слугувати протест проти призначення у 2019 році Дмитра Трапезникова мером Елісти (Трапезникова перевели з посади міністра в “Донецькій народній республіці“). Моя польова робота показує, що мобілізація в Калмикії відбувалася навколо ідеї, що мером калмицької столиці має бути або етнічний калмик, або місцевий житель (або і те, і інше). Протестувальники спочатку почали використовувати калмицьку мову в політичних гаслах, а потім як частину ширшого політичного протесту проти партії “Єдина Росія” і того, що вони вважали фальсифікацією виборів.

Часто утворюється замкнене коло. Прагнучи запобігти сепаратизму і продемонструвати “єдність” нації, федеральна влада не поважає автономію, надану етнічним республікам Конституцією Росії, що нерідко призводить до радикалізації етнічного активізму. Після вторгнення в Україну у 2022 році мовна та етнічна політика стала більш жорсткою. Поправки до мовного закону країни, прийняті у 2022 році, підкреслюють “об'єднавчу роль російської мови як державної мови Російської Федерації в єдиній багатонаціональній державі”.

У вересні 2023 року уряд запропонував вийти з Рамкової конвенції про захист національних меншин, до якої Росія приєдналася в 1996 році. Протягом 2022-23 років чиновники висловлювалися на підтримку мов меншин, підкреслюючи, що російська мова включає в себе культуру малих етнічних груп. Наприклад, звертаючись до російських дітей у лютому 2023 року в рамках нещодавно запроваджених уроків під назвою “Розмови про важливе”, міністр закордонних справ Сергій Лавров сказав: “Важливо, щоб у нас була єдність: “Для єдності Росії важливо, щоб російська мова об'єднувала всіх … Національні культурні фестивалі проходять в Якутії, Дагестані, Інгушетії, Чечні. Це все частина російської культури. Вона ніколи не намагалася “відтіснити” культури своїх народів, які є єдиним цілим з російською державою”.

Ці заяви лунають на тлі зростання етнічної та регіональної нерівності під час війни в Україні. Слід зазначити, що наслідки війни були непропорційними, з більшою кількістю жертв в етнічних республіках.

Жителі етнічних республік перебувають у двоякому становищі

У 2022-23 роках у соціальних мережах поширювалися дописи мовами корінних народів – бурятською, калмицькою та чуваською – як за, так і проти війни. Обговорення питань рідною мовою свідчить про етнізований або локалізований погляд на війну.

Мешканці етнічних республік перебувають у суперечливій позиції, маючи різні уявлення про автономію, суверенітет і приналежність. У 2023 році я записувала інтерв'ю з калмиками та бурятами, які виїхали з Росії після “часткової мобілізації”, оголошеної у вересні 2022 року. Багато з них втекли до Монголії, країни з близькою мовою та культурою. Деякі з них згодом повернулися до Росії, інші залишилися в Монголії або переїхали до інших країн: до США, де з кінця 1940-х років існує велика калмицька діаспора, або до Південної Кореї, яка є частим місцем призначення трудових мігрантів з “азійських” регіонів Росії та країн Центральної Азії.

Після еміграції багато респондентів обговорюють політичні та соціальні проблеми, які призвели до нинішньої ситуації. Діаспора стає форумом для обговорення минулого і майбутнього етнічних груп. Уявлення про повоєнне майбутнє відображають різне ставлення до потенційної незалежності етнічних республік і погляди на федералізм у Росії.

Респонденти говорять про розвиток регіональної ідентичності, федералізм і можливість проведення референдуму, який би визначив долю їхньої республіки походження, включаючи повну незалежність. Незважаючи на розбіжності в думках, усі респонденти були готові обговорювати ці питання. Ще не так давно жителі цих етнічних республік не сприймали ідею незалежності. Зараз ця можливість обговорюється, хоча частіше як дискурс, з яким респонденти не погоджуються.

Респонденти шукали відповіді через посилання на поточний контекст війни з Україною або через сімейну історію. Пам'ять про сталінські репресії часто асоціюється зі смертями місцевої інтелігенції та припиненням викладання рідною мовою у 1938 році.

Для калмиків важливим спогадом є депортація 1943-44 років. Розповідаючи про своє рішення втекти з Росії, щоб уникнути мобілізації під час нинішньої війни з Україною, респонденти часто згадують про досвід депортації своєї родини. “З дитинства мене вчили, що війна ніколи не призведе до чогось доброго, і мої предки, бабусі, дідусі, ава, ееджі [калмицькою мовою – “дідусі та бабусі”] були депортовані через війну. І вони всі були заслані, народилися у вигнанні”, – розповів молодий чоловік, який виїхав з Калмикії до Монголії після оголошення мобілізації.

Активіст назвав травму депортації причиною свого страху брати участь в антивоєнних протестах: “У нашій свідомості будь-який протест асоціюється з постгеноцидною травмою грудня 43-го року. Тобто я чув, що росіяни знову прийдуть, всіх депортують, всіх вб'ють”.

Зміна мови

Такі терміни, як “деколоніальний”, “імперія”, “гноблення” та “корінний” раніше не використовувалися жителями Бурятії та Калмикії. Однак тепер вони стали елементом дискурсу, що описує відносини між громадою та державою. Мої інтерв'ю показують, як термінологія, що зазвичай асоціюється з медіа етнічних активістів, входить у мову “звичайних людей” – зокрема, такі терміни, як “колонія” та “імперія”, використовуються для опису відносин між Росією та її етнічними республіками.

Мовний та етнічний активізм також змінився протягом війни. Раніше більшість активістів, як правило, були зосереджені на культурних чи мовних питаннях, а не на політичних. Згідно з моїм попереднім дослідженням, проведеним у 2019-21 роках, низові етнічні мовні ініціативи переважно включали популярну музику, відео, блогерство та мистецькі проєкти, а також освітні програми. Для порівняння, вони рідко мали справу з відстоюванням мовних прав чи інших прав корінних народів. Однак нинішній контекст спонукав до зміни підходів етнічних і мовних активістів та переоцінки їхніх цілей і цінностей.

У 2022-23 роках з'явилися онлайн-організації з антивоєнними або деколоніальними цілями. Першою з них був Фонд “Вільна Бурятія” (див. про нього на Russia Post), який мав на меті допомогти молодим чоловікам уникнути відправки в Україну, зокрема під час мобілізації у вересні 2022 року. Потім з'явилися “Вільна Калмикія”, “Вільна Якутія” та інші.

Окрім антивоєнного порядку денного, низка рухів та медіа, що працюють з-за кордону, зосереджуються на історії та культурі корінних народів, а також дискусіях про расизм та дискримінацію як на побутовому, так і на інституційному рівнях. Наприклад, у подкасті “Говорить республіка” обговорюється нехтування культурою в етнічних республіках з боку федеральної влади як форма етнічної дискримінації. Beda Media досліджує історію різних етнічних груп, детально розповідаючи про сталінські депортації. Інші обговорюють політичні питання, такі як претензії на незалежність. Спільною ідеєю і навіть гаслом опозиційних медіа є “це не наша війна” – наприклад, саме так було написано в грудні 2023 року на телеграм-каналі “Рух за незалежність Саха – Спротив”.

Більшість цих ініціатив діють з-за кордону, але деякі, як, наприклад, вищезгаданий башкирський активіст Фаїль Алсинов, намагаються говорити про війну та етнічність, залишаючись у Росії. Після мобілізації у вересні 2022 року Алсинов написав пост, в якому підкреслив етнічний характер війни в Україні, де непропорційно велика кількість башкирів була мобілізована: “Це геноцид проти башкирського народу! … Це не наша війна”.

Як і мої респонденти серед молодих калмиків і бурятів, Алсинов пов'язав нинішню ситуацію зі спогадами про минуле. Він заявив, що історія башкирів у складі Російської держави завжди була пов'язана з насильством: “Синів башкир ця імперія завжди забирала на війну. Цей пост, написаний башкирською мовою, був заблокований владою”.

Нинішній політичний ландшафт спонукав до переоцінки традиційних поглядів на відносини між етнічними меншинами та державою. Російський уряд дедалі частіше відмовляє етнічним групам у їхній самостійності, наголошуючи на вищості росіян, тоді як етнічні та деколоніальні активісти наголошують на їхній самостійності та власній історії.

Дебати в середовищі мовних меншин зараз точаться навколо розуміння відносин між державою та групами меншин. Ці дискусії включають переосмислення історії Російської імперії, СРСР та Росії. Важливим аспектом стає розмова про майбутнє етнічних республік.