Алісія Боуен-Маккалскі, засновниця та виконавча директорка Circle of Care Jamaica. Фотографія Bokeh Clicks Fotos, використана з дозволу.

“Не кажи мамі, бо вона тебе поб'є”. Ці слова не тільки залишилися з Алісією Боуен-Маккалскі, засновницею та виконавчим директором Circle of Care Jamaica, з п'ятирічного віку; вони також вплинули на те, як вона прожила своє життя. Погрози надходили від її першого кривдника, який, вселивши страх у свою жертву, домігся збереження таємниці про вчинене ним на все життя.

Однак тягар таємниці не давав спокою Боуен-Маккалскі до 2022 року, коли вона відновила контроль над своїм життям, відкрито поділившись своєю історією у віці 42 років:

I started out as a victim of abuse but I am now a survivor. It was someone close to my family. I was young and I didn’t know what was happening. I knew it wasn’t right, but he used his words to silence me as a child. It continued for a while and even after we moved to another location [when] I was about eight or nine, I was [sexually] abused by a family member. By that time, I knew that what was happening to me was wrong. However, it continued, and between eight and 13, I was periodically abused by two different in-laws — family members [who] were supposed to protect me.

Я починала як жертва насильства, але зараз я пережила його. Це була близька мені людина. Я була маленькою і не розуміла, що відбувається. Я знала, що це неправильно, але він змушував мене мовчати. Це тривало деякий час, і навіть після того, як ми переїхали в інше місце, [коли] мені було близько восьми чи дев'яти років, я зазнала [сексуального] насильства з боку члена сім'ї. На той час я вже знала, що те, що зі мною відбувалося, було неправильним. Однак це продовжувалося, і у віці від восьми до 13 років я періодично зазнавала насильства від двох різних родичів.

Як і багато неповнолітніх, які зазнали сексуального насильства, Боуен-Маккалскі вважала, що це сталося з її вини, і тому нічого не сказала.

At about the age of 16, I went to an event, stayed over [at someone’s house] and again, I was assaulted. I didn’t say anything and it continued. When I was around 23 and in college, I was held up and raped. At that point in my life, I said, ‘This is it!’ because I did not like myself and I did not like my life. I had suicide ideations and made several attempts to end my life.

Приблизно у віці 16 років я пішла на захід, залишилася [у когось вдома], і знову зазнала нападу. Я нічого не сказала, і це продовжувалося. Коли мені було близько 23 років і я навчалася в коледжі, мене схопили і зґвалтували. У той момент у моєму житті я сказала: “Це кінець!”, тому що я не любила себе і не любила своє життя. У мене були думки про самогубство, і я зробила кілька спроб покінчити з життям.

Коли ці спроби закінчилися невдачею, вона намагалася впоратися з цим, переконуючи себе, що того, що сталося з нею, насправді не було. “Мені потрібно було щось зробити, щоб знайти в цьому сенс, – пояснила вона, – тому що мої спроби самогубства були невдалими, і мені здавалося, що я не подобаюся Богу”.

Протягом свого життя, розповіла Боуен-Маккалскі в інтерв'ю “Global Voices”, п'ятеро чоловіків гвалтували її, четверо з яких були її знайомими.

Коло турботи

Однак, за волею долі, професійний шлях Боуен-Маккалскі врешті-решт привів її до роботи з жертвами жорстокого поводження та ґендерно зумовленого насильства. Вона вважає, що Божественне втручання допомогло їй знайти своє призначення:

One day, I think I read the 2016 Women’s Health Survey for Jamaica and it said that one in every four women at that time had been a victim of intimate partner violence or domestic abuse. I said to myself, ‘My story is not in that report because I never reported my cases.’ I began to think about the services and types of support I would have wanted as a victim.

Одного разу, здається, я читала звіт про стан здоров'я жінок на Ямайці за 2016 рік, і в ньому йшлося про те, що кожна четверта жінка на той час стала жертвою насильства з боку інтимного партнера або домашнього насильства. Я сказала собі: “Моєї історії немає в цьому звіті, тому що я ніколи не повідомляла про свої випадки”. Я почала думати про підтримку, яку б я хотіла отримати як жертва.

Тоді вона вирішила нарешті розповісти свою історію:

My mother found out about my abuse in 2022. After the first instance of openly speaking about it, I was encouraged to use my [experience] to help others and that is how Circle of Care Jamaica came to be. I was abused at all stages of my life and there are so many persons with similar, less, or even worse cases — but I had the personal experience, professional expertise, knowledge and support. So I crafted an organisation that aims to help.

Моя мати дізналася про знущання наді у 2022 році. Після першого випадку, коли я відкрито розповіла про це, мене заохотили використовувати мій [досвід], щоб допомогти іншим, і так з'явилася організація Circle of Care Jamaica. Я зазнавала насильства на всіх етапах свого життя, як і багато інших людей зі схожими, меншими чи навіть гіршими випадками – але я мала особистий досвід, професійну компетентність, знання та підтримку. Тож я створила організацію, яка має на меті допомагати.

Стигма “брудної білизни”

На Ямайці досі існує культурне табу на розмови про насильство, оскільки розповідь про нього може зганьбити усю родину. “Нехай це залишиться всередині” та “не виносити сміття з хати” – поширені відповіді, коли жертви намагаються розповісти про кривду. Такі розмовні формулювання мають глибоке коріння і дозволяють продовжувати насильство, оскільки сприяють мовчанню. Як каже Боуен-Маккалскі, “кривдники живляться мовчанням”.

Відповідно до місії Circle of Care, яка полягає в наданні “комплексної допомоги та підтримки особам, які постраждали від фізичного, емоційного чи сексуального насильства”, Боуен-Маккалскі “передбачила безпечний простір і можливості для жінок і дівчат отримати доступ до психосоціальної підтримки та ресурсів, необхідних для допомоги в процесі зцілення”. Занадто часто, пояснює вона, жертви “скалічені соромом, страхом і психологічною травмою, отриманою від насильства, що заважає їм отримати доступ до необхідної підтримки, необхідної для зцілення і відновлення”.

Чоловіки теж можуть стати жертвами

Хоча основна увага її НУО зосереджена на жінках і дівчатах, Боуен-Маккалскі підкреслила, що чоловіки і хлопці іноді стають жертвами, а не злочинцями:

The Jamaica Constabulary Force (JCF) continues to report that more men are coming forward as victims of abuse. There is still this stereotype [of men as weak or “soft”] that is attached, but through the domestic violence intervention centres, they are coming out more.

Поліція Ямайки  продовжує повідомляти, що все більше чоловіків звертаються до поліції як жертви насильства. Досі існує стереотип [про чоловіків як про слабких або “м'яких”], але завдяки центрам допомоги жертвам домашнього насильства їх стає все більше.

Наразі “Коло турботи” працює над партнерством з JCF, щоб жертви будь-якої статі могли звертатися до нас за підтримкою. “Коли ми починали, – каже Боуен-МакКулскі, – ми в першу чергу зосереджувалися на дівчатах і жінках, але ми не хочемо відмовляти чоловікам, які самі зазнали насильства”. Тому зараз розробляється програма, у рамках якої партнери жінок, що зазнали насильства, також зможуть звертатися за підтримкою, оскільки вони часто зазнають вторинної травми.

Локальна та регіональна статистика

Збір даних у режимі реального часу про зґвалтування та інші ґендерно зумовлені злочини може виявитися складним через приховування інформації та затримки з доступом до звітів. Згідно зі звітом Управління ООН з наркотиків та злочинності за 2007 рік, насильство проти жінок зачіпає життя значного відсотка жінок і дівчат у Карибському басейні.

Три з десяти найбільших показників зґвалтувань у світі припадають на Карибський регіон. У той час як середній світовий показник зґвалтувань становить 15 на 100 000, на Багамських островах цей показник становить 133, у Сент-Вінсенті і Гренадінах – 112, Ямайці – 51, Домініці – 34, Барбадосі – 25 і Тринідаді і Тобаго – 18. У доповіді також згадується опитування, яке показало, що в дев'яти країнах Карибського басейну 48 відсотків дівчат-підлітків вступають у статеве життя “примусово” або “частково примусово”.

Останні статистичні дані, однак, відрізняються. Як повідомляє Jamaica Observer у 2021 році, дані, надані Статистичним інститутом Ямайки (STATIN) та JCF, свідчать, що в період з 2011 по 2020 рік у країні було зареєстровано загалом 6 573 випадки зґвалтувань. З цієї кількості лише 3 254 були розкриті. У 2022 році JCF зафіксував 241 зґвалтування, а в 2023 році їхня кількість перевищила 171.

У 2020 році газета “Тринідад Експрес” повідомила, що в період з 2000 по 2019 рік у Тринідаді і Тобаго було зареєстровано 6 047 зґвалтувань. Понад 73 відсотки жертв були у віці від 7 до 24 років.

У 2022 році The Tribune, повідомляючи про загальнонаціональну статистику злочинності, надану комісаром поліції Багамських островів, виявила, що ще у 2020 році “кількість повідомлень про сексуальні злочини зросла на 34 відсотки – 213 випадків, порівняно з 159 у 2019 році. Ці злочини включають зґвалтування, незаконні статеві зносини та спроби зґвалтування. Відтоді випадків зґвалтувань і сексуального насильства стає дедалі більше”.

Боуен-Маккалскі добре знає, що її історія – одна з багатьох, і вона вважає своїм обов'язком захищати жертв сексуального насильства і посилювати голоси тих, хто вижив, щоб допомогти іншим, хто страждає мовчки.