Зображення є скриншотом із сайту Russia Post. Використано з дозволу

Кирило Шамієв і Ксенія Лученко, запрошені наукові співробітники Європейської ради з міжнародних відносин, написали для Russia Post про роль Російської православної церкви в путінському режимі і повномасштабному вторгненні в Україну. Global Voices передруковує статтю, відредаговану для більшої ясності, із дозволу Russia Post.

Нещодавно митрополит Кирило Покровський, який очолює Синодальний відділ із взаємодії зі Збройними силами та правоохоронними органами, заявив в ефірі головного державного телеканалу Росії “Росія-24″, що зараз існує потреба у щонайменше 1 300 священнослужителях там, де проводиться спецоперація.

За словами Покровського, наразі в штаті Міністерства оборони налічується 309 військових капеланів, у той час як набагато більше священиків перебувають на фронті в як добровольці. Було сказано, що необхідна “велика реформа” для збільшення кількості офіційних капеланів.

У 1943 році Сталін створив нову структуру – Російську православну церкву Московського патріархату, запросивши до неї більшість кооперативних єпископів і священиків, які пережили чистки 1930-х років (на першій зустрічі зі Сталіним були присутні лише три єпископи; решта були або страчені, або перебували в трудових таборах). Сталін очікував, що церква підвищить патріотизм серед солдатів Червоної армії та покращить імідж Радянського Союзу за кордоном.

Сьогодні РПЦ відіграє подібну роль у війні Путіна в Україні, підвищуючи патріотизм всередині країни та підтримуючи дипломатичні зусилля Росії на Балканах, у Грузії та у світі в цілому.

Російська православна церква бере активну участь у повномасштабній війні Росії проти України із самого початку. Патріарх і духовенство не просто повторюють ключові концепції кремлівської пропаганди – вони допомагають їх формувати. За наказом патріарха на богослужіннях по всій країні читаються молитви за перемогу Росії, а священики, які наважуються замінити в обов'язковій молитві слово “перемога” на “мир”, ризикують бути позбавленими сану (див. про це матеріал Russia.Post тут).

Церковні телеканали – “Спас” Московського патріархату і православний “патріотичний” канал “Царьград” – наголошують на святості війни. Роль церкви у війні виходить далеко за межі телевізійної пропаганди. Священники здійснюють таїнства для солдатів. Вони закликають до перемоги, а не до припинення кровопролиття, і переконують солдатів, що вони виконують свій святий обов'язок. Деякі священники навіть беруть безпосередню участь у бойових діях.

Для багатьох росіян схвалення війни церквою робить її священною або принаймні морально прийнятною. Для самої РПЦ співпраця з державними військовими структурами поглиблює її вплив всередині цих структур і консолідує її владу. Для Кремля мілітаризація церкви надає війні вищої мети.

Мобілізація духу: Священники у війську

У листопаді минулого року у військовому містечку Власіха, де розташовані штаб ракетних військ стратегічного призначення і центральний командний пункт стратегічних ядерних сил Росії, було встановлено пам'ятник протоієрею Михайлу Васильєву. Васильєв служив у міській церкві понад 20 років і був близьким до військового керівництва, яке там дислокується. Він загинув минулого року під час бойових дій в Херсонській області України. Президент Володимир Путін посмертно присвоїв йому звання “Герой Росії”.

Таких, як Васильєв, багато. Штатні капелани мають подвійне підпорядкування: вони працюють у військових частинах, але підпорядковуються церковним єпископам. Їх роль, яка регулюється різними державними і церковними актами, включає в себе проведення релігійних служб і обрядів, духовно-просвітницьку роботу, а також турботу про моральність військовослужбовців. В акті Міністерства оборони (МО) зазначено, що помічники командирів, які працюють з військовослужбовцями-вірянами, повинні “особисто брати участь у польових виходах, навчаннях і бойових стрільбах підрозділу”. Церква також стверджує, що в Міноборони працює 773 позаштатних капеланів, роль яких полягає в тому, щоб “привозити гуманітарну допомогу і, найголовніше, давати нашим воїнам можливість приймати таїнства: хрещення, сповідь і причастя”.

Зазначені акти, що регулюють відносини між Церквою і МО, були прийняті ще до вторгнення Росії в Україну.

Багато священнослужителів добровільно пішли на фронт, вирушивши зі своїх монастирів та єпархій. Наприкінці минулого року митрополит Покровський заявив, що близько 700 кліриків здійснили понад 2200 поїздок у зону бойових дій. Він також стверджував, що близько 100 православних священиків щодня перебувають на передовій, багато з них – не вперше. Там, за словами Покровського, священнослужителі зазвичай спілкуються з солдатами, проводять богослужіння, роздають ікони, молитовники і православну символіку, відвідують поранених у військових госпіталях. Іноді вони організовують каплиці в окопах, але частіше служать у мобільних.

Чим більше священників на фронті, тим більш морально прийнятною видається війна для парафіян РПЦ і широкої громадськості, і тим більше церква і військові сприймаються як єдине ціле.

Присутність духовенства в армії ніяк не вплинула на особисту моральність солдатів, оскільки не стримувала їх від скоєння воєнних злочинів, мародерства чи залякування цивільного населення. Навпаки, сам факт участі солдатів у тому, що вони вважають законним захистом Батьківщини, звільнив їх від будь-яких моральних докорів сумління. Сам патріарх Кирило в одній зі своїх проповідей сказав, що солдатам, які гинуть на полі бою, змиваються всі їхні гріхи.

Пишучи в 2020 році про роль церкви в кампанії в Сирії, Дмитро Адамський вказував, що, перш за все, РПЦ надала месіанську інтерпретацію військового конфлікту: Росія, підкреслювали в РПЦ, заступається за переслідуваних християн у Сирії. Цей же аргумент Володимир Путін використав і щодо України, заявивши напередодні вторгнення, що “Київ продовжує планувати розправу і над Українською православною церквою Московського патріархату…”.

З початку повномасштабної війни в Україні РПЦ виправдовувала вторгнення, благословляючи дії влади. Військові священники підбадьорювали солдатів і позбавляли їх від моральних дилем. Звичайним парафіянам – матерям і дружинам мобілізованих чоловіків – церква пояснювала, що їхні близькі воюють за добру справу і не даремно віддають свої життя.

За образом і подобою Божою: Церква на лінії фронту

Хоча кількість священників у зоні бойових дій, можливо, не така вже й велика, присутність РПЦ на фронті – звичне явище. Церковники дарують військовим частинам червоні прапори із зображенням Христа. Схожий дизайн мають нашивки на шеврони та наклейки на каски.

Поширені нашивки із зображенням щита і православного хреста з написом “цим знаком переможеш”.

За словами губернатора Нижнього Новгорода Гліба Нікітіна, мотострілецький батальйон, сформований з добровольців з його регіону, був названий на честь преподобного Серафима Саровського. Іншими словами, не тільки служителі церкви присутні на передовій, але й сама війна все частіше ведеться під божим прапором – і тим, хто дивиться війну по телевізору, і тим, хто воює, насильство в Україні подається як сакральна справа.

Нинішня мілітаризація церкви почалася з козацтва, російських парамілітарних груп (про роль козацтва в сучасній Росії див. Russia.Post тут). У перші місяці війни саме структури РПЦ, які відповідали за зв'язки з козацтвом, демонстрували найбільш войовничі настрої на фронті.

Телевізійні кадри проводів козацьких загонів у зону бойових дій у різних регіонах показували майже ідентичні сцени: попи кроплять їх святою водою, роздають хрестики, ікони, молитовники та Євангеліє, промовляють слова підбадьорення. І, призначаючи нове керівництво в зоні бойових дій у квітні 2023 року, Патріарх Кирило обрав двох священиків, відповідальних за зв'язки з козацтвом: протоієрей Дмитро Василенков, який був призначений головним військовим капеланом спецоперації, займався козацькими питаннями на рівні Санкт-Петербурзької єпархії, а вищезгаданий митрополит Покровський, якому було доручено очолити взаємодію зі збройними силами і правоохоронними органами, відповідав за козацькі справи для всієї церкви.

Зараз, через два роки після початку війни, попи часто присутні на ритуалах проводів солдатів на фронт: РПЦ змушує своїх служителів благословляти добровольців і підтримувати мобілізацію.

По всій Росії церква заохочує парафіян робити внесок у військові зусилля, зображуючи це як благочестиву справу. Це включає в себе пожертвування гуманітарної допомоги і транспортування її на лінію фронту. У кількох регіонах парафіяни збирають кошти на підтримку спецоперації, плетуть маскувальні сітки та виготовляють окопні свічки, а діти пишуть солдатам листівки. Окрім продуктів харчування та медикаментів, парафії закуповують спорядження та транспортні засоби. Усі ці знаки підтримки потрапляють на передову з релігійним схваленням.

Крім того, РПЦ займається військовою освітою цивільного населення. У православних літніх таборах підлітки проходять військову підготовку та індоктринацію “релігійного патріотизму”. У деяких випадках священики, які повертаються із зони бойових дій, навчають юнаків стрільбі та тактиці ведення бою. “Серце радіє, коли я бачу очі хлопчиків, хлопців, коли вони беруть в руки зброю, одягають каску і броню”, – написав один піп на своїй сторінці в соціальній мережі.

У деяких православних недільних школах дітей навчають керувати дронами. У Кронштадтському військово-морському соборі відкрилися курси початкової військової підготовки для добровольців під назвою “Андріївський хрест”. В інтерв'ю настоятель собору розповів, що після закінчення курсів багато молодих людей записуються “добровольцями за фахом, за благословенням”.

Коли церква й армія – одне ціле

У листопаді 2023 року юристи РПЦ подали до Думи [російського парламенту] законопроєкт, який урівнює в правах духовенство, що служить на фронті, із солдатами-контрактниками, щоб вони отримували однакові пільги та зарплати. Це включає в себе виплати сім'ям загиблих і поранених. Крім того, документ передбачає бюджетне фінансування “духовного розвитку особистості серед військовослужбовців”. У разі його прийняття РПЦ ще більше посилить свою владу, а Кремль ще більше закріпить легітимність війни. Ймовірно, саме це мав на увазі митрополит Покровський, коли говорив про необхідність “великої реформи”.

Вищезгадані православні телеканали – “Спас” і “Царьград” – потрапили під санкції ЄС за виправдання “агресивної війни Росії проти України на релігійному та духовному ґрунті”. Патріарх Кирило є в санкційних списках Канади, Великобританії та Чехії, але не в санкційних списках ЄС чи США.

Тим часом, національні та міжнародні християнські організації за межами Росії не висловили жодної реакції на позицію РПЦ щодо війни в Україні. Делегації РПЦ продовжують брати участь у міжнародних екуменічних заходах, ніби нічого не відбувається.

У лютому 2024 року, майже через два роки після початку війни, Центр православних християнських досліджень при Фордгемському університеті опублікував гострого відкритого листа, адресованого лідерам найбільших християнських церков, деномінацій та екуменічних організацій. Підписанти листа, серед яких понад 300 науковців, духовенства та мирян, наголошують на особистій відповідальності Патріарха Кирила та єпископату РПЦ за схвалення та активну участь у воєнних злочинах, скоєних путінським режимом.

Вони закликають до створення міжнародної робочої групи, яка б притягнула до відповідальності “тих єпископів, священників і мирян Російської православної церкви”, чиї дії “санкціонували і надали божественне схвалення насильству, війні та агресії проти народу України”.

Реакції на цей лист поки що не було. Мілітаризація Російської православної церкви посилюється, у той час як війна все більше сприймається багатьма росіянами як священна.