Дикі коні повертаються до свого споконвічного природного ареалу в Казахстані
Коней Пржевальського випускають на волю на півночі Казахстану. Скриншот з відео “Нарешті вдома: Дикі види коней повертаються в казахські степи | AFP” з ютуб-каналу інформаційного агентства AFP. Добросовісне використання.
4 червня до Казахстану із Празького зоопарку в Чехії прибули троє коней Пржевальського. Ці коні вважаються останньою дикою породою коней, які ніколи не були одомашнені. Пізніше до них приєдналися ще четверо коней, які прибули з Берлінського зоопарку, у результаті чого загальна кількість знову інтродукованих диких коней зросла до семи: шість кобил й один жеребець. Ще один жеребець з Празького зоопарку, який мав прибути до Казахстану, захворів по дорозі в аеропорт і, як очікується, прибуде пізніше.
Казахстан планує реінтродукувати 40 коней Пржевальського протягом наступних п'яти років. Усі вони житимуть у дикій природі в державному природному заповіднику “Алтин-Дала” (“Золотий степ”), розташованому на півночі Костанайської області країни.
Пропонуємо вашій увазі публікацію в інстаграмі з відео про реінтродукцію диких коней на півночі Казахстану.
View this post on Instagram
Ця ініціатива стала важливою віхою в глобальних зусиллях зі збереження дикої природи, спрямованих на порятунок коней Пржевальського від вимирання та повернення їх у природне середовище існування. До свого зникнення в дикій природі в 1968 році ці коні тисячоліттями кочували по євразійських степах. Посягання людей і свійських тварин, а також полювання і зміни в навколишньому середовищі поклали край їхньому життю в дикій природі. Востаннє коня Пржевальського в Казахстані бачили 200 років тому.
У світі залишилося понад 1 500 цих коней, які живуть у зоопарках і місцях реінтродукції в Монголії, Китаї та Казахстані. Усі вони походять від 11 диких коней, яких відловили на північному заході Китаю на початку 20-го століття і привезли до зоопарків Європи, де їх спочатку виставляли, а згодом інтенсивно розводили після того, як вони вимерли в дикій природі.
Назва коней Пржевальського походить від імені російського географа Миколи Пржевальського, який першим представив їх європейській науковій спільноті після того, як у 1878 році знайшов надзвичайно великий череп у прикордонній зоні між Китаєм і Монголією. Пізніше він зустрічав їх у дикій природі, але не зміг зловити живим і привезти додому, описуючи їх як “дуже тривожних” і таких, що володіють “надзвичайним нюхом, зором і слухом”.
Ось відео на ютубі про реінтродукцію диких коней у Монголії.
У Монголії їх називають “тахі”, що означає “дикі”. У 2024 році уряд Казахстану прийняв постанову, згідно з якою коні Пржевальського отримали назви “керкулан” (гнідий кулан) і “кертаги” (гнідий дикий кінь), що підкреслює їхню дику природу й гніду масть.
Їх реінтродукція на півночі Казахстану має величезне символічне значення. Саме в цьому регіоні світу, де процвітала доісторична ботайська культура, коні були вперше одомашнені 5500 років тому. Останні дослідження показують, що коні стали основним засобом пересування 4200 років тому, що свідчить про те, що протягом тисяч років до цього їх використовували в основному для отримання молока та м'яса.
Цей історичний факт знайшов своє відображення в сучасному Казахстані, де коні є основним елементом повсякденного життя. Наприклад, одним з національних напоїв є ферментоване кінське молоко, відоме як кумиз, а конина є основним інгредієнтом національної страви під назвою бешбармак. Крім того, головна національна гра, кокпар, проводиться верхи на коні.
Це не перша спроба Казахстану повернути диких коней. У 2003 році 10 коней Пржевальського були завезені до Національного парку Алтин-Емель на південному сході країни. Програма не була успішною, і їхня кількість скоротилася до п'яти через відсутність жеребця для розмноження і охорони кобил від хижаків.
Однак, є також привід для оптимізму щодо нової програми. Приголомшливий успіх Казахстану у порятунку сайгака від вимирання широко визнаний як зразковий приклад збереження дикої природи. Їхня чисельність зросла з менш ніж 21 000 особин у 2003 році до 1,9 мільйона у 2023 році. Ми сподіваємося, що коні кертаги зможуть досягти такого ж успіху і процвітати в степах, де колись кочували їхні предки.
