Доктор Девід Робі. Зображення: Asia Pacific Media Network, використано з дозволу

Global Voices взяли інтерв'ю у письменника-ветерана та викладача Девіда Робі, який розповів про стан тихоокеанських медіа, журналістську освіту та роль преси у вирішенні питань деколонізації та кліматичної кризи.

Професор Робі є одним із цьогорічних лауреатів новозеландського Ордену за заслуги, а також входить до списку нагороджених до Дня народження Короля за “заслуги в галузі журналістики та медіа-освіти в Азійсько-Тихоокеанському регіоні”.

Його кар'єра в журналістиці налічує п'ять десятиліть. У 1994 році він був редактором-засновником журналу Pacific Journalism Review, а в 1996 році заснував Pacific Media Watch – групу з нагляду за дотриманням прав ЗМІ. У 1993-1997 роках очолював кафедру журналістики в Університеті Папуа-Нової Гвінеї, а в 1998-2002 роках – в Університеті Південно-Тихоокеанського регіону. Викладаючи в Оклендському технологічному університеті, він заснував Тихоокеанський медіа-центр у 2007 році.

Автор 10 книг про медіа та політику в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. У 1985 році отримав Премію миру в галузі ЗМІ за висвітлення затоплення судна “Rainbow Warrior” та ядерних випробувань Франції та США. У 2015 році в Дубаї він був нагороджений Азійською премією в галузі комунікації Азійського центру інформації та комунікації ЗМІ (AMIC). Global Voices розпитали його про виклики, з якими стикаються журналісти в Тихоокеанському регіоні, а також про його блискучу кар'єру. Це інтерв'ю було відредаговано для більшої чіткості та зрозумілості.

Монг Палатіно (член парламенту): З якими основними викликами стикаються ЗМІ в регіоні?

David Robie (DR): Corruption, viability, and credibility — the corruption among politicians and influence on journalists, the viability of weak business models and small media enterprises, and weakening credibility. After many years of developing a reasonably independent Pacific media in many countries in the region with courageous and independent journalists in leadership roles, many media groups are becoming susceptible to growing geopolitical rivalry between powerful players in the region, particularly China, which is steadily increasing its influence on the region’s media — especially in Solomon Islands — not just in development aid.

However, the United States, Australia and France are also stepping up their Pacific media and journalism training influences in the region as part of “Indo-Pacific” strategies that are really all about countering Chinese influence.

Indonesia is also becoming an influence in the media in the region, for other reasons. Jakarta is in the middle of a massive “hearts and minds” strategy in the Pacific, mainly through the media and diplomacy, in an attempt to blunt the widespread “people’s” sentiment in support of West Papuan aspirations for self-determination and eventual independence.

Девід Робі (ДР): Корупція, життєздатність і низький рівень довіри – корупція серед політиків і вплив на журналістів, життєздатність слабких бізнес-моделей і малих медіа-структур, а також послаблення довіри до них. Після багатьох років становлення незалежних тихоокеанських ЗМІ в багатьох країнах регіону, де на керівних посадах були сміливі та незалежні журналісти, багато медіа-груп стають вразливими до посилення геополітичного суперництва між потужними гравцями в регіоні, зокрема Китаєм, який неухильно збільшує свій вплив на регіональні ЗМІ – особливо на Соломонових островах – не лише в питаннях допомоги в розвитку.

Однак Сполучені Штати, Австралія та Франція також посилюють свій вплив на тихоокеанські ЗМІ та підготовку журналістів у регіоні в рамках “індо-тихоокеанських” стратегій, які насправді спрямовані на протидію китайському впливу.

Індонезія також починає впливати на медіа в регіоні, але з інших причин. Джакарта перебуває в центрі масованої стратегії “завоювання сердець і умів” у Тихоокеанському регіоні, головним чином через ЗМІ та дипломатію, намагаючись притупити широкі “народні” настрої на підтримку прагнення Західної Папуасії до самовизначення і, зрештою, до незалежності.

МП: На що слід звернути увагу в процесі вдосконалення журналістської освіти в регіоні?

DR: The university-based journalism schools, such as at the University of the South Pacific in Fiji, are best placed to improve foundation journalism skills and education, and also to encourage life-long learning for journalists. More funding would be more beneficial channelled through the universities for more advanced courses, and not just through short-course industry training. I can say that because I have been through the mill both ways — 50 years as a journalist starting off in the “school of hard knocks” in many countries, including almost 30 years running journalism courses and pioneering several award-winning student journalist publications. However, it is important to retain media independence and not allow funding NGOs to dictate policies.

ДР: Університетські школи журналістики, такі як Південнотихоокеанського університету на Фіджі, мають найкращі можливості для покращення базових журналістських навичок та освіти, а також для заохочення журналістів до навчання впродовж усього життя. Було б корисніше фінансувати вищі заклади освіти для розробки грунтовних курсів, а не лише для проведення короткотермінових галузевих тренінгів. Я можу стверджувати це, бо пройшов обидва шляхи – 50 років роботи журналістом, починаючи зі “школи важких випробувань” у багатьох країнах, у тому числі майже 30 років викладання журналістських курсів і заснування кількох відзначених нагородами студентських журналістських видань. Однак важливо зберігати незалежність ЗМІ і не дозволяти НГО, які їх фінансують, диктувати свою політику.

МП: Як журналісти Тихоокеанського регіону можуть найкраще висвітлювати історії Тихоокеанського регіону, особливо вплив кліматичної кризи?

DR: The best strategy is collaboration with international partners that have resources and expertise in climate crisis, such as the Earth Journalism Network to give a global stage for their issues and concerns. When I was still running the Pacific Media Centre, we had a high profile Pacific climate journalism Bearing Witness project where students made many successful multimedia reports and award-winning commentaries. An example is this one on YouTube: Banabans of Rabi: A Story of Survival

ДР: Найкраща стратегія – це співпраця з міжнародними партнерами, які мають ресурси та досвід у сфері кліматичної кризи, наприклад, з Журналістською мережею про Землю, щоб забезпечити глобальну платформу для висвітлення своїх проблем. Коли я ще керував Тихоокеанським медіа-центром, у нас був резонансний проєкт “Тихоокеанська кліматична журналістика як свідок”, у рамках якого студенти зробили багато успішних мультимедійних репортажів і коментарів, що були відзначені нагородами. Прикладом може слугувати відеоролик на ютубі “Banabans of Rabi: Історія виживання”.

МП: На чому має зосередитися міжнародна спільнота, висвітлюючи події в Тихоокеанському регіоні?

DR: It is important for media to monitor the Indo-Pacific rivalries, but to also keep them in perspective — so-called ”security” is nowhere as important to Pacific countries as it is to its Western neighbours and China. It is important for the international community to keep an eye on the ball about what is important to the Pacific, which is ‘development’ and ‘climate crisis’ and why China has an edge in some countries at the moment. Australia and, to a lesser extent, New Zealand have dropped the ball in recent years, and are tying to regain lost ground, but concentrating too much on ‘security’. Listen to the Pacific voices.

There should be more international reporting about the ‘hidden stories’ of the Pacific such as the unresolved decolonisation issues — Kanaky New Caledonia, ‘French’ Polynesia (Mā'ohi Nui), both from France; and West Papua from Indonesia. West Papua, in particular, is virtually ignored by Western media in spite of the ongoing serious human rights violations. This is unconscionable.

ДР: Для ЗМІ важливо відстежувати індо-тихоокеанське суперництво, але також тримати його в перспективі – так звана “безпека” ніде не є такою важливою для тихоокеанських країн, як для їхніх західних сусідів і Китаю. Важливо, щоб міжнародне співтовариство тримало руку на пульсі того, що є важливим для Тихоокеанського регіону, що таке “розвиток” і “кліматична криза”, і чому Китай на сьогодні має перевагу в деяких країнах. Австралія і, меншою мірою, Нова Зеландія в останні роки втратили перевагу й намагаються відновити втрачені позиції, але занадто багато уваги приділяють “безпеці”.

Міжнародна преса повинна більше висвітлювати “приховані історії” Тихоокеанського регіону, такі як невирішені питання деколонізації – Канакська Нова Каледонія, “французька” Полінезія (Маохі-Нуї), обидві з яких належать Франції, та Західне Папуа з Індонезії. Західне Папуа, зокрема, практично ігнорується західними ЗМІ, незважаючи на триваючі серйозні порушення прав людини. Це недобросовісно.