0. Пам'ятний мітинг адигів на узбережжі Чорного моря в Туапсинському районі (Фотографія зроблена до 2017 року). Зображення Нартиджоко з вікісховища Wikimedia Commons. CC BY-SA 4.0.

У республіках російської федерації Кабардино-Балкарія, Адигея та Карачаєво-Черкесія 21 травня офіційно визнано Днем жалоби за черкесами – жертвами геноциду під час Кавказької війни. Журнал “Холод” розповів, як російська армія знищувала адигські села під час тієї війни і що сталося зі щорічними траурними ходами в Кабардино-Балкарії. Global Voices переклали статтю й відредагували її для більшої ясності, публікуючи з дозволу журналу “Холод”.

Кавказька війна, яку черкеси називають російсько-кавказькою, закінчилася 21 травня 1864 року. На честь перемоги над гірськими народами в селі Кбаада (нині гірськолижний курорт Красная Поляна) відбувся урочистий молебень і парад російських військ.

У цей день російська імперія святкувала перемогу. Для черкесів це була трагедія.

Картина Франца Рубо. Назва: Кінець Кавказької війни. Вікісховище. Суспільне надбання. Читання маніфесту про закінчення Кавказької війни великим князем Михайлом Миколайовичем (у селі Кбаада, нині Красная Поляна).

Красная Поляна зараз. Зображення Сергія Казанцева з вікісховища. CC BY-SA 3.0.

Російські шкільні підручники з історії датують початок Кавказької війни 1817 роком, коли російські війська почали активні дії проти корінних народів. Влада Кабардино-Балкарії вважає, що війна тривала 101 рік – з 1763 року, коли російська імперія побудувала фортецю Моздок на території Малої Кабарди. Місцевий князь Кургоко Канчокін, який прийняв християнство й отримав за це грошову винагороду, поступився своїми землями росіянам. Це обурило інших черкеських правителів.

За словами Сергія Арутюнова, доктора історичних наук, головного наукового співробітника Інституту етнології та антропології Російської академії наук:

Черкеси-кріпаки почали тікати від князів і вельмож до Моздокської фортеці. Люди переходили в російське підданство і приймали християнство. Російська імперія відмовилася повертати їх назад, а черкеські землевласники стали вороже ставитися до російського населення. Почалося протистояння: з одного боку були росіяни і ті, хто до них приєднався, з іншого – черкеси та їхні залежні народи, абазини і карачаївці. Це була переважно війна між мусульманами й християнами.

Картина “Кавказький вершник-воїн”, Оскар Шмерлінг, 1893 рік. Із вікісховища. Суспільне надбання.

Під час війни, особливо на її завершальному етапі [1860-1864], російські війська застосовували тактику “випаленої землі”. Вони руйнували села, спалювали посіви та виганяли худобу, щоб змусити черкесів вийти з гір на рівнину. Позбавлені даху над головою і їжі, велика кількість переселенців померла від голоду та епідемій тифу й віспи.

На початку 1990-х років Верховна Рада Кабардино-Балкарської РСР оголосила масове винищення адигів (черкесів) та їхню депортацію з історичної батьківщини під час цієї війни геноцидом. “Більша частина адигського етносу, у тому числі понад 90 відсотків кабардинського населення, була фізично винищена, а понад 500 000 адигів були насильно вислані царським самодержавством до Османської імперії”, – ідеться в постанові Ради.

Картина Франца Рубо “Бій кавказьких племен проти козаків“, 1847 рік. Із вікісховища. Суспільне надбання.

Більшість черкеських народів живуть за межами росії

Черкеси – російська назва адигських народів. До них належать кабардинці, адигейці, черкеси Карачаєво-Черкесії та шапсуги, які проживають у Краснодарському краї. Адиги мають дві літературні мови: кабардино-черкеська та адигейська. До російсько-кавказької війни вони жили на землях північно-західного і центрального Кавказу, від Таманського півострова на заході до річки Терек на сході.

За словами Арутюнова,

У 19 столітті налічувалося понад півтора десятка адигських племен. Близько десяти з них збереглися до наших днів: племінний поділ уже не дуже актуальний, але люди пам'ятають, ким були їхні предки.

Сьогодні адиги живуть у шести регіонах Росії, за винятком Москви, і переважно сповідують іслам. Кабардинці складають близько половини населення Кабардино-Балкарії; у Північній Осетії та Ставропольському краї проживає група моздокських кабардинців, багато з яких є християнами. Чверть населення Адигеї складають адиги, багато адигів проживає також у Краснодарському краї. Там же, в Сочинському і Туапсинському районах, живуть шапсуги, які до російсько-кавказької війни були одним з найбільших адигських племен. Черкеси складають десяту частину населення Карачаєво-Черкесії.

За даними дослідницької ініціативи Joshua Project, у світі налічується понад 2,6 мільйона адигів. Вигнані російською імперією зі своєї історичної батьківщини, близько 70 відсотків з них живуть за кордоном. Найбільша діаспора – понад 1,5 мільйона осіб – знаходиться в Туреччині.

Багато черкесів, депортованих до Османської імперії, померли від голоду та хвороб

“До 1860 року Кавказька армія російської імперії завоювала Чечню та Кабарду і вирішила остаточно розібратися із західними черкесами. Частину людей змусили переселитися на рівнини Кубані, – розповідає Арутюнов. – Тих, хто відмовився, вигнали на береги Чорного моря і вислали до Османської імперії“.

За останні чотири роки війни російські війська знищили щонайменше 500 черкеських сіл.

“Ми мали можливість бачити зблизька разючу бідність цього нещасного народу; щодня ми зустрічали нові групи їх, що переселялися на землі, ще не зайняті військами, а недавні дощі і повені вбили велику кількість цих переселенців; ми постійно зустрічали на своєму шляху трупи. Голод був жахливий, багато нещасних померло від нього”, – згадував французький військовий радник Олександр Фонвіль, який брав участь у війні на боці черкесів.

Тисячі людей місяцями чекали кораблів до Туреччини і помирали на берегах Чорного моря.

“Пізня, несприятлива і холодна погода, майже повна відсутність засобів до існування, а також люті епідемії тифу і віспи робили їхнє становище відчайдушним”, – писав кавказознавець Адольф Берге. Багато з тих, кому вдалося дочекатися відправлення, померли в дорозі. На човнах, розрахованих на 50-60 осіб, тіснилося 300-400 переселенців: люди гинули в тисняві, а найбільш перевантажені човни тонули.

Черкес Нурі, офіцер турецької армії, згадував:

Нас кидали, як собак, на вітрильники; задихаючись, голодні, обірвані, хворі, ми чекали смерті як найкращої долі, нічого не бралося до уваги: ні глибока старість, ні хвороба, ні вагітність! Усі гроші, виділені вашим [російським] урядом на підтримку переселенців, кудись пішли, але куди? Ми їх не бачили, з нами поводилися, як з худобою, нас сотнями звалювали на загальні нари, не розрізняючи здорових і хворих, і викидали на найближчий турецький берег. Багато хто з нас загинув, решта розселилися, де змогли.

Карта вигнання черкесів до Османської імперії. Світло-зелена зона позначає остаточні кордони черкесів, які вже були витіснені на південь до їхнього вигнання в Османську імперію. Наприкінці 18 століття черкеси втратили свої північні території, які на цій карті не позначені зеленим кольором. Зображення Ercwlff, з використанням paint.net, через вікіпедію. CC BY-SA 3.0 

У 1990-х роках 21 травня було офіційно оголошено днем жалоби і неробочим днем у Кабардино-Балкарії, Адигеї та Карачаєво-Черкесії. Зазвичай у цих республіках, а також у Туреччині та інших країнах, де проживають великі черкеські діаспори, проходять жалобні заходи. Черкеси проводять мітинги і ходи, покладають квіти до пам'ятників, присвячених жертвам війни.

Circassians commemorate the banishment of the Circassians from their homeland (today in Russian territory) in Taksim, İstanbul. Image by Soerfm via Wikimedia Commons. CC BY-SA 3.0. Черкеси вшановують пам'ять про вигнання черкесів з їхньої батьківщини (сьогодні на території росії) на площі Таксим у Стамбулі. Зображення Soerfm із вікісховища. CC BY-SA 3.0.

У 2022 році ця традиція була припинена в Росії: влада Кабардино-Балкарії не погодила траурну ходу. За словами активістів, голова адміністрації республіки попередив їх на нараді, що захід у жодному разі не буде погоджений. Поки в Україні триває війна, Кабардино-Балкарія повинна “демонструвати повну солідарність і не нагадувати москві про незручні сторінки історії”, – цитують активісти слова чиновника.