Англійський переклад тексту на зображенні: “Я не покину товариство Мохна”. Ілюстрація автора, використана з дозволу.

Коли мені було близько чотирьох років, моя сім'я переїхала з нашого села в Біхарі до міста в Джаркханді на сході Індії. Коли я підросла, щоразу, коли у мене виникали труднощі з навчанням, батьки згадували про можливість повернутися до села. Ця перспектива, хоч і мала мотивувати мене, але також відкрила мені очі на обмеження, з якими стикаються місцеві жінки. Я стала свідком неповнолітніх шлюбів, обмеженої мобільності жінок та нерегулярного доступу до основних ресурсів, таких як електрика та вода. Це змусило мене замислитися над тим, як жінки, які живуть там постійно, не маючи можливості переїхати в інше місце, знаходять способи виживати в такому складному просторі.

Особисто для мене шлях до документування моєї культури був також шляхом до її кращого розуміння, особливо щодо моєї цікавості до того, як жінки реагують на умови, в яких вони живуть. Щоб зробити свій внесок у збереження культури та мови ангіка, моєї рідної мови, я записую усну народну творчість і завантажую її на відкриті платформи, такі як Wikimedia Commons (медіа-репозиторій) та Wikisource (безкоштовна цифрова бібліотека та платформа транскрипції). Після запису народних співаків і завантаження відео, я також транскрибую матеріал, щоб його можна було використовувати в дослідженнях, а також для збільшення цифрової присутності ангіки в інтернеті. Зрештою, культурна спадщина, така як народні пісні, казки, усна історія та приказки, відображає унікальний стиль життя, уподобання, труднощі та цінності її носіїв.

У 2023-24 роках я отримала підтримку від Акселератора відродження мов – ВікіМови і змогла задокументувати 75 додаткових творів народної літератури. У цій статті я розповідаю про деякі народні пісні ангіка, які виконують жінки з району Банка в індійському штаті Біхар. Задокументувавши більше зразків своєї культури, я помітила деякі повторювані теми, які дають уявлення про повсякденне життя її носіїв – особливо про те, як пісні та казки використовуються як засіб вираження невдоволення статусом-кво та відстоювання власної індивідуальності.

Скриншот з Акселератора Вікімови. Справедливе використання.

Відсутність вибору при укладанні шлюбу

“Papa Jeth Besakh Sadiya Mat Kariho” – це пісня-розмова між донькою та її батьком, у якій донька шукає виправдання, щоб не виходити заміж. Вона просить батька не видавати її заміж під час Джет Бесаха (найспекотнішого місяця в Біхарі), бо погода в ці місяці нестерпна. Він відповідає, що посадить сандалове дерево і зробить настільне віяло для її мадапу (тимчасового навісу для весілля). Вона усвідомлює, що має вийти заміж, але з усіх сил намагається відкласти це, апелюючи до турботливого батька. Іншим прикладом пісні про наречену, яка не хоче виходити заміж, є “Nadiya Kinare Ge Beti Kekar Baja Baje Che”, у якій батько повідомляє доньці, що прибув бараат, тобто процесія нареченого. Вона просить його зробити для неї золоту клітку, де вона зможе сховатися. Зазвичай жінка виходить заміж, щоб уникнути тиску своєї родини, тому вона пропонує радше бути невільницею в межах свого дому, ніж вийти заміж за незнайомця. Текст пісні такий:

नदिया किनारे गे बेटी तोहर बाजा बाजे छे
हमरा सें मांगे छे बियाह
बनाबो बनाबो हो पापा सोने के पिंजरा
वेहे पिंजरा रहबे छपाय

Для тебе грає біля річки музичний гурт, дочко моя.
Вони просять твоєї руки.
Зроби мені, тату, золоту клітку.
Я в ній сховаюся.

Ці пісні зображують повсякденну реальність жінок та носіїв народної творчості, які не мають права голосу у прийнятті рішення про шлюб та у процесі сватання.

Окрім весільних пісень, існує безліч пісень, які співають під час фестивалів та землеробських свят.

Пісні про залежність жінки після заміжжя

Після того, як жінка виходить заміж, вона має ще менший авторитет у домі свекрухи. Наприклад, пісня “Втрата мила в каналі та побиття чоловіком” – це монолог невістки. Співачка (дружина) розповідає, що вона загубила мило у воді і боїться, що чоловік поб'є її за це; можливо, їй знадобиться втручання батьків. Ця пісня підкреслює безправність заміжньої жінки в домі чоловіка та постійну загрозу насильства з його боку.

Вимога приданого, хоч і незаконна, усе ще звучить під час шлюбних переговорів, і часто наречену переслідують навіть після одруження. Пісня “Rijhi rijhi maange che daheja” починається із створення візуального фону, що змальовує проливні дощі під час весілля. Дощ може порушити весільні плани, намочити намети й зіпсувати настрій. Потім пісня метафорично використовує дощ, щоб описати, як вимога дахеджу (придане – товари, гроші, майно тощо, які родина нареченої передає родині нареченого як умову одруження) накрила, наче дощем, життя батьків нареченої. Оскільки більшість індійських жінок лише нещодавно отримали рівну частку у спадкуванні, але суспільство все ще очікує, що після одруження вони відмовляться від своєї частки у батьківському майні, їхнє придане у вигляді “подарунків” або коштовностей залишається їхнім єдиним надбанням. У цьому циклі залежності – спочатку в рідному домі, а потім у свекрухи – жінка, як правило, перебуває в залежності.

Пісні про насильство для корисливих свекрів

Пісні гаарі співають для нових родичів жінки під час весільного бенкету в домі нареченої. Коли літні, імовірно, поважні чоловіки починають вставати з-за столу, жінки співають пісні з легкими образливими словами на кшталт “злодій” і “дезертир”, закликаючи інших побити їх:

जों जों समधी होलो पराय
हांथ गोड़ बांधी दिहो डेंगाय
पकड़िहो लोगो चोरवा भागल जाय

Коли свекор віддаляється,
Зв'яжи йому руки і бий його,
Лови його, злодій тікає.

Тут важливий час виконання пісні, яку співають виключно тоді, коли чоловіки встають з-за обіднього столу. Їжа може бути інтерпретована як символ споживання інших форм життєзабезпечення або ресурсів, таких як придане, отримане від родини нареченої, а отже, викликає глузування.

Кілька інших пісень містять словесні образи на адресу майбутнього чоловіка, який шукає придане. “Ghara Pichuwariya” містить відверту лайку на адресу нареченого, який взяв велике придане, але не поважає тещу, можливо, сподіваючись на більше придане. “Pahiroon Pahiroon” розповідає про матір, у якої не залишилося нічого цінного після того, як вона віддала придане, а свекруха все ще шукає золоту тарілочку.

Право на бунт

Ідея про те, що можна бунтувати рішуче, борючись за право обирати, кого любити, сформульована в пісні “Ґодна”. Коли співаки вмощуються зручніше, плескають у долоні та сміються, їхній тон стає святковим. Пісня розповідає про опір молодої жінки проти обмеження її права обирати коханого. Це розмова між порадницею (можливо, матір'ю або подругою) та закоханою дівчиною Лілією. Лілія захоплюється своєю красою, яку підкреслює традиційне татуювання у формі богині. Мені вдалося задокументувати дві версії цієї пісні, першу версію співав народний артист, який раніше виступав на радіо. Другу версію співали жінки, які регулярно виконують цю пісню, з додатковим текстом про запеклий опір Лілії. Вона не погоджується з попередженням відмовитися від коханого хлопця Мохна, заявляючи, що готова зустрітися з будь-ким, хто кине їм виклик, чи то сільський голова, чи то адвокат місцевого суду.

जान नाहिर छोढ़बे मोहना तोरा संगतियो रे जान
किए करते मुखिया, सरपंचा
किए करते दरोगा पुलिसवा रे जान

Я не покину Мохну.
Подивимось, що зроблять сільський голова та голова панчаяту.
Подивимося, що можуть зробити констебль і поліція

Ця пісня належить до категорії пісень, які співають під час джумти або джумар, народного танцю, який жінки танцюють разом, співаючи. Ці пісні виконують під час щасливих подій, таких як весілля, де жінки захоплено танцюють групами, плескаючи в долоні та ритмічно співаючи. Ангікомовні жінки, які виконують цю пісню, висловлюють свій протест проти обмеження їхньої свободи.

Навіть поза цими конкретними випадками, наприклад, коли їх записують для документації, вони вважають за краще рага утхаво (термін у мові ангіка, що означає “починати пісню”) і співають разом, рідше поодинці. У групі жінки співають ці пісні як акт обміну досвідом та прогнозами. Ці народні пісні демонструють творчу силу фемінізму в цій конкретній частині сільської Індії.