
Активісти з Сlimate Reparations Bloc та Defund Climate Chaos готуються до маршу. Зображення взяте з Flickr (PDM 1.0 DEED).
Ця стаття, написана Кларіссою Сі та Біббі Абрузіні, це частина кампанії #MarchWithUs — цілого місяця історій з усього світу від активістів руху за гендерну справедливість. Послухати подкаст за участі Кікі можна тут.
Хто б міг подумати, що саме лише існування та життя за своєю правдою може спричинити комусь стільки неприємностей? Принаймні, Кікі ніколи б не подумала, що стане центром уваги на декілька років: багатьох людей непокоїли її рішення, хоча вона ніяк не втручалась у життя інших.
Бенді Кікі народилась Емілі Кінакою Банадзем 20 лютого 1991 р. в Джакірі, віддаленому селищі в Камеруні. За словами Кікі, вона зростала життям, вільним від конфліктів:
«Я виросла у консервативній католицькій сім’ї та слухала чимало проповідей», — каже Кікі в інтерв’ю з Кларіссою Сі зі всесвітньої мережі громадянського суспільства Forus. Хоча її сім’я подбала про те, щоб вона зростала, слідуючи правилам їхньої релігії, цих проповідей було далеко недостатньо для того, щоб Кікі залишилась у «прийнятній» групі людей у своїй країні.

Bandy Kiki. Photo by the global civil society network, Forus, used with permission.
Ще в підлітковому віці Кікі зрозуміла, що її не цікавлять хлопці. Вона розповіла Forus: «Спершу я не була певна [що була квір]. Все почалось з питань. Мене приваблювали дівчата, в той час як мої друзі завжди розмовляли про хлопців. Я не розуміла, що зі мною не так».
Хоча Кікі не могла зрозуміти чи контролювати те, що відбувалося з нею, одне вона знала точно: її почуття мали залишатись таємницею, бо вона боялась відторгнення суспільством чи ще гірше — ув’язнення.
«Мій мозок перебував у такому стані, що я замислювалась, чи не потраплю до пекла», — сказала вона.
Кікі змушувала себе цікавитись чоловіками, проте це ніколи не працювало. Вона завела перші романтичні стосунки з жінкою, але протягом кількох місяців благала тримати їх у таємниці. Зрештою, її страх розкриття переміг бажання жити за своєю правдою, і Кікі покінчила з цими стосунками.
Шлях крізь вогонь
Кілька років потому Кікі переїхала до Великобританії заради навчання і тут якимось чином нарешті змогла прийняти свою правду. Знущання онлайн змусили її відкритися, і Кікі зрозуміла, що нарешті настав час розповісти своїй сім’ї «страшну правду».
«Моя сім’я не сильно мене підтримала, але й не була настільки гомофобною, наскільки я очікувала», — зауважила вона.
Коли вона здійснила камінг-аут для публіки у 2017, її назвали «найненависнішою англофонкою в соцмережах у Камеруні».
«На той час я вела один з найбільших та найпопулярніших блогів в англомовних регіонах Камеруну і втратила кількох рекламодавців. Це дуже вплинуло на мій прибуток. Мені багато погрожували смертю та груповим зґвалтуванням», — згадує вона.
Пошук підтримки в спільнотах ЛГБТК+ був одним зі способів пережити цькування в інтернеті та те, що люди ЛГБТК+ страждали від нової хвилі переслідувань у Камеруні, де одностатеві стосунки незаконні.
«Якщо ми віримо в права людини, то не можемо обирати, які права відстоювати»

Фаге Керубо. Фото взяте зі всесвітньої мережі громадянського суспільства Forus, використано з дозволу.
Тим часом у Кенії, Фаге Керубо, так само як і Кікі, проходили перший рік навчання у середній школі в Найробі, коли зрозуміли, що відрізнялись від інших. Вони не зовсім вписувались у ті дві категорії, окреслені суспільством, в які мали б потрапляти. Вони не були ні чоловіком, ані жінкою, і перше, що спало на думку Фаге — звернутись за порадою до шкільного психолога.
В інтерв’ю з Кларіссою Сі з Forus, вони розповіли: «У моєму дитинстві ідентифікуватись як квір-людина було неприйнятно. Я саме проходили пубертатний період, і мені потрібно було, щоб хтось скерував мене крізь всі ці емоції. Я припустились жахливої помилки — піти до шкільної психологині та розповісти їй про свої почуття. Вона виставила мене напоказ на шкільній лінійці і оголосила всій школі, що я — лесбійка і що будь-якого учня, який зв’яжеться зі мною, відрахують або покарають».
Ця травма змусила Фаге жити в самотності і пізніше підштовхнула їх відрахуватись з університету.
«Система дискримінаційна і дуже гнітюча. Мені довелось відрахуватись з університету, бо тиск був надто сильним. Мені знадобилось три роки, щоб з’ясувати, що я могли зробити, і тоді повернулись до університетського містечка, щоб навчатись на зовсім іншому напрямку», — сказали вони.
Цькування за те, що вони квір, а згодом втрата близького друга через ВІЛ/СНІД підштовхнули Фаге стати активістом.
Вони підкреслили: «Як і багатьом іншим квір-людям по всьому світу, мені довелось навчитись захищати себе з юних років. У мене був близький друг, які померли через СНІД, але в першу чергу через стигматизацію та дискримінацію, з якими їм довелось зіштовхнутись. Вони не змогли отримати доступу до високоактивної антиретровірусної терапії, через це ВІЛ перейшов у фінальну стадію, і я втратили свого друга».
Фаге приєднались до боротьби за репродуктивні та сексуальні права і сьогодні вони, так само як і Кікі, працюють активістом і молодіжним консультантом. Гендерні права та репродуктивні права йдуть пліч-о-пліч, вірить Фаге.
Вони пояснили: «Перетин полягає у розпізнаванні та повазі до різноманітного репродуктивного досвіду осіб у спільноті ЛГБТК+…тут ми говоримо про всебічну охорону здоров’я. Ми кажемо про унікальні потреби транс-людей та небінарних людей. Тож ми не можемо говорити про права ЛГБТК+, не згадуючи про їхні репродуктивні права».
У багатьох країнах люди ЛГБТК+ продовжують зіштовхуватись з законами, що загрожують їхній свободі, та зустрічаються з різними ризиками, такими як арешт, шантаж, стигматизація, жорстокість та навіть смертна кара.
«Якщо ми віримо в права людини, то не можемо обирати, які права відстоювати. Я бачили багатьох активістів, що відстоюють прогресивні закони та установки, і я пишаюсь тим, що сьогодні конституція забезпечує доступ до безпечних абортів та дозволяє людям ЛГБТК+ бути такими, які вони є», — додають Фаге.
«Ми повинні прийняти колективну відповідальність і уникати роботи в тіні. Ці проблеми пов’язані, і якщо ми обираємо, які речі відстоювати, відповідно до наших упереджень, а точніше нашого ставлення чи вірувань, то ми божевільні», — дійшли висновку вони.
Єдність — перший крок, але брак ресурсів — це реальність, з якою доводиться стикатись багатьом організаціям громадянського суспільства.
Так само, як і Фаге, Бенді Кікі не лише захищала власні права, але й вирішила захищати права інших людей ЛГБТК+.
Вона зауважила: «Я почала займатись активізмом, бо відчувала, що спільнота цього потребувала. Якщо подумати, я не знала жодної людини ЛГБТК+ у Нсо [селищі в Камеруні], тож у мене не було нікого, чиє життя могло б утвердити моє. Тож я сказала собі, що можу стати тією людиною, яку мені так потрібно було побачити, коли я була набагато молодшою та все ще на шляху до самоприйняття».
Шлях до визнання прав ЛГБТК+ в Африці нелегкий.
«Традиціоналісти та релігійні фанатики лізуть в наші справи і переймаються тим, з ким я сплю в кінці дня. Чому? Права ЛГБТК+ в Африці потребують визнання та реформування», — вважає Кікі.
У світі існує 64 країни, закони яких криміналізують гомосексуальність, і майже половина з них знаходиться в Африці. Багато законів, що криміналізують гомосексуальні стосунки, походять ще з колоніальних часів. Ця реальність підштовхує багатьох квір-людей обирати відносний комфорт шафи, поки вони мріють про той день, коли нарешті зможуть стати вільними.