Село Сіпадол у районі Бхактапур у центральному Непалі у 2022 і в 2023 роках. Фото Аміта Мачамасі. Використано з дозволу.

[Усі посилання в тексті – англійською мовою, якщо не вказано інше].

Ця історія була спочатку опублікована в Nepali Times. Відредагована версія публікується на сайті Global Voices в рамках угоди про обмін контентом.

Долина  Катманду [укр.], колись відома своїми небувалими врожаями рису, переживає спад у виробництві, оскільки міська експансія поглинає колись родючі рисові поля.

На околицях міста ще залишилися деякі тераси з рисовими полями, але навіть їм загрожує нова забудова. Те саме стосується долини Покхара [укр.], де вирощують похрелі, джета-буду та інші місцеві сорти рису.

Середина асару (третього місяця непальського календаря) – це час для посадки рису, а 29 червня мав би бути Національний день рисових плантацій. Це день не лише пересадки саджанців рису на заболочені поля, але й святкування та веселощів.

Цього року в День посадки рисових плантацій було не так багато приводів для святкування. Лише 10 відсотків фермерських господарств по всьому Непалу висадили саджанці рису, тоді як зазвичай наприкінці червня їх висаджують удвічі більше.

Екскаватор розчищає місце для будівництва, коли дитина готується висадити саджанці рису в селі Сіпадол у Бхактапурі. Фото Аміта Мачамасі. Використано з дозволу.

Сезон мусонів цього року починається на кілька тижнів пізніше, ніж зазвичай. Більшість експертів пов'язує це з погіршенням клімату в Непалі, що є наслідком кліматичних змін. Цього року дощі прийшли на тиждень раніше після циклону Ремал [укр.] (24-28 травня) і спричинили повені та зсуви на сході Непалу в середині червня, у той час як західна половина країни переживала тривалу посуху.

Хмари просунулися до центрального Непалу, але дощі припинилися, що продовжило посуху. Коли мусон все ж таки прийшов у долину Катманду 27 червня, було занадто пізно. Зазвичай у червні в долині Катманду випадає 250 міліметрів опадів, а цього року – лише 125 міліметрів, що може мати значні наслідки для вегетаційного періоду та доступу до води.

Хронічна нестача субсидованих добрив під час посівної через неефективні державні закупівлі та механізми доставки також означала, що багато фермерів не були готові пересаджувати рис, навіть якщо б пішли дощі.

Рис вирощують у Катманду та інших гірських долинах, у регіоні Тераї [укр.] та на висоті до 3200 метрів у районі Джумла, який славиться своїм поживним червоним рисом марасі.

Тараї є рисовим районом Непалу, де вирощують більшу частину рису. Хоча рівнини займають 15 відсотків території Непалу, 53 відсотки населення проживає саме там. І тут селища вздовж автошляхів і великих перехресть поглинули рисові поля.

Нестримне зростання Катманду. Вид із району Халчовк у 2020 році. Фото Аміта Мачамасі. Використано з дозволу.

Цього року через запізнілі дощі та тривалу спеку посіви рису розпочалися лише на трьох відсотках території провінції Мадхес. У звичайний рік ця провінція виробляє чверть непальського рису.

Західний Тераї особливо сильно постраждав від спеки, яка тривала в червні, коли денна температура піднімалася до 45 градусів за Цельсієм і трималася на цьому рівні. Богарні фермерські господарства не сіяли рис, а ті, що раніше викачували воду з трубчастих колодязів, не змогли цього зробити через падіння рівня ґрунтових вод.

Відтік населення з сільської місцевості та падіння виробництва рису стали проблемою “курка або яйце”: чи падає виробництво рису через те, що люди відмовляються від фермерства, чи зниження виробництва рису змушує людей залишати сільське господарство?

На цьому фото 2021 року пагорби на околицях долини Катманду розчищені для забудови. Фото Аміта Мачамасі. Використано з дозволу.

Тому щорічний День рису став не святом, а нагадуванням про нову залежність Непалу від імпорту рису.

У 2023 році Непал витратив 35 мільярдів непальських рупій (262 мільйони доларів США) на імпорт рису та рисобобів, що дещо менше, ніж у попередньому році, але все одно більше, ніж весь його експорт. Непальці їдять більше рису, ніж будь-коли раніше, оскільки люди відмовляються від традиційних зернових, таких як просо та гречка, а також через зниження рівня бідності та поширення мережі доріг.

Проте темпи зростання населення країни випереджають збільшення врожаю рису. Завдяки іригації та механізації врожайність рису досягла історичного максимуму – 3,8 т/га, але загальне виробництво зростає не так швидко через скорочення посівних площ під рисом.

Колись Непал був країною-експортером рису. Якщо нинішні тенденції збережуться, Непал витрачатиме майже всі кошти, отримані від грошових переказів, на імпорт нафтопродуктів і рису.