Зображення авокадо зроблено за допомогою Canva Pro.

У п'єсі Семюеля Беккета “В очікуванні Ґодо”, яку часто називають п'єсою, в якій нічого не відбувається, двоє головних героїв розмовляють один з одним під безлистим деревом в очікуванні приходу таємничого Годо, який так і не з'являється. Карибам такий розвиток сюжету підійшов би.

Натомість персонажі – адже це часто нагадує апокаліптичну сцену з фільму – туляться під укриттям, надто налякані, щоб багато говорити, очікують на прихід щоденного шторму, який майже завжди з'являється. Для цих островів, що знаходяться на передовій кліматичної кризи, це щорічне паломництво до безлистого дерева Беккета, за умови, що там ще залишилися дерева.

Цей рік, що має сумнівну славу одного з найактивніших сезонів ураганів в Атлантиці за всю історію, став свідком того, як ураган Берил побив усі рекорди, а разом з тим забрав багато життів.

Коли ввечері 2 липня шторм 4 категорії насувався на Ямайку (за прогнозами, шторм вдарить у середу, 3 липня), вже накривши Навітряні острови Карибського моря, письменниця і еколог Діана МакКолей красномовно написала на Substack про досвід очікування шторму, який неодмінно повинен був прийти.

“День перед штормом має певні особливості”, – пише вона. Дороги забиті транспортом – люди намагаються дістатися додому, запастися їжею і водою, купити продукти. Завжди говорять про те, що шторм поверне в останню хвилину і врятує нас. Ямайці пощастило. Вона особлива. Всі це знають. Люди в соціальних мережах будуть боротися з негативом і заперечувати проти того, щоб погані речі ставали реальністю. Будуть молитися. Ми звертатимемось до сім'ї та друзів: “Ти в біді? Ви з'їхали з дороги? У тебе є ліки? І скрізь люди відповідатимуть жартом в на серйозні питання”.

Вона сама застрягла в пробці, яка була такою великою, що їй здалося, що сталася аварія, але ні, дороги просто рипіли від штормового стресу – люди прагнули дістати запаси, щоб бути максимально готовими до наслідків, які неможливо передбачити.

Проте, за словами МакКоулей, кожен робить що може: “Радіостанції розсилають бюлетені – різні компанії закриті, прочищення каналізації наближається до завершення, комунальні та комунікаційні компанії готові до урагану. Інтернет-сайти, що показують прогноз погоди зазвичай показують дещо суперечливі моделі щодо шляху та інтенсивності урагану – але в цьому випадку моделі досить добре узгоджуються. Ураган Берил – сильний ураган, на момент написання цієї статті прогнозується, що він отримає четверту категорію, коли досягне або пройде поблизу Ямайки, а зараз виглядає так, що це буде пряме попадання в Ямайку. Слова “руйнівний” і “катастрофічний” використовуються в кожній передачі, а також “небезпечний для життя””.

Зі свого боку, її цікавило, що станеться з деревом авокадо на її подвір'ї. Цього року вона не обрізала його, бо воно плодоносило, а коли зрозуміла, що треба було, було вже запізно: “Всі лісоруби, теслі, покрівельники, електрики та сантехніки були повністю зайняті. Можливо, завтра авокадо впаде. Можливо, на одного з нас, або одразу на двох. Якщо дерево встоїть, плодів більше не буде”.

Навіть серед усіх цих питань, серед цих емоцій вона не боялася, хоча добре розуміла, що її життя може повністю змінитися за лічені години: “Наш будинок може бути сильно пошкоджений, навіть зруйнований, ми можемо втратити майже все майно. Нас можуть поранити, вбити, перетворити на статистику. Я кажу собі: це може статися кожного дня. Я втомилась і все болить від цієї підготовки, але я також відчуваю невелике задоволення від того, що виконала всі задачі. Ми зробили все, що могли. Я рада, що Берил рухається швидко і вдарить вдень – вночі ураган справді жахливий”.

Вона переживала також про інших, більш вразливих, ніж вона сама, які живуть у “схильних до повеней районах, на берегах річок, на узбережжі, біля ярів, на крутих пагорбах, у віддалених місцях, які неминуче будуть відрізані ураганом. Ландшафт острова буде змінений, я знаю це з досвіду минулих ураганів, дерева впадуть, схили пагорбів обваляться, берегова лінія буде перекроєна. Буде завдано шкоди, можливо, навіть катастрофічної, інфраструктурі острова і багатьом, багатьом будинкам”.

Однак здебільшого МакКолей відчувала гнів. Вона пригадує, як одного разу в офісі Ямайського екологічного фонду, неурядової організації, яку вона заснувала, вона запитала генерального директора нафтової компанії, “як він може працювати у цій жахливій індустрії”, на що той відповів: “Якщо не ми, то хтось інший”, – вона оголила реальність кліматичної ситуації, з якою ми всі стикаємося.

“Уряди світу зустрічалися, обговорювали і не змогли вжити заходів щодо загрози кліматичної кризи, про яку вчені попереджали десятиліттями, – потепління, що спричиняє посилення ураганів. Місяцями ми чули про високу температуру води в Атлантичному океані та Карибському морі. Я розлючена на нафтові компанії, ці багатомільярдні корпорації, очолювані звичайними чоловіками і жінками, які брехали, заплутували і змушували нас підраховувати наш вуглецевий слід, тому що саме наше використання їхньої продукції було проблемою. Так, викопне паливо побудувало нашу цивілізацію, я визнаю це, я використовую їхні продукти, використовую і зараз (поки не отримала розлючених коментарів з цього приводу), але вони також поставили під загрозу саму атмосферу нашої планети, земний клімат і ту саму цивілізацію, яку вони породили”.

“І ось до чого ми дійшли”, – підсумувала вона, готуючись разом зі своїми співвітчизниками до ще невідомого рівня руйнувань. “Здається, ми – людство – не можемо уявити собі іншого способу життя на землі, кращого, справедливішого, шанобливішого, і через цю неспроможність уяви ми будемо спостерігати, як все це горить, затоплюється, плавиться або зникає у вихорі”.

Подібно до п'єси “В очікуванні Годо”, процес очікування на Берил виявив всю гостроту людської трагедії, яку шепочуть вітри кожного жорстокого сезону ураганів. Жителі Карибського басейну, як і жителі всіх малих острівних держав, що розвиваються, втомилися чекати, що все зміниться.