Робітники в Узбекистані збирають бавовну. Зображення взяте з Вікіпедії. Ліцензія Creative Commons CC0 1.0

Протягом останніх років через занепокоєння порушеннями прав людини міжнародна спільнота бойкотувала бавовну, привезену з СУАР —  регіону в північно-західному Китаї. Під владою китайського президента Сі Цзіньпіна Пекін піддає мусульманські меншини СУАР безпідставним затриманням та примусовій праці. У відповідь на це деякі світові покупці бавовни звернулися до інших регіонів, щоб задовільнити попит на бавовну.

Бойкот бавовни з СУАР створив щось на кшталт ефекту доміно в інших частинах світу, у яких збирання бавовни пов’язане з екологічними проблемами та порушенням прав людини. Одним із найяскравіших прикладів цього є Узбекистан, де виробництво бавовни призвело до однієї з найбільших екологічних катастроф у світі — висихання Аральського моря, а також десятиліть примусової праці.

Ретельна перевірка бавовняної індустрії СУАР

СУАР, що знаходиться у північно-західному Китаї та межує з Центральною Азією, є батьківщиною для приблизно 12 мільйонів уйгурів — тюркомовної етнічної групи, що переважно сповідує іслам. Масштабне виробництво розпочалось у регіоні в 1950-х, коли Комуністична партія Китаю (КПК) передала економіку регіону під контроль напіввійськової організації, відомої як Сіньцзянський корпус виробництва й будівництва (або bingtuan 兵团 — букв. корпус).

Дослідники та організації із захисту прав людини дізнались, що Корпус змусив членів місцевих спільнот та в’язнів (можливо, більше, ніж пів мільйона людей) працювати в шахтах, на будівництві, виробництві та збиранні бавовни у важких умовах. На сьогодні СУАР відіграє ключову роль у виробництві бавовни в Китаї, на нього припадає понад 85 відсотків виробництва в країні та 20 відсотків світових поставок. Корпус досі відповідальний за близько третини виробництва бавовни в СУАР.

Бавовняна промисловість у СУАР завжди покладалася на ручне збирання. Попри заяви китайської влади про значний прогрес у машинному збиранні, згідно з китайськими ЗМІ та державними статистиками, 60 відсотків збирання бавовни у південному СУАР виконується вручну. За останні роки організації з захисту прав людини та міжнародні ЗМІ виявили докази систематичних програм примусової праці, що примушували уйгурів та інші мусульманські меншини працювати на бавовняних полях та фабриках.

Згідно з китайськими державними ЗМІ в бавовняній промисловості в СУАР працює близько мільйона людей, однак Пекін заперечує звинувачення у примусовій праці. Міжнародні організації стверджують, що ці робочі програми — частина ширшої стратегії Пекіну зі збереження політичної стабільності в  СУАР. Уряд США спершу заборонив імпорт бавовни з СУАР, а потім ухвалив закон про заборону майже всього імпорту з цього регіону у 2021 році. Такі бренди, як Nike, H&M та Burberry також публічно обірвали зв’язки з постачальниками бавовни з СУАР, що спричинило зневагу та бойкоти з боку китайських споживачів.

Цей широкомасштабний міжнародний резонанс не лише вплинув на СУАР, а й призвів до більш ретельної перевірки ланцюгу постачання бавовни по всьому світу, адже країни та компанії переоцінили свою залежність від Китаю.

Зміна тенденцій у постачанні бавовни

За останні роки багато галузей промисловості, з текстильними та швейними включно, перенесли виробництва з Китаю до таких країн, як В’єтнам, Бангладеш та Туреччина, щоб уникнути зростання вартості робочої сили в Китаї та посилення регуляторного контролю Заходу над китайською продукцією. Однак, як не парадоксально, у деяких випадках цей підвищений попит на більш гідний ланцюжок поставок бавовни посилює місцеві екологічні проблеми й погіршує ситуацію у сфері трудових прав.

Бавовна є одним з найбільш ресурсо- та трудомістких сільськогосподарських товарів із точки зору використання землі, води та робочої сили. У країнах і регіонах, що розвиваються, бавовняна промисловість уже давно стикається з порушеннями трудових прав і екологічними проблемами, такими як виснаження водних ресурсів, забруднення ґрунтів і надмірне використання пестицидів.

В Узбекистані, найбільшому виробнику бавовни у Центральній Азії, щорічно втрачається близько 60 відсотків води через нераціональне використання ресурсів та застарілі технології. Країна також відома трудовою експлуатацією у сфера виробництва бавовни. Із 2011 року бавовняні продукти з Узбекистану зіштовхнулися з міжнародними бойкотами через використання дитячої та примусової праці. Понад 330 міжнародних брендів та роздрібних торговців підтримали цей бойкот. Міжнародний тиск змусив уряд Узбекистану здійснити аграрні реформи та викорінити примусову дитячу працю під час збирання бавовни, що призвело до припинення бойкоту у 2022 році.

Однак експерти вважають, що ризики у сфері праці все ще дуже високі. В інтерв’ю з Global Voices Уміда Ніязова, директорка Узбецького форуму з прав людини — недержавної організації, розташованої в Німеччині, сказала:

Узбекистан все ще не бажає змінювати свої антиринкові правила управління бавовняною промисловістю. Центральний уряд і місцеві органи влади все ще діють на основі квотування, де кожний регіон країни має виробити певну кількість бавовни та закріплює за фермерами землю, спеціально призначену для вирощування бавовни.

Стійкість цієї системи квотування та пов’язаний з нею адміністративний тиск став очевидним під час відеоконференції, під час якої радник президента Узбекистану Шухрат Ганієв прямо погрожував фермерам: «Мені все одно, що ви робите, але ви маєте поставити 11 тисяч тон бавовни. Не жартуйте з цим, не жартуйте — інакше це дуже погано скінчиться для вас та губернатора області».

Припинення бойкоту на узбецьку бавовну в 2022 році збіглося з введенням санкцій на бавовну з СУАР. Узбецькі урядовці намагалися скористатися цією ситуацією, навіть попри те, що багато текстильних брендів остерігалися співпрацювати з Узбекистаном через його невирішені екологічні проблеми та порушення прав людини. Вагання брендів щодо перенесення виробничого ланцюга із СУАР до Узбекистану не завадило узбецькому президенту оголосити свої амбітні плани з перетворення країни на текстильний центр та збільшити виробництво пряжі на 100 відсотків до 2027 року. Щоб заохотити цю стратегію, узбецький уряд має намір створити зони текстильного виробництва та звільнити їх від податків.

Через поєднання політичних, географічних та соціальних факторів Узбекистан особливо вразливий до кліматичної кризи: у 2020 році екологічні організації поставили його на 96 місце зі 181 країни. Щоб пом’якшити цю проблему, Узбекистан підписав Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату (РКЗК ООН) та Паризьку кліматичну угоду в 2015 р, а також Протокол ООН про воду та безпеку, спрямований на захист здоров’я та добробуту людей шляхом кращого водокористування. Однак, незважаючи на обіцянки узбецького уряду, нестача прогресу у сільськогосподарських реформах і жорсткий контроль над фермерами змушує експертів сумніватись у наявності змін.

Китай був та залишається одним із ключових іноземних інвесторів в Узбекистані. За словами міністра торгівлі та інвестицій Узбекистану Лазіза Кудратова, з 2017 року масштаб китайських інвестицій у країну збільшився вп’ятеро та становить 11,1 мільярдів доларів США. Однією з ключових сфер китайських інвестицій є текстильна промисловість та сільське господарство. Хоча уряд Узбекистану вітає партнерство з Китаєм, захисники прав людини стурбовані питаннями про дотримання трудових прав та турботи про навколишнє середовище. В інтерв’ю з Global Voices Уміда Ніязова, директорка Узбецького форуму з прав людини, наголосила:

Говорячи про текстильні фабрики чи бавовняні кластери, що належать Китаю, ми можемо забути про будь-яку адвокацію. Коли ми проводили кампанію з бойкоту узбецької бавовни, західні компанії підтримали її, але китайським було все одно. Вони продовжили купляти узбецьку бавовну, їм було байдуже на порушення прав людини чи екологічну несправедливість. Було б набагато краще, якби західні компанії прийшли до Узбекистану, бо вони дотримуються дуже суворих правил щодо праці та довкілля. Ми не бачимо, щоб таке відбувалося з китайськими компаніями.