Зображення Танпа Дакал (Tanpa Dhakal) через Nepali Times, використано з дозволу.

[Усі посилання в тексті – англійською мовою, якщо не вказано інше].

Ця стаття була вперше опублікована Танка Дхакал у непальському виданні Nepali Times. Відредагована версія публікується нижче в рамках угоди про обмін контентом.

Популяція яків [укр.], яка колись була основою культури гімалайських [укр.] громад Непалу [укр.], неухильно скорочується через зміни способу життя, еміграцію людей, інбридинг та кліматичну кризу.

Національний сільськогосподарський перепис показує, що за останні три роки загальна кількість яків у Непалі скоротилася з 53 000 до 48 000 особин. Зараз у горах залишилося менше 10 000 домогосподарств, які розводять яків, щоб заробляти на життя.

Яки – це загальна назва довгошерстих, схожих на зубрів волів, які живуть на висоті 4,000-5,000 метрів (приблизно 13,000-16,000 футів) у Гімалайських горах і на Тибетському плато.

Міністерство сільського господарства й розвитку тваринництва країни керує Центром генетичних ресурсів яків у Сянбоче на висоті 3 885 м (12 746 футів). Заснований у 1973 році центр покликаний гарантувати, що популяція яків у регіоні Кхумбу [укр.] залишається стабільною, дає достатню кількість молока і підтримує здорову варіативність свого генотипу.

Центр утримує 155 яків для проведення досліджень, але брак бюджету та конкуренція означають, що він не в змозі реалізувати свій справжній потенціал у вирішенні проблем, з якими стикається цей одомашнений вид великої рогатої худоби.

“Усе, що ми робимо, – це захищаємо тих яків, які у нас є; у нас немає ресурсів для проведення генетичних досліджень”, – визнає технічний співробітник Рамлаллан Ядав, який працює в центрі протягом останніх 24 років.

Як у долині Лангтанг, де молоко використовують для виробництва сиру Емменталь. Зображення Kunda Dixit/Nepali Times, використано з дозволу.

Високогірну худобу об'єднують в одну групу, але існують певні види. Нак – це самки одомашненого яка. Чаурі, або дзо, – самки, народжені від спарювання яків-наків із коровами, що живуть на рівнині. Ланг – це тибетський бик, а теля, народжене від ланга, називається димзо. Теля, народжене від яка та гірської корови, називається уранг. Карликовий лулу, що водиться в районах Мустанг і Мананг, є поміссю рівнинної худоби з яками.

Нещодавнє скорочення популяції чистокровних яків-наків у поєднанні з труднощами доступу до тибетських биків означає, що фермери зараз мають більше урангів, ніж димзо. Крім того, телята-самці, відомі як джопке або толе – народжені від схрещування – не можуть продовжувати рід і використовуються лише як в'ючні тварини у високогір'ї Гімалаїв.

“Нак дає щонайбільше два літри молока на день, тоді як чаурі може виробляти до шести літрів щодня, – пояснює дослідник яків Шанкер Радж Барсила. – Якби у нас було обладнання для генетичних досліджень, ми могли б покращити витривалість виду. Молоко яків має лікувальні властивості і загалом корисніше за коров'яче”.

Зображення Kunda Dixit/Nepali Times, використано з дозволу.

Окрім зміни способу життя місцевого населення, еміграції та відсутності доступу до традиційних пасовищ у Тибеті, Барсіла вказує на інбридинг як основну проблему, з якою стикаються непальські яки. Це проявляється в тому, що яки-наки більш схильні до хвороб, зменшується виробництво молока, а яки не мають рогів.

Пояснюючи, що сільськогосподарський перепис плутає різні види яків, Барсіла вважає, що всупереч цифрам, існує лише близько 20 000 яків-наків і від 40 000 до 60 000 чаурі – кількість яких ще більше зменшується через потепління, що призводить до підвищення температури в горах і впливає на пасовища через недостатню кількість снігу взимку.

“Сніг, який мав би випадати з жовтня по листопад, тепер випадає в березні-травні, а вітер дме в січні-лютому”, – каже Ядав. – І всю зиму дме лише сухий, холодний вітер”.

Міграція людей безпосередньо пов'язана зі зменшенням стад яків. Молодь виїжджає з гірських сіл до Катманду або за кордон, а це означає, що наступне покоління не продовжує справу своїх предків, а менша кількість яків ставить під загрозу втрату нематеріальну спадщину пастушої культури – разом з фестивалями, місцевою кухнею, словниковим запасом і глибокими знаннями про звички тварин – назавжди.

Із молока яків виготовляють чхурпі [укр.]  – традиційний сир, який зберігає молочні протеїни для тих часів, коли молока не так багато. Молоко яків також використовується для заварювання солоного гімалайського чаю, який так люблять люди, що живуть на великих висотах, а масло яків використовується для священних лампад у монастирях. З вовни яків плетуть вовняний одяг і ковдри, а м'ясо яків вживають у їжу.

“Одомашнений як зараз стає видом, що перебуває під загрозою зникнення через міграцію з гір і скорочення пасовищ через вплив на навколишнє середовище”, – каже Праджвал Шарма з Міжнародної організації з міграції (МОМ), який нещодавно досліджував вплив міграції на розведення яків у Хеламбу, на північ від Катманду.

Під час своїх польових досліджень Шарма помітив, що кількість фермерів, які влітку переміщуються зі своїми стадами на високогірні пасовища, а взимку спускаються на нижчі висоти, зменшилася. Тим часом у Сянґбоче Ядав спостерігав зміни у травостої пасовищ через багаторічну зимову посуху.

Зображення Kunda Dixit/Nepali Times, використано з дозволу.

Шлюбний сезон як-наків також зазнав змін. “Раніше, – пояснює Ядав, – майже всі наки зачинали вчасно, але зараз відбуваються сезонні зміни. Раніше шлюбний період припадав на липень-серпень, тепер – на жовтень-листопад”.

Крім того, пасовище, на якому в квітні росла трава, виявилося безплідним. Із досвіду Ядава за останні роки, трава і трави починають проростати лише з травня по червень.

Центр Сянґбоче продає молоко яків, але доходу не вистачає навіть на те, щоб купити картоплю для яків, не кажучи вже про проведення генетичних досліджень. Національний центр селекції та генетичних досліджень тварин повинен вивчати місцеві та корінні породи тварин, але його керівник Сагар Паудель каже, що проблема інбридингу між яками не вивчалася.

Національна програма дослідження великої рогатої худоби, розташована в Рампурі в районній штаб-квартирі Читван, досліджувала як-наків у Расуві та Мустанге, щоб дізнатися більше про їхню пристосованість до зміни клімату, але детального генетичного дослідження не планується.

Подальші дослідження можуть допомогти знайти шляхи адаптації як-няка і чаурі до екстремальних погодних умов і підвищення температури гімалайських гірських хребтів.