Ілюстрація Minority Africa, використана з дозволу.

[Усі посилання в тексті – англійською мовою, якщо не вказано інше].

Ця історія Джексона Окати була спочатку опублікована Minority Africa, а скорочена версія перевидана на Global Voices в рамках угоди про обмін контентом.

Протягом 30 років 58-річна Пеніна Нгаху займається натуральним господарством на своїй фермі площею в один акр в Елементайті, селі за 175 км (108,74 милі) на захід від столиці Кенії, Найробі. “Отримати доступ до місцевого насіння було легко, тому що фермери вільно ділилися, продавали, купували й обмінювалися ним. Фермер, який мав надлишок місцевого насіння, міг вільно поділитися з тими, кому його не вистачало, і це гарантувало, що кожен фермер мав що садити, а це забезпечувало нашу продовольчу безпеку”, – розповів Нгаху в інтерв'ю Minority Africa.

За словами Нгаху, все змінилося, коли набув чинності новий закон.

“Зараз я не можу взяти своє насіння й роздати його фермерам по всьому селу, тому що закон забороняє мені це робити, – сказала вона. – Це можна робити лише підпільно. Це буквально обмежило можливості дрібних фермерів [виробляти] продукти харчування”.

У 2012 році парламент Кенії прийняв Закон про насіння та сорти рослин, який регулює виробництво, переробку, тестування, сертифікацію та маркетинг насіння в країні. Закон також обмежує виведення нових сортів, контролює імпорт насіння та надає майнові права особам, які виводять або відкривають нові сорти.

У вересні 2022 року близько 15 дрібних фермерів подали петицію до Верховного суду країни з вимогою змусити уряд переглянути розділи закону, які забороняють обмін несертифікованим і незареєстрованим насінням.

Фермери зазвичай купують насіння через керовані фермерами системи, які заохочують неформальне збереження та обмін насінням, а Закон про насіння та сорти рослин виступає проти такої практики.

Вероніка Кібойно, дрібна фермерка з графства Баринго [укр.], що на захід від Найробі, каже, що обмін насінням гарантує їй можливість висаджувати та збирати врожай кожні два сезони.

“Якщо у мене є насіння проса, а у мого сусіда – кукурудзи, ми можемо просто обмінятися частиною того, що у нас є, і отримати те, чого нам не вистачає, – сказала вона. – Обмін насінням не вимагає грошей, що робить його економічно вигідним для будь-якого дрібного фермера”.

Відповідно до закону будь-яка особа, викрита у розповсюдженні, обміні, продажу, виробництві та розмноженні несертифікованого насіння, підлягає тюремному ув'язненню на строк до двох років або штрафу в розмірі до 1 000 000 кенийських динарів (7 692 доларів США), або і тому, й іншому.

У петиції фермери на чолі з Річардом Опете стверджують, що закон про насіння позбавив їх традиційного права обмінюватися місцевим насінням.

“Як дрібні фермери, усе, чого ми хочемо, – це щоб нам дозволили вільно обмінюватися нашим місцевим насінням, як це робили наші предки, без страху бути ув'язненими або оштрафованими”, – сказав Опете.

Він зазначив, що обмін та спільне використання насіння між фермерами залишається єдиним варіантом для багатьох, хто не може дозволити собі купувати сертифіковане насіння в зареєстрованих насіннєвих компаній або дилерів.

“Якщо ми говоримо про забезпечення продовольчої безпеки країни, то ми повинні дозволити фермерам використовувати будь-яке насіння, яке добре росте на їхньому ґрунті. Ми не можемо говорити про продовольчу безпеку, обмежуючи фермерів в обміні кліматично-стійким насінням”, – додав Опете.

Френсіс Гіка, який займається органічним землеробством, сказав, що уряд повинен використовувати традиційні методи, які використовують дрібні фермери для розмноження й збереження насіння та адаптації до мінливих погодних умов.

“Уряд повинен допомогти нам покращити те, що ми робимо, а не криміналізувати це”, – сказав він. Гіка називає закон про насіння вибірковим, репресивним і спрямованим проти дрібних фермерів. “Де такий дрібний фермер, як я, візьме 200 000 кеських динарів (1 538 доларів США), необхідних для реєстрації та сертифікації сорту насіння, як того вимагає закон?”

Гіка попередив, що каральний закон безпосередньо впливає на економічний добробут дрібних фермерів, тому що “без насіння вони не можуть виробляти достатньо їжі, щоб продати й заробити гроші”.

Незалежність в управлінні насіннєвим фондом

Greenpeace Africa заявляє, що «чинне законодавство про насіння сприяє великим транснаціональним корпораціям, надаючи їм можливість експлуатувати місцеві ресурси, і що цей закон продав продовольчу систему Кенії тому, хто запропонував найвищу ціну».

Елізабет Атієно, активістка продовольчої кампанії Greenpeace Africa, зазначила, що продовольча система Кенії стала нестабільною через надмірну залежність від великих насіннєвих компаній у постачанні насіння.

«Коли ви обмежуєте фермерів у можливості вільно обмінюватися насінням, до якого вони мають вільний і легкий доступ, це призводить до скорочення виробництва, зменшення обсягів продовольства і голодування населення, – каже Елізабет Атієно. – Сертифіковане насіння коштує дорого, що працює проти більшості дрібних фермерів, і часом пропозиція не може задовольнити попит».

Атієно пояснює, що перемога в суді прокладе шлях до інтеграції системи управління фермерським насінням в законодавство, що дозволить дрібним фермерам ділитися та обмінюватися місцевим насінням.

Замість того, щоб карати фермерів, закон про насіння повинен бути спрямований на документування всіх місцевих сортів насіння Кенії.

«Транснаціональні селекціонери несуть загрозу нашим місцевим кенійським сортам насіння через їх експлуатацію, і саме на це має бути спрямований закон про насіння», – сказав Нгірі.

Ініціатива зацікавлених сторін

Експерти, які наполягають на перегляді закону про насіння, стверджують, що обмеження фермерів в обміні несертифікованим насінням просто позбавляє їх можливості використовувати місцеве насіння.

Агроном Бен Ваньоро пояснив: “Місцеве насіння природно адаптоване до навколишнього середовища, й обмеження його використання ставить під загрозу наше біорізноманіття, особливо в епоху зміни клімату”.

Організація “Спільне екологічне управління землекористуванням” (PELUM), Кенія, заявила, що петиція відповідає інтересам місцевих сортів насіння, які повинні бути захищені за будь-яку ціну.

“Особлива увага повинна приділятися насіннєвій системі, керованій фермерами, оскільки вони мають потенціал і знання для вирощування місцевого насіння, і будь-які заборонні закони повинні бути скасовані, щоб забезпечити спадкоємність”, – сказала Розіна Мбеня, координатор PELUM в Кенії.

У жовтні 2022 року уряд Кенії схвалив використання генетично модифікованого насіння (ГМО), посилаючись на необхідність подолання наслідків посухи та підвищення продовольчої безпеки шляхом впровадження культур, стійких до шкідників і хвороб. Це рішення було розкритиковано органічними фермерами країни.

Сільськогосподарський сектор Кенії забезпечує 33% валового внутрішнього продукту (ВВП) і ще 27% – опосередковано, через зв'язки з іншими секторами. У сільському господарстві зайнято понад 40 відсотків населення Кенії і 70 відсотків сільських жителів.

Місцеві фермери стверджують, що продовження застосування закону про насіння ставить місцеве насіння під загрозу зникнення. Seed Savers Network Kenya – це низова мережа дрібних фермерів, яка виступає за використання та збереження місцевих сортів насіння в Кенії за допомогою банківського зберігання, обміну та спільного використання насіння в громадах.

Домінік Кімані, спеціаліст із захисту інтересів мережі Seed Savers Network, стверджує, що криміналізація неформального обміну та спільного використання насіння заохочує біопіратство та зменшує генетичне різноманіття рослин: “Чинний закон зменшує доступ до різноманітного насіння і погіршує продовольчу та харчову безпеку в країні”. Він додав, що примушування фермерів покладатися на гібридне насіння становить велику загрозу для продовольчого біорізноманіття та традиційних харчових культур.

Місцеві фермери все ще очікують на результати розгляду петиції. Нгаху сподівається, що судовий процес буде сприятливим для таких дрібних фермерів, як вона.

“Фермерство не є злочином, і тому я з нетерпінням чекаю на результат, який надасть мені свободу без жодного страху садити те насіння, яке я вважаю за потрібне для моєї землі, – каже Нгаху. – Я не можу досягти продовольчої безпеки, коли у мене є обмеження на види насіння, які я можу висаджувати на власній фермі”.