Фото зроблено Іссамом Хаджаджем, ілюстровано Зеною Ель Абдаллах, використано з дозволу автора.

Ця історія була написана Іссамом Хані Хаджаджем і вперше опублікована арабською мовою на сайті UntoldMag 1 серпня 2024 року. Її переклав на англійську мову Валід Ель-Хурі та опублікував на Global Voices з дозволу автора.

Реальність у Газі складніша, ніж можна собі уявити. Два тижні тому я випив те, що вважалося питною водою. Мій шлунок ще досі болить час від часу, навіть сьогодні. Вода настільки ж придатна для пиття, наскільки Газа придатна для життя.

Через тиждень після того, як нас перемістили з Європейського госпіталю в Газі до гуманітарної зони Аль-Мавасі – зони, про яку ізраїльська армія так розповідає всьому світу, – я прокинувся від дитячого крику: «Америка бомбить Палестину!».

Хоча ізраїльські війська і завдають ударів по Палестині за підтримки Сполучених Штатів, мені було цікаво, як такі думки з'явилися в голові у цієї дитини. Як він прийшов до того, щоб сформулювати таке речення?

Аль-Мавасі – це велика територія в Хан-Юнісі та Рафаху, яку ізраїльські війська оголосили зоною для переселенців . Намети тут стоять впритул один до одного, деякі з них мають назви країн, які їх пожертували. Намети відрізняються за формою і матеріалом: деякі зроблені зі шкіри, а деякі – з інших матеріалів. Найбільш популярні намети з ОАЕ, Саудівської Аравії та Німеччини завдяки своїм розмірам, за ними йдуть пакистанські намети, відомі своєю особливою геометричною формою і тканиною.

Люди тут постійно переїжджають з місця на місце, змушені переселятися щоразу, коли армія вирішує увійти на нову територію, щоразу залишаючи за собою слід з невинних життів.

Насправді, район Мавасі став одним з найнебезпечніших місць у секторі Газа через постійні бомбардування з боку ізраїльської армії. Незліченна кількість людей була вбита в одну мить, без будь-якої причини, просто, тому що армія може це зробити

Переміщення починається в той момент, коли армія оголошує про евакуацію з певного місця. Люди намагаються знайти транспортні засоби, щоб перевезти себе та свої речі, а страждання переселенців починаються з спекулянтів, які вимагають непомірні ціни за перевезення. В людей немає іншого вибору, окрім того як платити, бо виживання в пріоритеті.

Ви складаєте намет, збираєте все, що можете, і переїжджаєте на нове місце, де зможете встановити намет знову. Опинившись на місці, ви починаєте готувати ванну кімнату. Вода є найважливішим ресурсом, тому люди шукають місця поблизу джерел води.

Після того, як ми знайшли місце для намету в Мавасі, а саме в місті Асдаа, ми купили намет і встановили його з допомогою продавця. Наступного дня ми викопали круглу яму глибиною два метри для зливу води з ванни. Ми купили цементну основу для ванни, протягнули до ями пластикову трубу і таким чином завершили будівництво «арабської ванни». Це невеликий закритий простір розміром 1,5 метра на 1,5 метра, оточений тканиною або брезентом.

Деякі люди можуть побудувати ванну в західному стилі, особливо в таборах, що підтримуються певними партіями. Однак арабська ванна більше підходить для переміщених осіб, оскільки вона використовує менше води і є більш здоровою для постави. Однак такий тип ванної не зовсім підходить для таких людей, як мій батько, який має травми руки та ноги, що потребують лікування в лікарні.

Мого батько переломи лівої руки і правої ноги, в обох з яких зараз встановлені спеціальні пластини. Він також втратив ліве око, що робить життя в наметі під палючим сонцем нестерпним, що ще більше погіршує його стан. Він негайго потребує трьохоперацій, але ніхто не бачить його страждань, окрім нас, і, незважаючи на його критичний стан, ми не можемо вивезти його з Гази для лікування.

Щоб створити певний особистий простір, ви відгороджуєтесь брезентом, накриваючи один бік намету, і виділяєте кути для кухні та пральні.

У місті Асдаа утилізація відходів відрізняється від інших районів Гази. Люди копають ями, щоб закопувати відходи, тому що сміттєвози не можуть сюди доїхати, а побудувати звалище тут неможливо.

У наметі нестерпно спекотно вдень і страшенно холодно вночі. Вдень тобі хочеться зняти з себе весь одяг, а вночі ти тремтиш під ковдрою. Вранці тебе,мокрого від поту, будить сонце і мухи, що дзижчать над твоїм обличчям. Пісок скрізь – на тілі, на одязі і навіть у їжі.

Спочатку дискомфорт нестерпний, але з часом до нього пристосовуєшся. У цьому районі є великий колодязь під назвою «Аль-Хавоз», який постачає воду всьому регіону. Люди приїжджають з різних районів, щоб набрати води, перевозячи їх на ослах та імпровізованих візках, або переносячи воду вручну на великі відстані.

Що стосується питної води, то іноді приїжджає вантажівка з безкоштовної водою, і люди біжать до неї, штовхаючись. Це єдиний шанс отримати більш-менш придатну для пиття воду, не платячи 1 долар США за 10 літрів. У таку сильну спеку і при гострій потребі у воді такої невеликої кількості недостатньо.

Багато людей не можуть задовольнити свої щоденні потреби і виживають за рахунок того, що є в наявності. Така ситуація змушує людей пити звичайну воду, що часто призводить до кольок і діареї. За відсутності належного догляду їхнє становище просто жахливе.

Читай також: Війна в Газі

Для такої сім'ї, як моя, що складається з восьми осіб, через високі ціни нам потрібно близько 550 доларів США на місяць лише на їжу. Інші витрати, такі як зарядка телефонів, користування інтернетом та незліченна кількість інших речей, вимагають додаткових витрат. Життя змушує вас розставляти пріоритети, що є найважливішим для вас і вашої родини, відповідно до ваших доходів, але це не завжди вдається.

Багато людей втратили роботу і почали займатися торгівлею. Торгівля стала найпоширенішою видом зайнятості, тому що все інше припинилося – окрім торгівлі товарами та спекуляції на війні. Яким би жахливим не виглядало життя в Газі на екрані, реальність набагато складніша, ніж можна собі уявити.

Два тижні тому я випив трохи води, і мій живіт досі болить. Вода настільки ж придатна для пиття, наскільки Газа придатна для життя.