Насрін Бассірі. Фото Яни Казюлі (використано з дозволу).

[Усі посилання в тексті англійською мовою, якщо не вказано інше].

Ця історія є частиною серії під назвою «Портрети вигнання», яка розповідає про іранських жінок у діаспорі, які прагнуть свободи та демонструють свою стійкість. Ця історія стала вшануванням смерті Махси Джини Аміні, курдської жінки, яка загинула у віці 22 років від рук поліції моралі за те, що не повністю закрила волосся. Цей інцидент призвів до масових протестів в Ірані, які тривають донині, незважаючи на ескалацію репресій з боку уряду.

Коли в 1979 році в Ірані впала династія Пахлаві [укр.], Насрін Бассірі, якій тоді було 33 роки, була в числі іранських емігрантів, які негайно повернулися до своєї країни.

Як політична активістка з лівими поглядами, вона з радістю прилетіла до країни, прагнучи жити вільно тепер, коли правління шаха [укр.] закінчилося.

Вона прилетіла б ще до першого лідера ісламської революції Рухолли Хомейні [укр.], «якби знайшла квитки». Натомість вона приїхала на два дні пізніше, згадує вона.

Її повернення не було таким, як вона хотіла та очікувала. Коли Хомейні повернувся до Тегерана з Парижа в лютому того ж року, духовенство захопило владу, і можливості для тих, хто не підкорявся їхньому авторитету, зменшилися.

Насрін має ступінь доктора політичних наук Університету Граца в Австрії, а до іранської революції [укр.] жила в Берліні, де викладала в Берлінській школі економіки.

«Я вважала, що прихід до влади релігійних екстремістів неможливий. Я вірила, що в Ірані багато активних, освічених жінок, і здавалося малоймовірним, що екстремісти зможуть отримати контроль, – згадує вона. – Я недооцінила силу мечетей, які слугували їхньою базою. Я недооцінила їхній потенціал до насильства», – додає Бассірі. Ми сидимо в її квартирі в Берліні, двері якої виходять у сад, оточений тополями і квітковими кущами, і вона розповідає мені історію свого життя.

Насильницький характер нового режиму став очевидним через масові страти кількох тисяч політичних опонентів, переважно лівих, у в'язницях протягом 1980-х років. Насильство виходило за межі Ірану, переслідуючи дисидентів за кордоном. Серед них були четверо курдських політичних активістів, застрелених у 1992 році в ресторані «Міконос» у берлінському районі Вільмерсдорф, один з яких був другом Насрін.

Втеча з Ірану, повернення до активної діяльності в Берліні

Через чотири роки і дев'ять місяців після прибуття до Ірану, протягом яких вона викладала в Тегеранському університеті, стала співзасновницею Національної спілки жінок і два роки переховувалася, Бассірі була змушена покинути країну.

Коли Тегеранський університет переживав свої найтемніші дні через закриття під час «культурної революції» нового режиму, вона втекла до Туреччини. За допомогою місцевого провідника, якого часто помилково називають «контрабандистом», вона перетнула кордон пішки.

У грудні 1983 року Бассірі прибула до Берліна як шукачка притулку – і так почалося її життя у вигнанні. Вона згадує, що їй стало погано при вигляді автобуса, який чекав на пасажирів в аеропорту міста, тому що він уособлював її повернення. Вона ризикувала своїм життям, щоб втекти з Ірану, але не була щаслива повернутися до Німеччини. Незважаючи на фінансові труднощі, вона відновила свою політичну активність, тепер спрямовану проти правлячих аятол у Тегерані.

Живучи у Західному Берліні, столиці Західної Німеччини на той час, Бассірі стала частиною спільноти, яка надала притулок багатьом іранським політичним дисидентам у 1980-х роках. Ці люди спочатку в'їжджали до Східного Берліна, а потім перебиралися до безпечного Західного. Завдяки своєму знанню німецької мови Бассірі допомагала численним групам іранських біженців, вирішуючи їхні повсякденні проблеми.

Вона увійшла до складу Берлінської ради у справах біженців — єдиної в Німеччині на той час — і відіграла ключову роль у створенні Центру для іранських політичних біженців [перс.], який досі працює в районі Нойкьольн. За даними Центру, з 1984 року до кінця 2023 року 215 451 іранців [перс.] шукали притулку в Німеччині.

Бассірі сприяла створенню кількох активних іранських груп, зокрема жіночих і медійних, а також створила і керувала перською програмою на радіо Multikulti RBB (Rundfunk Berlin-Brandenburg) для іранців. Вона також співпрацювала з іншими ЗМІ, вела блог і написала книгу-бестселер, яка проливає світло на ситуацію в Ірані.

Після десятиліть діяльності, спрямованої на інституціоналізацію іранського громадянського суспільства у вигнанні в Берліні, яка викликала як захоплення, так і критику, у 2019 році Бассірі пішла у відставку з посади співробітниці з питань рівності у Вищій школі мистецтв Вайсензее. Однак вона продовжує активну журналістську діяльність, дописуючи до німецьких ЗМІ. Останніми роками вона також є співробітницею онлайн-журналу «Iran Journal» [нім.], який надає інформацію про події в Ірані німецькою мовою.

Знайти «дім» серед іранців

«З практичної точки зору, Берлін – це мій дім, – каже мені Бассірі. – У мене тут є квартира і кілька адміністративних обов'язків. Але з емоційної точки зору Берлін не є моїм домом. І ніколи ним не був. Більшість часу я проводжу з іранцями. Є аспекти іранської культури та спільноти, які мені подобаються», – пояснює вона.

Для Бассірі революційний рух «Зан, Зендегі, Азаді» («Жінка, життя, свобода» [укр.]) в Ірані, який триває донині завдяки щоденному опору іранських жінок всередині країни, відрізняється від попередніх рухів, свідком яких вона була. «Навіть багато звичайних чоловіків в Ірані помітили це і стали на бік жінок, – пояснює вона. – Вони вважають, що не повинні більше дозволяти гендерній дискримінації жінок визначати їхнє життя. Коли молоді дівчата протестували, віддаючи свої життя за свободу, навіть таке поняття, як хоробрість, яке так довго вважалося чоловічим, перестало бути чоловічим», – додає вона.

«Влада завжди приходила зі зброєю в руках. Цього разу сила іранських жінок походить від їхньої пристрасті до свободи, коли вони спалювали свої хустки, танцювали або співали на вулицях іранських міст, і її не зупинити», – стверджує Насрін Бассірі. 79-річна жінка не вважає себе оптимісткою, але впевнена, що повстання 2022 року вже не зупинити.