Зображення представників Кенії під час церемонії відкриття Олімпіади. Скриншот з відео «L'Afrique et les Jeux Olympiques, bien plus qu'une affaire de sport – FRANCE 24» на ютуб-каналі France 24. Справедливе використання. Image of Kenya’s representatives during the Olympics opening ceremony. 

Починаючи з 26 липня 2024 року, світ вирує різноманітними спортивними подіями, пов'язаними з Олімпійськими іграми 2024 року в Парижі. У Парижі спортсмени були не єдиними представниками африканського континенту: до них також приєдналися африканські журналісти, які висвітлюють події для африканської аудиторії.

Читати більше українською: Франко-малійська співачка Ая Накамура на церемонії відкриття Олімпійських ігор 2024 року в Парижі

Оскільки небагато африканських ЗМІ можуть дозволити собі відрядити своїх журналістів на Олімпіаду більш ніж на два тижні, висвітлення Олімпіади з бюджетних міркувань довгий час було обов'язком неафриканських журналістів. Однак цей рік став винятком. У рамках проєкту Paris Médias 2024 організаційний комітет Олімпійських ігор 2024 року в Парижі запросив кількох африканських журналістів, щоб уперше в історії Олімпійських ігор представити африканський погляд на цю глобальну подію. Щодня кілька журналістів ділилися своїми думками про такі аспекти Олімпійських ігор у рубриці Regards Africains (Африканські перспективи) на Міжнародному радіо Франції (RFI): культурна взаємодія, рівень життя в Парижі, відносини між Францією та їхньою країною, організація Ігор та виступ африканських спортсменів.

Хвилювання перед першим візитом до дорогого Парижа

Чадський журналіст із TchadInfos Неста Ямгото, незважаючи на акредитацію від Олімпійського комітету, переживав перед поїздкою до Франції через страх бути ігнорованим і через індивідуалістичну культуру. Він сказав:

C‘est toujours compliqué pour un Africain de fouler le sol français, parce qu’ils exigent beaucoup de documents. Une fois arrivé devant le douanier, je me suis dit que peut-être que le gars va dire qu’une pièce manque. Il m’a regardé dans les yeux, et je me dis “Qu’est-ce qu’il cherche exactement”. Les quelques secondes ont duré presque cinq minutes dans ma tête. Au bout d’un instant, il m’a dit “c’est bon, vous pouvez passer”, il m’a donné le tampon et voilà – c’était un ouf de soulagement.

J’ai un sentiment un peu bizarre parce qu’il n'y a pas ce “bonjour-bonjour, comment vous allez”, il n’y a pas ça ici. C’est chacun pour soi, chacun est concentré sur ce qu’il fait. On peut prendre un métro pendant 40 minutes, mais on ne pourra pas dire ou échanger avec quelqu’un. J’ai envie d’échanger, de discuter et de connaître comment les gens vivent. Mais pour découvrir, il faut échanger avec les autres, et malheureusement, ce n'est pas le cas, je n'ai pas échangé avec un Parisien x comme ça.

Африканцям завжди важко відвідувати Францію, оскільки там вимагають багато документів. Коли я підійшов до митного інспектора, я подумав, що він може сказати, що чогось не вистачає. Він подивився мені в очі, і я подумав: «Що саме він шукає». Ці кілька секунд здалися мені майже п'ятьма хвилинами. За мить він сказав: «Усе гаразд, можете проходити». Він поставив мені печатку, і на цьому все закінчилося. Я зітхнув з полегшенням.

Я відчуваю себе трохи ніяково, тому що немає ніякого «Привіт-привіт, як справи». Тут такого немає. Тут кожен сам за себе, зосереджений на своєму завданні. Можна їхати в метро 40 хвилин і ні з ким не розмовляти. А мені хочеться взаємодіяти, розмовляти, дізнаватися, чим живуть люди. Але щоб дізнатися це, треба спілкуватися з іншими. На жаль, тут цього не відбувається. Я не спілкувався з жодним парижанином.

Кена-Дід Ібрагім Хуссейн, джибутійський журналіст, який мав можливість взяти участь у першій церемонії на честь міжнародних журналістів, розповів RFI про відносини між Джибуті та Францією:

(…)Djibouti et la France, partagent des relations historiques fraternelles, qui dans le temps se renforcent et se consolident. Je pense que le peuple français et djiboutien ont beaucoup à partager, et beaucoup de valeurs communes. (…) Les Djiboutiens et la France, c’est une relation quasi familiale, on est d’une même famille. Et lorsqu’on se trouve en France, c’est toujours la même joie de retrouver le peuple français.

(…) Джибуті і Францію пов'язують історичні та братерські відносини, які з часом стали ще міцнішими. Я думаю, що французький і джибутійський народи мають багато спільного і багато спільних цінностей. (…) Джибутійці і Франція з однієї родини. І коли ми буваємо у Франції, це завжди така ж радість – знову зустріти французів.

Однією з найпомітніших особливостей міжнародних спортивних подій є висока вартість життя. Рівень життя та висока вартість деяких продуктів здивували конголезького журналіста Мішеля Тобо Нкосі. Він був вражений тим, що проста бейсболка з Олімпійських ігор може коштувати стільки, за скільки в його країні можна було б прогодувати цілу сім'ю протягом тижня. Він сказав:

J’ai vu une casquette, on a mis seulement un logo de Paris 2024 dessus, à 45 euros quand même. 45 euros c’est à peu près chez moi au Congo 190 000 francs congolais. Avec cette somme, une famille de 3 ou 4 personnes peut vivre pendant une semaine. Et dépenser cela rien que pour une casquette, il y a un petit picotement quand même dans le cœur. Moi par exemple, je suis marié, si ma femme entend que j’ai dépensé 50 dollars rien que pour acheter une casquette, je vous assure que je vais mal terminer à la maison.

Я бачив бейсболку з логотипом Парижа 2024 за 45 євро. 45 євро – це близько 190 000 франків. Сім'я з трьох-чотирьох осіб могла б прожити на це тиждень. У мене серце кров'ю обливалося б, коли б я витратив такі гроші на бейсболку. Наприклад, я одружений, і якби моя дружина дізналася, що я витратив 50 доларів на бейсболку, можу вас запевнити, що вдома для мене все закінчиться погано.

Відкриваючи для себе багатство культури

Париж – місто, відоме своїми туристичними визначними пам'ятками, і бенінський журналіст Романс Вінакпон досліджував Париж, що дозволило йому на власні очі побачити соціальну нерівність і багатство культури міста.

Quand on est à Cotonou et qu’on parle de la France sans avoir encore eu la chance de venir, on ne pense qu’à la tour Eiffel, on ne pense qu’à l’Arc de Triomphe, on ne pense qu’aux grands musées, alors qu’il y a des réalités, par exemple à Château Rouge, on voit des endroits où on a presque envie de se demander si ce sont des bidonvilles ou si ce sont des ghettos. C'est des choses qu’on ne voit pas sur les réseaux sociaux, par exemple.

Коли ви перебуваєте в Котону і говорите про Францію, не маючи можливості побувати там, все, про що ви можете думати, – це Ейфелева вежа, Тріумфальна арка та головні музеї країни. Однак, наприклад, у Шато-Руж ви бачите місця, які змушують вас замислитися, чи не є вони нетрями або гетто. Такого не побачиш у соціальних мережах.

Цей журналіст також побачив різні обличчя Парижа:

(…)il y a tellement de diversités, au niveau de la couleur de peau, au niveau de la culture et des mentalités aussi. Je ne m’attendais pas forcément à ça, mais j’ai compris que beaucoup d’autres nationalités, et beaucoup d’autres cultures, se réunissent à Paris. Pour moi, si toutes ces personnes réussissent à rester ensemble et à vivre ensemble, c’est quand même un message et une manière de faire grandir le monde, car on est tous pareils…

У Парижі я побачив велику різноманітність — у кольорі шкіри, культурі та поглядах. Я цього не очікував. Тут зібралися люди з різних національностей і культур. Для мене це показник того, що ми можемо жити разом, і це збагачує світ. Ми всі рівні…

Підтримка спортсменів, які не мають можливості тренуватися

Умови підготовки перед міжнародними спортивними змаганнями впливають на результати спортсменів. Спортсмени з Африки часто опиняються в несприятливому становищі. Саме це намагався пояснити Кіаді Арівоні Разафіарісон, малагасійський журналіст з 2424.mg. Згідно з інтерв'ю RFI, він вважає, що недостатні ресурси є причиною того, що спортсмени більше не досягають успіху в цій країні. Він пояснив:

À Madagascar, on ne produit presque plus de nouveaux athlètes. Le problème actuellement à Madagascar, c’est le manque de détection des jeunes athlètes. Aujourd’hui en athlétisme, nous n’avons même plus de champions en matière de saut en longueur, de saut en hauteur, de javelot, tout ça. La discipline a presque disparu. Il y a aussi le manque d’infrastructures, qui pénalise fortement la préparation et la progression des athlètes malgaches. Il y a par exemple Jonathan Raharvel qui a critiqué sa préparation. Au lieu de se préparer dans un bassin olympique de 50 mètres, il a préparé les jeux dans un bassin de 25 mètres. Cela a fortement eu raison de sa performance.

На Мадагаскарі ми майже не залучаємо нових спортсменів. Наша поточна проблема полягає в тому, що ми не можемо виявити молодих спортсменів. Сьогодні в легкій атлетиці у нас більше немає чемпіонів зі стрибків у довжину, висоту чи метання списа. Дисципліна практично зникла. Також бракує матеріально-технічної бази, що суттєво впливає на тренування і прогрес малагасійських спортсменів. Наприклад, олімпійський плавець Джонатан Рахарвел розкритикував умови своїх тренувань. Замість того, щоб тренуватися в 50-метровому олімпійському басейні, він готувався до Ігор у 25-метровому басейні. Зрештою, це суттєво вплинуло на його результати.

Гвінейська журналістка Салемату Сілла скористалася своєю присутністю на Олімпійських іграх, щоб підтримати гвінейських спортсменів під час цієї події. На її думку, психологічна підтримка має вирішальне значення і не повинна залишатися поза увагою, особливо в разі поразки:

La plupart, quand ils sont éliminés, cherchent à partir directement pour oublier ce qui s’est passé. Quand il y a la contre-performance, c’est difficile pour beaucoup. Moi, je trouve que c’était important parfois de laisser ce côté journalistique et d'être une grande sœur, mais aussi une guinéenne, parce qu’elles représentent aussi le tricolore guinéen donc dans ce cas de figure-là, il faut être là, essayer de leur remonter le moral pour ne pas qu’elles se renferment sur elles-mêmes.

Після вибуття більшість спортсменів намагаються негайно покинути змагання, щоб забути про те, що сталося. Багатьом спортсменам буває важко, коли вони не досягають високих результатів. Іноді дуже важливо залишити журналістську сторону і бути як старша сестра і гвінейка. Оскільки вони також представляють гвінейський національний прапор, ми повинні намагатися підняти їхній дух, щоб вони не замкнулися в собі.

Ця особлива можливість дала африканським журналістам змогу краще висвітлити практичні аспекти та виклики, з якими стикаються африканці при організації цього спортивного заходу.