Ілюстрація Minority Africa, використана з дозволу.

[Усі посилання в тексті — англійською мовою, якщо не вказано інше].

Ця історія була написана Еллен Кабахукія і вперше опублікована Minority Africa 06 вересня 2024 року. Скорочена версія публікується нижче в рамках угоди про обмін контентом.

Сьогодні ранок четверга, і я вирішила бути відвертою по телефону. Уперше спробувала телетерапію. Замість звичних для мене сеансів віч-на-віч із терапевтом, цього разу я обрала анонімний формат.

Мені порекомендували організацію «Психічне здоров'я Уганди» (MHU). Паніка охопила мене, коли я набирала безкоштовний номер. Коли телефон задзвонив, я послухала мелодію, яка розслабила мене. Телефон дзвонив близько 30 секунд, перш ніж на нього відповів чоловік. У мене в голові виникло питання: як це взагалі працює?

Піднявши слухавку, чоловік назвався Девідом і попросив мене представитися. Він запевнив мене, що дзвінок був конфіденційним і що жодна моя інформація не буде розголошена за межами нашої телефонної розмови. Далі він сказав мені, що сеанс зазвичай триває від 45 хвилин до години, не більше.

Уперше за довгий час я розповіла комусь те, що тримала в собі. Ми обговорювали моє горе, стосунки і те, як справлятися з повсякденними потребами. Говорила переважно я, а Девід мовчки слухав.

«Чи не хотіли б ви поговорити про проблеми, пов'язані зі смертю вашого батька, і про те, що ви відчуваєте після цього?» – запитав Девід.

Щось у його голосі запевнило мене, що я можу бути відвертою, і я почала говорити про те, що вже давно було приховано в моїй голові.

Я читаю по обличчю, тому я завжди усвідомлюю реакцію людей, коли говорю. З консультантом по телефону я не хвилювалася про осуд, і він часто перепитував, де йому потрібні уточнення, що запевняло мене в тому, що він слухає.

Урешті-решт, він дав мені кілька порад. Також він порекомендував подумати над дечим перед нашою наступною розмовою.

Телетерапія та психічне здоров'я в Уганді

Телетерапія – це новий метод лікування в Уганді, який набув популярності лише в період COVID-19.

Цю послугу пропонує низка організацій, зокрема Mental Health Uganda. Організація надає послуги з охорони психічного здоров'я вже близько 27 років.

«Ми розробили ідею у 2018 році, але повністю реалізували її у 2021 році під час карантину через COVID-19, коли зрозуміли, що багато людей потребують підтримки, але не можуть фізично зустрітися», – пояснює Джеральдін Каума, спеціалістка з комунікацій Mental Health Uganda.

Нантеза Теопіста – 26-річна жінка, яка живе з ВІЛ/СНІДом. Коли у неї діагностували хворобу, перше, на що її записали – це консультування, але вона все одно боролася з суїцидальними думками.

Протягом двох років вона ходила на терапію та переривала її. Теопіста зустрічається зі своїм терапевтом раз на місяць, а іноді, коли це дуже важко, вона призначає зустріч онлайн.

«Чесно кажучи, я віддаю перевагу онлайн-терапії, коли маю справу з новою людиною. Я відчуваю, що це безпечніше і анонімніше, але з терапевтом, який був у мене протягом останніх двох років, я вважаю за краще зустрічатися фізично; я відчуваю, що вона здатна краще зрозуміти мене, коли бачить», – пояснює Теопіста.

Проблеми психічного здоров'я в Уганді: поточний стан

Психічне здоров'я – це стан психічного благополуччя, який дозволяє людям справлятися зі життєвими стресами, реалізовувати свої здібності, добре вчитися і працювати, а також робити свій внесок у життя суспільства.

Психічні розлади бувають різними і проявляються по-різному. Вони включають депресію і тривогу, біполярний розлад, розлади особистості, шизофренію та інші неврологічні розлади і розлади розвитку, такі як аутизм.

«Якщо не поставити діагноз, багато людей закінчують своє життя з проблемами психічного здоров'я, а стигма, що оточує психічні розлади, заважає багатьом звернутися за вкрай необхідною допомогою», – пояснює доктор Хафса Луквата, в.о. комісара з питань психічного здоров'я та контролю за зловживанням психоактивними речовинами в Міністерстві охорони здоров'я Уганди.

В Уганді проблеми психічного здоров'я виходять далеко за рамки статистики, глибоко впливаючи на окремих людей, сім'ї та громади. Поширеність психічних розладів перевищує середній світовий показник, причому значна частина населення стикається з цими проблемами у критичному віці від 11 до 24 років.

Вісімдесят сім відсотків населення Уганди проживає в сільській місцевості, а по всій країні є 28 стаціонарних психіатричних відділень – і лише одна психіатрична лікарня. Понад 60 відсотків цих закладів розташовані поблизу столиці, Кампали. Таким чином, мешканці сільської місцевості мають обмежений доступ до психіатричної допомоги.

За даними угандійських фахівців у галузі психічного здоров'я, 35 відсотків угандійців мають психічні захворювання, і 15 відсотків угандійців потребують лікування.

«Найпоширенішими психічними розладами в Уганді є депресія і тривога. Вони піддаються лікуванню, але проблема полягає в тому, що більшість угандійців не вірять у те, що потрібно звертатися по допомогу», – пояснює Мозес Мпанга, клінічний психолог і засновник MIND Nest Uganda (MNU).

На жаль, стигматизація психічних розладів погіршує ситуацію, залишаючи постраждалих ізольованими, присоромленими і часто не налаштованими звертатися за необхідною допомогою.

«Окрім важких симптомів, які можуть представляти пацієнта як небезпеку для себе або оточуючення, і в цьому випадку ми розглядаємо суїцидальні ідеї та думки, шизофренію. Часто пацієнти потребують терапії або амбулаторних методів лікування», – уточнює доктор Луквата.

Це не панацея

Практика телеконсультування в Уганді все ще перебуває в зародковому стані. Вона дозволяє людям отримувати терапевтичні та консультаційні послуги від ліцензованих фахівців за допомогою відеоконференцій, телефонних дзвінків або онлайн-повідомлень.

«Телетерапія є зручною і доступною альтернативою традиційній особистій терапії, особливо для тих, хто може мати перешкоди для доступу до фізичної терапії, такі як географічна відстань, фізичні обмеження або конфлікти з розкладом», – пояснює Лорна Накабує, засновниця Kampala Counselling Services.

За словами Афсан Мірзи, приватного консультанта з питань психічного здоров'я, люди, яких вона консультувала по телефону, віддають перевагу телефонним консультаціям над особистими зустрічами, тому що вони можуть робити це без страху, що хтось дізнається про це і буде стигматизувати їх за це.

Багато консультантів також відзначили, що жінки більше люблять офлайн-терапію й воліють мати тісні стосунки зі своїм терапевтом, тоді як чоловіки вважають за краще залишатися анонімними і тому надають перевагу телеконсультуванню.

Хоча телеконсультування має всі шанси стати ще однією віхою на шляху до відкриття доступу до лікування психічного здоров'я, його вартість все ще залишається проблемою для багатьох угандійців, які потребують цієї послуги.

«Вартість доступу до терапії становить від 50 000 угандійських шилінгів (13,44 доларів США) до 300 000 угандійських шилінгів (80,65 доларів США), і це за сеанс тривалістю максимум годину, залежно від місця отримання послуги. Це дуже дорого для тих, кому доводиться відвідувати фахівця двічі на тиждень або частіше», – пояснює Теопіста.

Це також позбавляє багатьох людей можливості дозволити собі терапію взагалі. Організації, які надають послуги безкоштовно, усе одно змушені нести витрати від постачальників, що робить їх дороговартісними. Одна організація, яка побажала залишитися анонімною, зазначила, що вартість надання допомоги одному клієнту по телефону така ж, як і при особистому прийомі чотирьох осіб.

Крім того, лише 63,8 відсотка угандійців мають доступ до телефонів, причому більша частина цього населення проживає в містах. Це означає, що багато угандійців не мають доступу до телефону, а отже, можуть мати труднощі з доступом до таких послуг.

Телетерапія завжди здавалася мені марною; зрештою, навіщо платити за дзвінок терапевту, якщо можна просто зателефонувати найкращому другові? Крім того, будучи емоційною людиною, я завжди віддавала перевагу особистій терапії. Єдина відмінність полягає в тому, що, як і у випадку з моїм найкращим другом, я цензурую себе, щоб не ділитися інформацією, за яку мене можуть засудити.

Однак у телетерапії це було найменшим з моїх страхів; навіть моє ім'я було несправжнім – це було схоже на написання анонімної історії на Reddit, і в кінці дня я все одно отримувала таку ж увагу і турботу, як і з особистим терапевтом.