Хома Ебрахімпур у своїй студії в північно-східному місті Мешхед, Іран. Фото надано мисткинею.

Хома Ебрахімпур, художниця-керамістка та скульптор з Мешхеда, Іран, є частиною зростаючого руху митців, які кидають виклик культурним і політичним обмеженням творчості в країні. Її роботи, які досліджують жіноче тіло та звертаються до суспільних табу, набули нового резонансу на хвилі руху «Жінка, Життя, Свобода».

Рух, спровокований смертю Махси Аміні у вересні 2022 року, глибоко вплинув на суспільне сприйняття прав жінок і соціальних проблем, і це додало митцям, таким як Ебрахімпур, більше сміливості звертатися до тем, які все ще піддаються жорсткій цензурі.

«Після руху «Жінка, Життя, Свобода» в суспільстві значно поширилась обізнаність», — говорить Ебрахімпур для Global Voices. «Це відчуття подібне до пробудження після довгої летаргії. Багато табу було порушено, і я  більш рішучо буду продовжувати працювати та представляти своє мистецтво, навіть якщо це поки що здебільшого у віртуальному просторі».

Цифрова фотографія, Хома Ебрахімпур, 20 х 30 см | 8 x 12 дюймів, 2021, люб’язно надано художником.

Цей рух глибоко вплинув на підхід Ебрахімпур, заохочуючи її створювати та ділитися роботами, які вона раніше приховувала, зокрема скульптурами та картинами, які досліджують жіночу форму. Її мистецтво, яке залишається заснованим на темах тіла, свободи та ідентичності, є частиною андеграундної або альтернативної мистецької сцени в Ірані, де багато художників продовжують творити, незважаючи на обмеження.

Завдяки своїй роботі Ебрахімпур кидає виклик суспільним червоним лініям, що оточують зображення жінок, створюючи візуальну мову опору та переосмислюючи можливості мистецької свободи в Ірані.

В інтерв’ю для Global Voices Хома обговорює виклики для художниці в Ірані, цензуру та обмеження, накладені соціально-політичним середовищем Ірану на мистецьке вираження.

Подаємо уривки з інтерв'ю:

Омід Мемаріан (ОМ): Як ви прийшли до вибору кераміки та скульптури серед інших форм мистецтва?

Хома Ебрагімпур (ХE): До кераміки я прийшла досить пізно, можливо, в потрібний час. З дитинства я малювала, а пізніше почала фотографувати. У 31 рік я випадково потрапила у традиційну керамічну майстерню. Мені сподобався безпосередній зв’язок, який я відчувала із тим, що я створювала, без посередництва фарби чи інструментів. І спокій, який я відчувала після закінчення кожного твору, був унікальним. Нещодавно я зрозуміла, що для мене найбільше задоволення приносить відчуття Божественного творіння, яке я відчуваю під час створення скульптур.

Керамічна скульптура, Хома Ебрахімпур, 22 x 20 x 14 см (8,7 x 7,9 x 5,5 дюйма), 2021. Фото люб’язно надано художником.

ОМ: Наскільки середовище, в якому ви живете, вплинуло на те, як ви обираєте засіб для вираження своїх емоцій і думок, особливо враховуючи обмеження свободи вираження поглядів, особливо для жінок, у соціально-політичному просторі Ірану?

ХЕ: Мешхед — релігійне місто. У нас немає ні культурного простору, ні мистецького руху. Насправді немає такого місця, де можна побачити скульптури чи картини. Якщо є музей, то він демонструє лише релігійні твори. Я навіть почала займатися керамікою в майстерні, де виготовляли лише голубів і релігійні символи, що не вплинуло на мій погляди чи вибір. У такому середовищі, незрівнянному з будь-яким іншим місцем в Ірані, де художники або переїжджають до Тегерана, або емігрують, я створюю скульптури людського тіла, навіть більш забороненого — жіночого тіла. Я не можу виставляти, показувати чи навіть продавати їх.

OM: Як питання цензури чи самоцензури впливає на ваші щоденні плани, коли ви вирішуєте, що створювати чи ні?

ХЕ: Коли ти народився і виріс у суспільстві, де цензура є невід’ємною частиною твого життя — у культурі, сім’ї, уряді та суспільстві — то очікується, що ти будеш цензурувати те, ким ти є насправді, свої бажання, емоції, думки, і навіть своє тіло, щоб відповідати їхнім очікуванням. Моєму поколінню важко повністю звільнитися від цієї системи. Я думаю, що страх, який завжди супроводжував нас і який нам прищеплювали, досі з нами. Ми все ще боїмося.

Керамічна скульптура, Хома Ебрахімпур, 45 x 20 x 25 см (17,7 x 11 x 8,7 дюймів), 2023. Фото люб’язно надано художником.

Однак для нового покоління це зовсім інше. Вони живуть власним життям і категорично відмовляються піддаватися цензурі чи примусу. Саме це покоління вимагає змін і не схиляється перед владою.

ОМ: Чи є певні жанри, якими ви не можете займатися і які, якщо б ви ними займалися, поставили б під загрозу вашу кар’єру мисткині?

ХЕ: Зображення жіночого тіла, особливо в оголеному вигляді, як я роблю в своїх роботах, саме по собі є кінцевою точкою мого мистецького шляху та найбільшим викликом. Але я продовжую це робити, не дуже замислюючись про майбутнє своєї кар'єри.

Інше питання – вирішення проблем і обмежень жінок або взагалі будь-яких цивільних питань у суспільстві. Це автоматично вважається політичним, і в поточній ситуації це має багато наслідків, якщо ви не працюєте як анонімний художник.

Керамічна скульптура, Хома Ебрахімпур, 32 x 15 x 12 см (12,6 x 5,9 x 4,7 дюйми), 2024. Фото люб’язно надано художником.

OM: Коли у вашій роботі вперше виник інтерес до вивчення складності людського тіла, особливо жіночого, і як на це відреагували люди?

ХЕ: Моя цікавість виникла ще в дитинстві. У мене був скетчбук, в якому я малювала оголені образи. Після хвилювань моєї родини я зрозуміла, що ці об'єкти заборонені, і вони довгий час залишалися у мене в сплячому стані.

Пізніше, у фотографії, мене це знову зацікавило. Я знімала в стилі ню в студії, де працювала, але через те, що у мене не було дозволу, у студії вилучили обладнання. Мені пощастило, що мої фотографії не були збережені в системі, яку вони вилучили. Наприклад, в мого друга подібне закінчилося серйозною судовою справою, яка змусила мене відмовитися від цієї ідеї.

Лише у 2019 році я відновила роботу. Реакція була різкою та невтішною. Крім уряду, громадськість розглядала оголене тіло як порно. В Ірані, коли жінка працює з ню, цьому надається будь-яке значення, окрім мистецтва. Наприклад, на стінах моєї кімнати були картини, і електрик, який тривалий час приходив до нас додому, побачивши їх, відчув себе в праві сексувально переслідувати мене, вважаючи, що оскільки я малюю оголених, я, мабуть, шукаю відкритих стосунків, будь-де і будь-коли! Або, коли я публікувала свої роботи в соціальних мережах, я отримувала сексуальні запити!

Керамічна скульптура, Хома Ебрахімпур, 15 х 15 х 25 см (6 х 6 х 10 дюймів), 2021. Фото люб’язно надано художником.

ОМ: Чи є ми свідками андерграундної чи альтернативної мистецької сцени в Ірані, враховуючи обмеження на зображення оголеного тіла, релігії, політики та жінок?

ХЕ: Я можу навести вам приклад. Був час, коли музика в Мешхеді стикалася з подібними умовами. Співати та музикувати публічно вважалося злочином. Деякі музиканти в Мешхеді створили андеграундний простір під назвою «The Dungeon» або ж «Підземелля», де вони виступали, навіть продавали квитки та проводили концерти. З цього простору вийшли такі постаті, як Мохсен Намджу, Абдолреза Бехрузфар, Навід Арбабі та інші. Я думаю, що цей непередбачений андеграундний мистецький рух відбудеться для кожного мистецького спектру, і зрештою мистецтво вийде зсередини назовні.

OM: Як великі економічні проблеми в Ірані, особливо інфляція, брак ресурсів і економічна несправедливість, вплинули на ринок мистецтва?

ХЕ: Для мене економічні проблеми та проблеми із заробітком затьмарюють мою здатність зосереджуватися на мистецтві. Мистецтво не є моїм головним пріоритетом, і те саме стосується багатьох оточуючих, якщо вони не мають підтримки сім’ї чи кількох робіт. У Тегерані є деякі високовартісні продажі та успішні художники, але це не відображає ширшого іранського ринку мистецтва. Дефіцит галерей за межами Тегерана, виклики для митців-початківців і фінансова незахищеність призвели до загального розчарування, що змусило деяких переглянути свої мистецькі пошуки.

Керамічна скульптура, Хома Ебрахімпур, 33 x 12 x 13 см (13 x 4,7 x 5,1 дюйми), 2021. Фото люб’язно надано художником.