Ілюстрація без назви, автор Сухар Горіші, використано з дозволу автора.

Джоанна Бенкстон, старша співробітниця з досліджень та політики у сфері прав людини в Ініціативі свободи мистецтва (ІСМ), яка підготувала звіт, на який є посилання в цій статті.

Цього тижня новопризначений президент Ірану Масуд Пезешкіян бере участь у Генеральній Асамблеї  Організації об'єднаних Націй (ООН) у Нью-Йорку, щоб поділитися думками Ірану щодо низки актуальних тем. Під час свого візиту він зустрінеться з главами різних держав, аналітичними центрами та групами іранських емігрантів, щоб обговорити шлях Ірану до “кращого майбутнього” під його керівництвом. Оскільки Пезешкіян готується обговорити питання Ірану з міжнародною спільнотою, це вкрай нагально, щоб він був готовий розглянути гострі питання, які турбують іранців у цей час, включно з неприборканими та систематичними переслідуваннями активістів та дисидентів.

Візит президента відбувається незадовго після дворічної річниці трагічної загибелі молодої курдсько-іранської жінки Махси Джини Аміні, що спричинило загальнонаціональні протести в Ірані, відомі як рух “Жінка, Життя, Свобода”, на який уряд відповів з особливою жорстокістю. Водночас він ініціював багаторічну кампанію, щоб переслідувати дисидентів – включно з активістами, журналістами, митцями і адвокатами – з каральними заходами за їхню роботу на підтримку руху.

Протягом останніх двох років світ став свідком ув'язнення сотень іранських дисидентів, які були безпідставно обвинувачені у поширенні пропаганди, загрозі іранській національній безпеці, вчиненні богохульства чи порушення суспільної моралі як прямий наслідок їхньої критичної роботи та/чи мирного протесту. Засудження за цими законами може призвести до суворих і непропорційних покарань, у тому числі до тюремного ув'язнення, та/або смертної кари.

Декілька нещодавніх гучних справ політичних в'язнів в Ірані підвищило рівень обізнаності про нагальні питання, які мають бути розглянуті негайно. Однак, нещодавній звіт, який ми підготували в рамках Ініціативи мистецької свободи (ІМС) під назвою “Я творю; Я чиню спротив: іранські митці на авангарді соціальних змін” показує, що аб'юз Ісламської Республіки політичних в'язнів часто продовжується і після їхнього звільнення через застосування каральних заходів.

“Моє волосся – не твоє поле битви” Роші Рузбехані, використано з дозволу автора.

В звіті задокументовано 15 випадків митців, які були безпідставно заарештовані, а також за згаданими вище законами, за їхню критичну роботу та/або вираження поглядів. Результати справ були різними; декілька митців були випущеними як “жест доброї волі” режимом, в той час як інші, наприклад, дисидент-репер Томас Салехі, отримав суворе покарання в вигляді смертної кари, яке потім замінили на  термін ув'язнення. Важливо, що звіт виявив, що майже у всіх цих випадках, до дисидентів були застосовані додаткові каральні заходи, які дозволяли встановляти цензуру та нав'язувати контроль над ними протягом кількох років після їхнього звільнення. Вони включають, але не обмежуються примусовими зізнаннями, заборонами на роботу та працевлаштування та обмеженнями на їхнє вільне пересування.

У липні 2022 року іранська письменниця, поетеса та активістка Сепідех Рашно була заарештована за недотримання встановленого дрес-коду для жінок, з'явившись на публіці без хіджабу. Рашно тримали під вартою кілька тижнів до її раптової появи на іранському державному телебаченні,  де вона “зізналась, що шкодує” про те, що порушила закон. Вона з'явилась з синяками на обличчі, викликаючи занепокоєння, що її могли катувати, доки вона не погодилась вибачитись. Незважаючи на її зізнання, Рашно була згодом засуджена за “пропаганду” та “розпусту” і буде відбувати чотирирічне ув'язнення.

Примусові публічні зізнання стали поширеною тактик, яку використовує уряд, щоб публічно принижувати дисидентів і посилати сигнал глядачам, що навіть мирний протест може призвести до серйозних наслідків. Такі “визнання провини” зазвичай отримують через катування чи погрози дисидентам чи їхнім сім'ям. Психологічні наслідки катувань, швидше за все, залишаться з жертвами на довгі роки; побоючись, що це може повторитись чи заподіянні шкоди їх рідним, жертва з меншою ймовірністю може повернутись до активізму після її звільнення.

Режим також все частіше використовує примусові заборони на роботу як каральні заходи для придушення дисидентства в довгостроковій перспективі. У 2022 році  Таране Алідості, провідна актриса оскароносного фільму “Комівояжер”(2017), була заарештована за “поширення неправдивої інформації” після того як вона виклала селфі в інстаграм без хіджабу і тримаючи плакат, на якому було написано “Жінка, Життя, Свобода.” Актрису ув'язнили на два з половиною тижні, а потім заборонили працевлаштування в іранській кіноіндустрії.

Ілюстрація без назви Сахар Горіші, використано з дозволу автора.Заборона на роботу дозволяє режиму накладати цензуру на дисидентів, після того як вони були звільнені з в'язниці, під прикриттям закону. Крім того, стикаючись роками з вимушеним безробіттям під загрозою позбавлення волі, артисти як  Алідості, можуть мати незворотні професійні наслідки, наприклад, стикатися з стигматизацією у своїй галузі або з фінансовою нестабільністю, оскільки шукають альтернативні способи підтримати себе та свої сім'ї паралельно. Хоча таке економічне переслідування є менш безпосереднім, ніж погрози або фізична шкода, воно все одно гостро відчувається тими, хто його зазнає.

Нарешті, режим також вводить обмеження на вільне пересування на звільнених політичних в'язнів, щоб завадити їм продовжити свою правозахисні діяльність за кордоном або попросити притулку в іншій країні. Лише кілька тижнів тому режисер Мохаммад  Расулоф, чий фільм “Насіння священного інжиру” здобув престижну премію FIPRESCI 2024 року в Каннах,  потрапив у заголовки газет, коли пішки втік з Ірану через сухопутний кордон після того, як його засудили до восьми років ув'язнення за створення фільму про протесту 2022 року без дозволу влади. Расулоф поділився, що його паспорт був конфіскований урядом роками раніше як покарання за його попередні мистецькі проєкти, що й завадило йому шукати притулок від переслідувань, яким він піддавався протягом усієї своєї кар'єри.

Використання режимом примусу та катувань, економічних переслідувань та обмеження вільного пересування політичних в'язнів після їхнього звільнення є незаконним. Важливо, щоб міжнародна спільнота визнала ці каральні заходи частиною спектру репресивних тактик, що застосовуються режимом проти дисидентів і включила їх у свою адвокацію.

Оскільки впливові групи починають залучати президента Пезешкіяна до обговорення майбутнього Ірану протягом наступного тижня, важливо, щоб вони вважали захист прав і свобод іранців питанням першочергової важливості, оскільки країна планує реформи під керівництвом нового лідера.