Зображення: Canva Pro.

[Усі посилання в тексті — англійською мовою, якщо не вказано інше]

Всесвітній день психічного здоров'я 2024 року, який щорічно відзначають 10 жовтня, має на меті привернути увагу до «життєво важливого зв’язку між психічним здоров'ям та роботою». Нездорові умови праці, такі як стигма, дискримінація та цькування, можуть становити значні ризики, впливаючи на психічне здоров'я, продуктивність та якість життя. Але що стається, коли «робота» — це школа, а переслідування набуває форми булінгу, і, здається, немає куди звернутися?

Одна родина з Трінідаду і Тобаго зіткнулася з болючою відповіддю на це питання, коли їхня єдина дитина, 15-річний Джейден Лалчан, вчинив самогубство 3 жовтня після багаторічного ймовірного булінгу в школі. Поліція проводить розслідування обставин смерті дитини, після чого матеріали справи будуть передані Генеральному прокурору.

Згідно із Законом про злочини проти особи в Тринідаді і Тобаго, булінг вважається кримінальним злочином; проте багато батьків, чиї діти страждають від цього, зокрема родина Лалчан, яка стверджує, що їхні скарги залишилися без уваги, наполягають на тому, що робиться недостатньо.

Звинувачуючи школу у тому, що вона не захистила її сина, Фаріда Лалчан сказала, що кривдники «шукали будь-який привід, щоб зачепити його», зокрема через акцент (родина переїхала до Тринідаду зі Сполучених Штатів), його заїкання та той факт, що він продовжував носити маску після COVID-19. Погрози, як стверджується, надходили також через Інтернет, що деякі пов'язують із запровадженням мобільних телефонів, планшетів та ноутбуків у школах понад десять років тому.

Тим часом міністр освіти Ньян Гадсбі-Доллі заявила, що жодних повідомлень про булінг Лалчана не надходило до 17 вересня, коли його батьки звернулися до класного керівника з письмовою скаргою. Вона також закликала користувачів соціальних мереж поводитися відповідально після того, як деякі почали «називати і звинувачувати» іншого неповнолітнього: «[Д]орослі поводяться так само, займаючись булінгом, у якому вони звинувачують цього молодого хлопця».

Міністр згадала про Національну матрицю дисципліни в школах, яка є посібником для шкіл, учнів і батьків щодо того, як справлятися з різними порушеннями за допомогою «поступової дисципліни, консультування та відновлювальних практик». Вона додала, що рішення про передачу справ учнів до міністерства для більш серйозних дисциплінарних наслідків ухвалюють директори шкіл, і «наразі в цьому навчальному році кількість бійок і нападів є нижчою, ніж минулого року».

Незважаючи на припущення, що підхід міністерства до дисципліни в школах дає позитивні результати, після смерті Лалчана з'явився потік пропозицій щодо того, як боротися з булінгом.

У листі до редакції було запропоновано запровадити обов'язкове навчання з надання першої психологічної допомоги для всього шкільного персоналу, а також реалізувати антибулінгові кампанії, що «сприятимуть розвитку культури емпатії, інклюзивності та поваги». У редакційній статті газети зазначалося, що будь-які заходи щодо булінгу «повинні ґрунтуватися на надійних дослідженнях», включати «доступні та ефективні» механізми повідомлення про випадки, а також надавати пріоритет скаргам від «найуразливіших жертв та найбільш агресивних кривдників».

У Національному звіті про клімат у школах 2019 року було виявлено, що більше половини опитаних учнів зазнали фізичного насильства, а 61% стали жертвами вербального булінгу. Наразі триває опитування 2024 року.

Національна культура булінгу?

Навіть коли міністр Гадсбі-Доллі припустила, що булінг укорінився в національній культурі, Кенделл Каран написав листа до редакції, в якому розповів про власний досвід знущань: «Коли я був учнем середньої школи, я вийшов на поле в [матчі з крикету] між [школами-суперницями], і я ніколи не забуду слова, які почув від команди, що захищалася, коли я не набрав жодного очка. Але це було не гірше, ніж те, що я почув від своїх товаришів по команді». Оскільки вчителі також можуть бути «нерозумними і несправедливими», він розробив власну систему виживання. Він пояснив:

Спосіб, яким я впорався з вербальним булінгом, полягав у тому, щоб загартуватися. Я розвивав високу самооцінку, оточував себе значно більш позитивними людьми, ніж негативними. Спосіб, яким я справлявся з фізичним булінгом, полягав у тому, щоб уникати його. Шкільна політика і плітки неминучі. Мені потрібно було розвинути внутрішню силу, а отже, й спокій, і, що більш важливо, насолоджуватися власною компанією. […] Підсумок: кожна скарга повинна оцінюватися окремо, незалежно та об’єктивно.

Однак для учнів, які не можуть впоратися з проблемою, результати можуть бути трагічними. Місцеві експерти з психічного здоров'я повідомляють про зростання насильства серед молоді та випадків самогубства після пандемії. У дослідженні 2021 року про поширеність самогубств у країні було зазначено, що відсутність друзів, тривога, частий булінг, самотність, прогули та вживання наркотиків є сприятливими факторами.

У 2023 році в Трінідаді і Тобаго було запроваджено національну гарячу лінію для запобігання самогубствам. Навіть коли одна з газетних редакцій підкреслила необхідність «культури протидії булінгу», поліція заявляє, що отримує безліч дзвінків про школярів, які переживають подібні ситуації. Користувач Facebook Денні Аблак прокоментував: «По всій країні батьки дітей, які зазнали булінгу, втратили надію на школи та бездіяльність Міністерства освіти і тепер повідомляють про булінг безпосередньо до поліції! Я вважаю, що це створює публічні записи, терміни та відповідальність, [і] ускладнює для чиновників замітання булінгу під килим».

Багатоаспектність проблеми

PrideTT, тим часом, наголосив на тому, що необхідно звернути увагу не лише на булінг, а й на гомофобний булінг, який потребує протидії, незалежно від того, чи це відбувається в школах, на робочих місцях чи в Інтернеті.

Джейсон Джонс, тринідадський захисник LGBTQ+, який успішно оскаржив закони про содомію в Трінідаді і Тобаго, прокоментував: «Ще одна абсолютно нестерпна 💔 втрата невинної дитини. Булінг, на жаль, є характерною рисою наших шкіл протягом ДЕСЯТИЛІТЬ, особливо стосуючись учнів, які можуть проявляти ідентичності LGBTQ+ ідентичність. Це тісно пов'язано з нашими архаїчними законами британської колоніальної епохи, які криміналізують LGBTQ+ громадян і санкціонують нетерпимість щодо нашої спільноти».

Проєкт «Speak Your Mind»  підкреслив важливість розвінчання «токсичної маскулінності», яка призводить до «усіх форм булінгу — будь то вербальний, невербальний чи заснований на гомофобії — у наших школах, домівках, громадах і на робочих місцях».

Сама школа також стала об’ єктом цькування в Інтернеті, і деякі стверджували, що її зусилля — чування при свічках, мирна хода та заяви про співчуття — з’явилися надто пізно.

У Facebook Зоріна Шах задається питанням: «Де була спільнота, коли Джейден страждав на самоті?». Зазначаючи національний вихідний для вчителів 11 жовтня, вона продовжила: «[Щоб святкувати що? Якщо їхнє членство зосереджене лише на конкуренції, на тому, скільки балів вони можуть отримати та які кілька стипендій їм дістануться, чи виконують вони свою роль опікунів безпечного робочого середовища?»

Чандрадатт Джаґдео додав: «Як це можливо, що за чотири роки скарг і знущань нічого не було зроблено для Джейдена? [Чи] буде зрештою справедливість, чи він стане ще однією статистикою?»

Справедливість для Джейдена?

Габріель Хосейн, старша викладачка Інституту гендерних досліджень та розвитку при Університеті Західних Індій, намагалася розібратися в тому, що означатиме таке правосуддя, поставивши кілька ключових запитань: «Як це допоможе тим, хто також зазнає булінгу в школах? Хто несе відповідальність за забезпечення того, щоб діти могли ходити до школи, не стикаючись із насильством? Як слід поводитися з булерами?»

Спочатку вона вказала на деякі обмеження: досвід дітей, які зазнають булінгу, часто знецінюється, а батьки відчувають себе так, ніби вони надто захищають своїх дітей, їм постійно доводиться доводити свою правоту, перш ніж буде вжито заходів. Школи, які, за словами Хосейн, «здебільшого сподіваються, що проблема зникне», можуть не помічати багатьох нюансів онлайн-булінгу або «карати жертв за те, що вони нарешт реагують захисною реакцією […] особливо це стосується дітей з навчальними або іншими порушеннями, які мають тривожність або не відповідають очікуванням маскулінності чи фемінності».

Отже, справжня справедливість полягала б у тому, щоб оцінити, скільки дітей насправді зазнають цькування, зрозуміти, що не працює — включаючи домашнє середовище, яке сприяє булінговій поведінці — та вжити заходів для зменшення ризику. Хосейн також вважає важливим те, що Звіт про клімат у школах підтвердив: «близько однієї третини булінгу пов'язана з нашими переконаннями про маскулінність і фемінність, а також з токсичністю гомофобії», що, разом з іншими патріархальними установками, є шкідливим «незалежно від сексуальної орієнтації учнів».

«Все суспільство має визнати це, щоб взяти на себе відповідальність за створення миру», — попередила Хосейн. «Ми повинні бути достатньо сміливими, щоб побачити, як пов'язані проблеми, навіть коли ми не вважаємо, що вони повинні бути пов'язані».

Лідерка опозиції Камла Персад-Біссесар запропонувала ввести законодавство, яке б конкретно стосувалося булінгу: «Я думаю, що ми могли б назвати його [Законопроект Джейдена], щоб вирішити проблему булінгу в цілому».