Світлина Алміна Зрно, із сайту Balkan Diskurs. Використовується з дозволу.

[Усі посилання в тексті — англійською мовою, якщо не вказано інше].

Ця стаття Аделіси Машич спочатку була опублікована на платформі Balkan Diskurs, проєкті Центру постконфліктних досліджень (PCRC). Відредагована версія перевидана Global Voices в рамках угоди про обмін контентом.

Любов Альміна Зрно до фотографії зародилася давно, коли він, довіряючи своїй інтуїції, постукав у двері відомого фотоклубу CEDUS. Це стало першим кроком у його професійне життя. Його кар'єра пройшла через різні стилі фотографії, і сьогодні він найбільше виражає себе через фотографії оголеної натури та портрети.

Один із найвідоміших фотографів Боснії і Герцеговини (БіГ), Альмін Зрно, провів 18 персональних виставок як у БіГ, так і за кордоном. Він є членом Асоціації художників прикладного мистецтва та дизайнерів БіГ, автором двох монографій, а також семиразовим лауреатом престижної нагороди Collegium Artisticum за найкращу фотографію. Йому також присвоєно статус видатного незалежного художника кантону Сараєво.

Сам Зрно описує себе як абсолютно звичайну людину, закохану в життя та його різноманітні прояви. Він не любить, коли його називають «художнім фотографом», але визнає, що прагне бути творцем. Його надихає все, що його оточує, і це надихає його на створення знаменитих ахроматичних фотографій.

«Більшість моїх робіт виконані в ахроматичних відтінках, щоб кожен міг уявити їх по-своєму. Коли ми стикаємося з мистецтвом, ми повинні відчувати його так, як відчуваємо себе. Такі кольори викликають у мене найбільшу емпатію, адже мої мрії теж зроблені з цих кольорів», — пояснює Зрно.

Протягом тривалого часу він займався документальною фотографією. Однак його відома робота «Мати Сребрениці» (2001) стала поворотним моментом у його творчості. Після цього він вирішив більше не працювати в жанрі документалістики.

Fotografija ,,Majka Srebrenice“ nastala je 2001. godine. Nakon što sam je izradio, shvatio sam da ne mogu graditi svoju sreću na tuđoj nesreći jer niti jedna ratna fotografija nije zaustavila niti jedan rat. Mi stalno propitujemo prošlost i pravimo revizionizme, ali tu umjetnost ne stanuje, ona stanuje na nekom drugom mjestu. Da sam nastavio da radim u tom pravcu, ja bih sebe poništio a to ne vodi nikuda.

Фотографія «Мати Сребрениці» була зроблена в 2001 році. Після цього я зрозумів, що не можу будувати своє щастя на чужому нещасті, адже жодна воєнна фотографія ще не зупинила війну. Ми постійно аналізуємо минуле, займаємося історичним ревізіонізмом, але мистецтво має інше місце і призначення. Якби я продовжив працювати в цьому напрямку, то втратив би себе, а це не мало б сенсу.

Зрно вважає, що мистецтво — це внутрішня сила, яку людина відчуває всередині себе. Його головний принцип — любити мистецтво, яке є всередині нас, а не себе в мистецтві. Наразі його творчість отримала новий напрям у вигляді фотографії оголеної натури, яка, за його словами, відкриває перед ним безліч можливостей для дослідження як тіла, так і духу.

Його монографія «Апологія Еросу» є нетиповим для регіону проєктом. Вона складається з 53 фотографій, об’єднаних у два цикли — «Фреска» й «Оголена», а також двох професійних текстів, написаних професорами Амелою Хаджимейліч і Фехімом Хаджимухамедовичем.

 Монографія поділена на два цикли — «Фреска» та «Оголена», які відображають складність творчості Альміна Зрно. Він майстерно відокремлює оголену натуру від індивідуальності моделі, наближаючи її до абстракції: через форму тіла, силу руху, спокусливість і трансцендентність. Це дає глибше розуміння його підходу до фотографії. Зображення Алміна Зрно з Balkan Diskurs використовується з дозволу.

«Йдеться не лише про чутливість до фізичного чи вчинку, але й про чутливість до духу. Ми всі носимо маски, які одягаємо одразу після пробудження. У моїх фотографіях немає масок — вони показують людей оголеними, вільними, але водночас маленькими та вразливими. Потрібно заглибитися в себе, щоб знайти істинне “я”, бо саме там знаходиться центр нашого всесвіту та джерело всіх проблем і рішень. Цього можна досягти, лише повністю оголивши свою сутність. Це і є моя “Апологія Еросу” — мій спосіб відповісти на навколишній світ та відобразити свою реальність», — пояснює Зрно, розкриваючи основну ідею своєї монографії.

Він також додає, що його фотографічні цикли через певні жести та пози передають емоційні стани, запрошуючи глядачів святкувати любов і свободу. Таке бачення, на думку Зрно, врівноважує абсурдність сучасного світу.

Пропагуючи себе та своє мистецтво за межами Боснії та Герцеговини, він одночасно популяризує свою батьківщину. Зрно намагається зруйнувати стереотипи про свій регіон, підвищуючи обізнаність про певні табу в суспільстві та руйнуючи упередження. «Деякі люди обмежують мистецтво лише темрявою й негативом, і вимагають від інших слідувати цьому підходу. Але я сподіваюся, що одного дня ми досягнемо рівня свободи, де зможемо бути по-справжньому вільними», — каже він.

Для Зрно фотографія — це не робота, а любов, і він вірить, що справжня любов — це не володіння, а дарування. Це стало його життєвим кредо: «Як тільки виникає бажання володіти, це вже не любов».