Скриншот із фільму “Aadujeevitham | The GoatLife Official Trailer”, завантаженого на ютуб каналом Visual Romance 

[Усі посилання в тексті — англійською мовою, якщо не вказано інше].

Ця стаття Вафаа Фарука була вперше опублікована на Raseef 22* 19 серпня 2024 року. Відредаговану версію передруковано на Global Voices у рамках угоди про обмін контентом.

Кіно в Індії — це не просто минущий тренд, а невід'ємна частина культури та життя її народу. Індія, яка щороку виробляє майже 2 000 фільмів, живе цим видом мистецтва, використовуючи його для відображення своєї унікальної культури та розмаїтого суспільства, включно з політичними, релігійними та етнічними конфліктами.

Так було з появою Амітаба Баччана [укр.] в 1970-х роках, який отримав прізвисько «Розгніваний молодий чоловік» завдяки ролям розчарованих антигероїв. І це продовжилося у новому тисячолітті з фільмами, які відходять від традиційних боллівудських сюжетів, наприклад, «Мене звуть Хан»  [укр.] із Шахрукхом Ханом [укр.], де сміливо піднімається тема дискримінації мусульман після подій 11 вересня, або «Рожевий», що звертає увагу на насильство над жінками, та «Баджранґі Бгайджан», який досліджує політичні конфлікти між сусідніми країнами. І це лише приклади з кіно гінді. Якщо врахувати фільми, зняті іншими мовами [укр.], розмаїття значно збільшується.

Нещодавно індійський кінематограф представив нам новий фільм на Netflix, який піднімає суперечливу тему — важке становище трудових мігрантів у країнах Перської затоки. Фільм заснований на реальній історії індійця, який поїхав до Саудівської Аравії, і викликав багато суперечок у королівстві.

«Козяче життя»

Тригодинний фільм розповідає історію Наджиба Мухаммада, простого хлопця зі штату Керала на південному заході Індії, який мріє поїхати за кордон, щоб забезпечити краще майбутнє для своєї сім'ї. За сюжетом, Наджиб і його молодший брат намагаються зібрати гроші для отримання візи в одну з країн Перської затоки. Після численних труднощів вони влаштовуються на роботу в саудівську компанію, і їм здається, що їхні мрії починають збуватися. Однак, після прибуття до аеропорту Джидди їхнє життя різко змінюється. Спонсор Наджиба, або «кафіл», змушує його жити в ізоляції в пустелі, маючи за компанію лише кіз.

Фільм показує, як поступово Наджиб починає втрачати емоції, почуття часу, бажання говорити чи думати, стаючи майже одним із кіз. Ізоляція руйнує його пам’ять та мову. Стрічка слідкує за його виснажливою боротьбою за виживання, поки через три роки він дивом не рятується.

Фільм вийшов на екрани 29 березня і зібрав майже мільярд рупій (близько 12 мільйонів доларів США) по всій Індії, попри те, що знятий не гінді, а мовою малаялам, якою говорять у штаті Керала. Кінематограф Моллівуду [укр.], де говорять малаялам, останні роки процвітає, випускаючи кілька блокбастерів і отримуючи численні нагороди, тоді як Боллівуд [укр.], що знімає фільми гінді, переживає труднощі.

Прітвірадж Сукумаран, який зіграв Наджиба, вразив реального чоловіка, чия історія надихнула на створення фільму. Він так прокоментував акторську гру: «У більшості сцен фільму я бачив своє відображення».

Персонаж Таліба Аль-Балуші, який зіграв саудівського спонсора, викликав значний резонанс. Він зображений як жорстока людина, яка краще ставиться до тварин, ніж до своїх працівників, відмовляючи їм у базових правах і дегуманізуючи їх. Жорстокість спонсора не має меж, будь то побиття чи постріл у ногу за просту скаргу. Аль-Балуші, хоча й родом з Оману, є важливою фігурою в малаяламському кіно. У фільмі також зіграв йорданський актор Акеф Наджем, який з’явився в ролі гостя у цьому суперечливому проєкті.

Хто такий Наджиб Мухаммад?

Індійський письменник Беніамін опублікував повну версію цієї історії під назвою «Козячі дні» у 2008 році. У книзі описані реальні події, що мали місце  1992 року. Тоді країни Перської затоки активно залучали індійських робітників, і Наджиб був одним із молодих людей, яким вдалося отримати роботу, заплативши 55 000 рупій (близько 650 доларів США) за робочу візу в Саудівську Аравію. Його життя могло скластися зовсім інакше, якби не саудівець, який викрав його прямо в аеропорту, скориставшись мовним бар'єром і недосвідченістю Наджиба в подорожах та спілкуванні з іншими.

Через розповідь Наджиба автор описує жахливі нелюдські умови, в яких він перебував три роки: він змушений був спати серед 700 кіз, маючи лише одяг, що був на ньому, без доступу до води для купання або задоволення базових потреб. Його їжею були лише хліб і цибуля. Наджиба постійно катували, а його офіційні документи було знищено, щоб унеможливити його втечу з пустелі, яку він описував як безкрайню.

Реакція Індії

Хоча Наджиб повернувся додому після трьох років жахів, навіть через десятиліття він намагався оговтатися від пережитого. Він проходив численні фізичні та психологічні процедури, щоб повернутися до нормального життя.

Індійські організації взялися за справу Наджиба, а після виходу фільму було започатковано кампанії з моніторингу зловживань проти індійських робітників по всьому світу. Ці ініціативи спрямовані на розробку законів, які б захищали права робітників як фінансово, так і морально. Наджиб став частим гостем телевізійних програм, а газети та вебсайти опублікували детальні інтерв'ю про його випробування, щоб подібна доля не спіткала інших.

Реакція Саудівської Аравії

Хоча фільм став доступним на Netflix з 19 липня, Саудівська Аравія відреагувала лише після додавання арабських субтитрів, що привернуло увагу глядачів у країнах Перської затоки. Успіх фільму та глобальна дискусія, яку він викликав, також не залишили поза увагою арабський світ, зокрема Саудівську Аравію.

Деякі саудівці почали критикувати фільм ще до його перегляду. Це стало очевидним на платформі X (раніше твіттер), де саудівські користувачі розпочали запеклі атаки на фільм та його творців, поширюючи безліч неправдивих тверджень про постановку. Наприклад, у багатьох постах та твітах неправдиво стверджувалося, що фільм був знятий в ОАЕ, що призвело до критики як ОАЕ, так і Оману, батьківщини одного з виконавців головної ролі.

📌📌
الانتاج “شركة إماراتية’
الشخصيات الرئيسية من #سلطنة_عمان و مملكة #البحرين
التصوير في صحراء #الاردن
مساعد المخرج من #المغرب
مدير التصوير و المونتاج من #مصر

📌المستهدف #المملكة_العربية_السعودية 🇸🇦

(كلمني عن النبض العربي والعروبه) ؟!!#حياة_الماعز pic.twitter.com/kAUDbUvMfP

— ALعNOUD🥈 (@NoudyFahd) August 22, 2024

Виробництво: «Еміратська компанія»
Головні герої: З Оману та Королівства Бахрейн
Місце зйомок: Йорданська пустеля
Асистент режисера: З Марокко
Оператор-постановник та режисер монтажу: З Єгипту
Об'єкт зйомки: Саудівська Аравія
Розкажіть мені про арабський дух та арабізм!!!

Насправді, фільм був знятий у пустелях Йорданії та Алжиру, а також у індійському штаті Керала. Більше того, участь арабських акторів різних національностей не відображає ані офіційної позиції їхніх країн, ані їхніх особистих поглядів. Сюжет базується на реальних подіях і перевірених фактах, які є злочинами проти людства загалом, без будь-яких упереджень щодо певної національності. Однак ця очевидна логіка не стримала користувачів соціальних мереж від нападів на згадані країни.

Саудівські критики та прихильники “теорій змови проти Саудівської Аравії” розширили свої атаки на творців фільму, звинувачуючи їх у «фабрикуванні звинувачень» і нападах на «землю двох священних мечетей», як вони це висловлювали. Водночас жодних раціональних пояснень того, чому кінематографісти нібито прагнуть очорнити таку велику країну, як Саудівська Аравія, яка приймає одну з найбільших індійських діаспор, не було запропоновано.

Примітно, що саудівська реакція зовсім не стосувалася історії Наджиба чи його страждань. Замість цього, увага була зосереджена виключно на передбачуваному намірі режисерів заплямувати імідж Саудівської Аравії, критикувати систему спонсорства «кафала» і припускати змову між арабськими країнами та Індією.

Система кафала

Персонаж спонсора не вперше викликає суперечки та звинувачення у порушеннях прав іноземних робітників у Саудівській Аравії. У 2020 році світові інформаційні агентства повідомляли про жахливі умови утримання ефіопських робітників, яких змушували працювати в нелюдських умовах під час смертельної пандемії COVID-19. Ці працівники описували свій досвід у Саудівській Аравії як пекельний через жорстоке ставлення їхніх спонсорів. Це змусило уряд Саудівської Аравії запустити «Національну програму трансформації», щоб покращити контрактні відносини та скасувати суперечливу систему «кафала» [укр.] у 2021 році. Однак наступні рішення відновили деякі аспекти системи кафала для окремих професій, що продовжило кризу, оскільки саме ці професії найбільше постраждали від спонсорської системи, яка часто нагадувала легалізоване рабство.

З’явилося безліч трагічних історій робітників з Єгипту, Оману, Йорданії, Сирії, Ємену та інших країн, яких постраждали через систему «кафала». Хоча деякі з цих випадків були оприлюднені раніше, після виходу фільму їхнє висвітлення у соціальних мережах значно зросло. Інші випадки залишаються прихованими через страх втратити роботу, викликати гнів спонсорів або через переслідування, яке іноді зачіпає навіть сім’ї працівників.

Найбільше страждають від цієї системи іноземні робітники з Індії, Бангладеш, Пакистану, Ефіопії, Філіппін та інших країн Східної Азії і Центральної Африки. Через мовний бар’єр і нерозуміння умов контрактів, ці люди часто походять з малозабезпечених та неосвічених верств суспільства, що робить їх вразливими до експлуатації та порушень прав.

Попри міжнародну дискусію, яку викликав цей фільм, з художньої точки зору він є багатогранним твором кіномистецтва, що відповідає всім критеріям великих художніх творів. Рекомендується до перегляду незалежно від того, чи цікавиться глядач гуманітарними питаннями, чи просто є шанувальником індійського кінематографу.

*Погляди та думки, висловлені в цій статті, належать автору і не обов’язково відображають офіційну позицію Raseef22.