Кліматичний страйк у 2019 році у Вануату. Фото з Flickr-акаунта 350.org. CC BY-NC-SA 2.0

[Усі посилання в тексті — англійською мовою, якщо не вказано інше].

Тихоокеанські острівні держави Вануату, Фіджі та Самоа офіційно звернулися до Міжнародного кримінального суду (МКС) з проханням включити термін «екоцид» до переліку злочинів, що розглядаються цим органом.

Згідно з їхньою пропозицією екоцид визначається як «незаконні дії, вчинені з усвідомленням того, що існує значна ймовірність серйозної, широкомасштабної або довготривалої шкоди навколишньому середовищу, спричиненої цими діями».

Ця пропозиція з'явилася в той час, коли острівні держави Тихого океану зіткнулися з унікальною і безпрецедентною загрозою через тривалу кліматичну кризу. Як зазначила Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) у прес-релізі від серпня 2024 року, «потрійний удар – прискорене підвищення рівня моря, потепління океану та підвищення кислотності – загрожує тихоокеанським островам, які стикаються зі зростанням загроз їхній соціально-економічній життєздатності та навіть самому існуванню через зміну клімату».

Якщо МКС прийме петицію, лідери урядів і керівники корпорацій, звинувачені в безкарному забрудненні довкілля, можуть бути притягнуті до відповідальності за екоцид.

Вануату вперше підняла цю ідею під час Асамблеї держав-учасниць МКС у 2019 році. Вона заявила, що рішучість МКС «зміцнювати міжнародне верховенство права для захисту нашої спільної спадщини та навколишнього середовища може стати нашою спільною спадщиною».

Одо Теві, постійний представник Вануату в ООН, заявив про необхідність реформування правил МКС, оскільки вони охоплюють лише екологічні злочини під час конфліктів.

Reckless destruction of nature can and does take place at any time, not just during conflict. If we want to inhabit and inherit a livable planet, we must act now.

We must recognise the dire threat and dire consequences of severe environmental destruction wherever and whenever it occurs.

Бездумне нищення природи може відбуватися і відбувається в будь-який час, а не лише під час конфлікту. Якщо ми хочемо жити на придатній для життя планеті і залишити її у спадок, ми повинні діяти зараз.
Ми повинні визнати страшну загрозу і жахливі наслідки серйозного руйнування довкілля, де б і коли б воно не відбувалося.

Теві пояснив нагальність визнання екоциду міжнародним злочином:

The recognition of ecocide as a crime sends a powerful message: the destruction of nature will no longer go unpunished. This is about holding those responsible for environmental destruction accountable, whether they are governments, corporations, or individuals.

Environmental damage is often overlooked until it begins to affect humans. But by then, it’s often too late. We need to act now to ensure the long-term protection of ecosystems and prevent irreversible damage.

Визнання екоциду злочином надсилає потужний сигнал: знищення природи більше не залишиться безкарним. Йдеться про притягнення до відповідальності винних у нищенні довкілля – урядів, корпорацій чи приватних осіб.

Шкоду довкіллю часто не помічають, доки вона не починає впливати на людей. Але тоді часто буває занадто пізно. Ми повинні діяти зараз, щоб забезпечити довгостроковий захист екосистем і запобігти незворотній шкоді.

Ральф Регенвану, спеціальний посол Вануату з питань зміни клімату та навколишнього середовища, підсумував позицію малих острівних держав, які потерпають від підвищення рівня морської води та інших важких наслідків зміни клімату.

Environmental and climate loss and damage in Vanuatu is devastating our island economy, submerging our territory, and threatening livelihoods. This tragedy is not unique to Vanuatu but is shared by many small island nations that, despite bearing the least responsibility for the crisis, suffer most from its impacts.

Екологічні та кліматичні втрати і збитки у Вануату руйнують нашу острівну економіку, затоплюють нашу територію і загрожують джерелам існування. Ця трагедія не є унікальною для Вануату, її переживають багато малих острівних держав, які, незважаючи на те, що несуть найменшу відповідальність за кризу, найбільше страждають від її наслідків.

Суддя Верховного суду Самоа Вуї Кларенс Нельсон (Vui Clarence Nelson) в інтерв'ю LawNews розповів про необхідність діяти, а не просто говорити про зміну клімату.

This country has taken the view that to help protect the environment we need to push for the inclusion of ecocide in the ICC statute as a criminal offence. The thinking being that if you criminalise it, you make the larger nations, who are the major emitters, responsible for their actions.

There’s frustration, clear frustration, at how there’s been a lot of talk but not a hell of a lot of action. Certainly our government has expressed that very strongly on the international stage and that position is shared by a lot of the Pacific island nations.

This would give momentum to climate action. Momentum’s something that’s very important to something like this – beginning to get a bit of traction and keeping it going.

Ця країна вважає, що для захисту довкілля ми повинні наполягати на включенні екоциду до статуту МКС як кримінального злочину. Думка полягає в тому, що якщо ви криміналізуєте його, ви покладаєте відповідальність за свої дії на великі нації, які є основними забруднювачами довкілля.

Існує розчарування, явне розчарування тим, що було багато розмов, але не було зроблено жодних дій. Безумовно, наш уряд дуже рішуче висловив це на міжнародній арені, і цю позицію поділяють багато тихоокеанських острівних держав.

Це дало б імпульс кліматичним діям. Імпульс – це те, що дуже важливо для чогось подібного – почати отримувати певний поштовх і підтримувати його.

Науковці Натан Купер та Лейлані Туала-Уоррен з Університету Вайкато закликали Нову Зеландію підтримати пропозицію своїх сусідів у Тихому океані.

The crime of genocide was adopted in 1948 as a result of the horrors of the second world war, and much work was necessary to define and delimit it. Faced with an array of existential threats from ecological crises, it is timely that an ecological crime has been proposed.

Aotearoa [New Zealand] was the first country in the world to give a river the legal status of a person. It should now follow that we support this proposal to criminalise ecocide, for the sake of our own environment and that of our neighbours.

Злочин геноциду був прийнятий у 1948 році в результаті жахів Другої світової війни, і для його визначення та розмежування знадобилося багато роботи. З огляду на низку екзистенційних загроз, пов'язаних з екологічними кризами, своєчасною є пропозиція щодо екологічного злочину.

Аотеароа [Нова Зеландія] була першою країною у світі, яка надала річці правовий статус людини. Звідси випливає, що ми підтримуємо пропозицію криміналізувати екоцид заради нашого власного довкілля та довкілля наших сусідів.

Джоджо Мехта, співзасновниця та виконавча директорка Stop Ecocide International, підкреслила юридичне значення включення екоциду до переліку злочинів, що підпадають під юрисдикцію МКС.

By establishing legal consequences, we create a guardrail that compels decision-makers to prioritise safety for people and planet, fundamentally altering how they approach their obligations. We also create a route to justice for the worst harms, whether they occur in times of conflict or in times of peace.

Встановлення правових наслідків створює механізм, який змушує відповідальних осіб ставити безпеку людей і планети на перше місце, змінюючи їхнє ставлення до виконання зобов’язань. Це також відкриває шлях до правосуддя за значну шкоду, незалежно від того, чи сталася вона під час конфлікту, чи в мирний час.

Останніми роками деякі країни запровадили захист від екоциду у своєму національному законодавстві, як-от Бельгія, Чилі та Франція.

Науковець Деніел Бертрам відзначив труднощі в переконанні членів МКС прийняти пропозицію Вануату, Самоа та Фіджі. Він нагадав активістам, що потрібно переконати різні зацікавлені сторони, в тому числі держави-члени МКС, підтримати петицію про визнання екоциду міжнародним злочином.

Ecocide’s prospects at success, then, hinge on a so far largely silent majority. It is this silent majority that supporting states and ecocide advocates in civil society and academia will have to sway. The outcome is far from certain. States may either decide to kill the proposal once and for all, to take it forward and mold it in line with their own expectations.

Отже, перспективи успішного впровадження концепції екоциду залежать від нині переважно мовчазної більшості. Саме на цю більшість повинні впливати країни, що підтримують ідею екоциду, а також її прихильники в громадянському суспільстві та академічних колах. Результат поки що невизначений: держави можуть або відкинути цю пропозицію остаточно, або ж просунути її далі, адаптуючи до власних очікувань.

Ще одне велике занепокоєння в кампанії викликає той факт, що країни з найбільшою історією викидів парникових газів, такі як США, Росія та Китай, не є учасниками МКС.