Важливість кіно для розуміння культури та ідентичності нації важко переоцінити. Особливо це стосується таких країн, як Туркменістан, що має сумнозвісну славу однієї з найбільш ізольованих і закритих країн світу, що ускладнює відвідування та вивчення туркменської культури для дослідників і звичайних туристів.
У такому складному контексті кіно стає одним із небагатьох доступних засобів для заглиблення в туркменську культуру та дослідження повсякденного життя туркменського народу. На щастя, в інтернеті є багато туркменських фільмів, які можуть слугувати путівником по історії, культурі та ідентичності Туркменістану.
Ця стаття є уривком з інтерв'ю, проведеного з пані Огульджамал Язлієвою, академічною дослідницею Центральної Азії, яка займається вивченням Туркменістану і є представницею туркменської нації. В інтерв'ю вона розповідає про те, як туркменське кіно відображає глибоке історичне коріння нації та слугує потужним засобом збереження її багатої культурної спадщини.
Кечпелек: історія кохання та музики
«Кечпелек» («Гірка доля») – один з найбільш пам'ятних і знакових туркменських фільмів. Він був знятий Овлякулі Кулієвим у 1970-х роках. Це зворушлива історія кохання на тлі туркменських музичних традицій і повсякденного життя. Він розповідає про туркменського багши (музиканта) на ім'я Бердимурат, якого грає відомий актор Баба Аннанов. «Кечпелек» розповідає історію кохання між Бердимуратом і туркменською дівчиною на ім'я Марал.
Фільм зображує повсякденне життя туркменського народу, починаючи з весілля у перших сценах і продовжуючи родинними та соціальними відносинами. Дія розгортається на тлі повсякденного життя – сварок, конфліктів, приготування та розподілу їжі, спілкування, ігор та кохання. Музику до фільму написав легендарний туркменський композитор Нурі Халмамедов. Вона відіграє особливу роль у фільмі, ілюструючи, як мистецтво об'єднує людей. «Це дуже сумна історія, але вона чудово відображає роль музики в житті туркменського народу», – розмірковує Язлієва.
Ось посилання на «Кечпелек» на ютубі.
Саундтрек фільму є невід'ємною частиною оповіді, сплітаючи воєдино емоції героїв і традиції туркменського народу. Пісні, що звучали від імені головного героя, виконав популярний співак Аннаберди Атданов. Музика завоювала велику популярність і любов телеглядачів. З роками головний саундтрек став частиною повсякденного життя в Туркменістані, коли його почали використовувати на похоронах, поминках та інших сумних подіях життєвого циклу, які потребують урочистої та потужної музики.
«Музика у фільмі неймовірно відома і значуща. Це більше, ніж просто фон, це частина історії», – зазначає Язлієва.
Ось посилання на «Мукам», одну з пісень з фільму «Кечпелек» у виконанні Аннаберди Атданова, на ютубі.
Шукур Багши: музика як знаряддя миру
Однією з найбільш знакових стрічок туркменського кіно є «Шукур багши» («Змагання»), фільм туркменського режисера татарського походження Булата Мансурова. Фільм заснований на оповіданні Нурмирата Сариханова. Він показує силу музики в умовах конфлікту, розповідаючи історію туркменського багши на ім'я Шукур, який замість зброї бере на війну свій дутар, туркменський національний музичний інструмент. Коли його брата бере в заручники перський правитель, Шукур переконує своїх одноплемінників не розпочинати війну, а спробувати звільнити брата за допомогою музичного конкурсу при дворі перського правителя.
«Коли його запитали, навіщо він приніс свій інструмент, він [Шукур] відповів: «Я буду воювати своєю музикою», – згадує Язлієва.
У центрі сюжету – музичне змагання між перським музикантом на ім'я Гулам і Шукуром, у якому на кону стоїть свобода брата Шукура. Зрештою, мирне вирішення конфлікту за допомогою музики перемагає насильство, і туркменський музикант звільняє свого брата, захопленого персами.
Філософський фільм про долю і роль людини, він ставить важливі питання. Чи виправдана смерть сотні людей заради одного?
Чи може людина жити в мирі? Коли потрібно брати до рук зброю, а коли музичний інструмент може слугувати зброєю? Наскільки можна довіряти владі та ворогу?
Крізь призму музичного конкурсу, де музика, зокрема мугам, займає 90 відсотків фільму, постає потужний антивоєнний меседж, а також твердження про необхідність влади в житті людей. Діалоги глибокі, і фільм залишається актуальним і сьогодні.
Наприклад, перський хан відповідає на несміливе запитання свого візира про те, чи не загрожує перемога туркменів їхньому правлінню: «Якщо він програє, люди підуть на війну натхненні, а якщо він переможе, вони підуть на війну, прагнучи помститися».
«Цей фільм дуже символічний. Він розповідає про миролюбний характер туркменського народу – вони не хочуть війни, вони намагаються вирішувати проблеми любов'ю, музикою та миром», – пояснює Язлієва.
Хоча немає жодних історичних чи будь-яких інших даних, які б доводили, що туркмени миролюбніші за інші народи і що вони вирішували конфлікти за допомогою музики та інших мирних засобів, Туркменістан став на шлях мирного співіснування в сучасності.
У 1995 році, через чотири роки після здобуття незалежності від Радянського Союзу, Туркменістан офіційно прийняв нейтралітет як наріжний камінь своєї зовнішньої політики і зобов'язався не ставати на бік жодного збройного конфлікту. Нейтральний статус країни, визнаний ООН, також означає, що вона не приєднуватиметься до жодних військових блоків і не розміщуватиме на своїй території військові бази.
Ось посилання на відео «Шукур Багши» на ютубі.
Туркменське кіно як скарбниця культури
Для Язлієвої туркменське кіно – це набагато більше, ніж розвага, це скарбниця історії, цінностей та ідентичності нації.
Переглядаючи туркменські фільми, ви зможете дізнатися багато нового про нашу культуру та історію. Туркменська культура відзначається відкритістю та гостинністю, але важливо, щоб світ глибше розумів нас. Фільми є чудовим способом для людей з різних культур спілкуватися та навчатися один у одного..
Туркменське кіно, з його багатими історіями та культурною глибиною, відіграє життєво важливу роль у подоланні розриву між Туркменістаном та рештою світу.
Як підкреслює Язлієва: «Кіно допомагає розширити знання про людей, їхню історію та розвиток. Це спосіб налагодити зв'язок з іншими та зберегти нашу спадщину для майбутніх поколінь».
Тематика миру, любові та мистецького самовираження пронизує всі фільми. У глобалізованому світі, де взаєморозуміння між народами є важливішим, ніж будь-коли, туркменські фільми свідчать про незмінну силу культурної дипломатії через мистецтво.