Два великих паризьких музеї вирішили використовувати інші терміни, а не «Тибет», для опису частини своїх колекцій тибетських культурних артефактів, тим самим приєднуючись до політики Пекіна зі стирання культурної ідентичності Тибету. Це рішення викликало серйозне обурення серед тибетологів і стало предметом жвавих дискусій у Франції. Тибет існував як окрема нація століттями під своєю тибетською назвою བོད་ (вимовляється як «бод»), доки в 1951 році не був окупований і анексований Китайською Народною Республікою. Відтоді Пекін поділив територію Тибету на кілька провінцій, зокрема на так званий Тибетський автономний район (西藏自治区) і частини провінцій Сичуань, Юньнань, Ганьсу та Цінхай. Китайський термін «Сіцзан» (西藏) буквально означає «Західне сховище» і посилається на У-Цанг, історичний регіон Західного Тибету, який не охоплює інші частини історичного Тибету, як-от Кхам і Амдо. Таким чином, цей термін применшує територію Тибету, ігноруючи близько двох третин його земель.
Ще в середньовіччі в китайській мові використовувався інший термін для позначення Тибету — «Тубо» (з варіантами написання, один з яких — Туботе 图伯特), який ближчий до слова «Тибет» (ймовірно, тюркського походження, що означає «висоти»).
На тлі зусиль об’єднати 56 етнічних груп, що проживають у межах Китайської Народної Республіки, Пекін проводить політику культурного геноциду проти багатьох з них, побоюючись, що одного дня вони прагнутимуть відновити свою незалежність. Серед цих груп переважають уйгури (близько 12 мільйонів), тибетці (понад 7 мільйонів) і монголи (близько 6 мільйонів). У відповідь на гостру міжнародну критику за порушення прав людини і звинувачення в геноциді, Пекін намагається просувати контр-наратив, що заперечує будь-які зловживання та переписує історію на власний лад, зокрема у Франції, де, за оцінками, мешкає 10 000 тибетців.
Останнім прикладом просування цього китайського наративу стало рішення двох паризьких музеїв перейменувати свої колекції тибетських артефактів на такі, що походять із «Сіцзану» або «Гімалайського регіону».
Global Voices звернулися електронною поштою до Катії Буффетріль, відомої тибетологині і дослідниці Практичної школи вищих досліджень, щоб дізнатися, чому французькі культурні установи погодилися на заміну терміна «Тибет» такими назвами, як «Сіцзан» або «Гімалайський світ». Її цитати були відредаговані для лаконічності.
La provenance des objets tibétains aux British Museum et au Metropolitan Museum est toujours indiquée sous le nom Tibet. Or, en France, le Musée du Quai Branly avait choisi Région autonome du Xizang, l’appellation administrative chinoise qui ne correspond que partiellement au Tibet traditionnel; et le musée Guimet, l’appellation géographiquement inappropriée « monde himalayen » en lieu et place de Tibet. Au musée du Quai Branly, la dénomination Xizang a été appliquée il y a plusieurs années, donc avant même que les autorités chinoises ne l’imposent en Chine (2023) tout en tentant de l’imposer également à l’étranger. En ce qui concerne l’emploi de « monde Himalayen » à Guimet, le changement date du début 2024, lors de la rénovation des salles appelées précédemment Tibet-Népal. Cette année 2024 marque les 60 ans de l’établissement des relations diplomatiques entre la France et la République Populaire de Chine (RPC) et le musée Guimet a programmé à cette occasion plusieurs expositions avec prêts d’objets par la RPC. Fâcheuse coïncidence entre cette année de commémoration et la suppression de Tibet au profit de « Monde himalayen » ? On est en droit d’en douter quand on connaît la tentative de la RPC d’imposer d’inacceptables conditions au directeur du musée de Nantes en contrepartie du prêt d’objets, lors de l’exposition de ce musée sur Gengis Khan. Par ailleurs, la nomination de Jean-Pierre Raffarin, représentant spécial du gouvernement français pour la Chine, au conseil d’administration de Guimet en mai 2023, tout comme la présence de donateurs chinois tels que MGM et Poly Culture (p. 51 de la brochure Guimet-Chine 2024), dont certains membres sont totalement impliqués dans les politiques gouvernementales , ainsi que le rôle de Art exhibitions China dans l’organisation des expositions interrogent.
Походження тибетських предметів у Британському та Метрополітен-музеях досі вказується як «Тибет». Однак у Франції державний Музей на набережній Бранлі обрав термін «Сіцзян» — китайську адміністративну назву, що лише частково відповідає традиційному Тибету, а державний Музей Гіме використовує географічно невідповідну назву «Гімалайський світ» замість «Тибет». У Музеї на набережній Бранлі термін «Сіцзан» почали застосовувати кілька років тому, ще до того, як китайська влада запровадила його в Китаї в 2023 році та намагалася нав'язати за кордоном. Щодо використання назви «Гімалайський світ» у музеї Гіме, ця зміна сталася на початку 2024 року під час реконструкції залів, які раніше називалися «Тибет-Непал».
Цей рік, 2024-й, також відзначає 60-річчя встановлення дипломатичних відносин між Францією та КНР, і з цієї нагоди музей Гіме запланував кілька виставок із об'єктами, позиченими з КНР. Чи є це невдалим збігом між роком вшанування та придушення Тибету на користь «Гімалайського світу»? Сумніви щодо справжньої причини зміни етикетки є цілком обґрунтованими, враховуючи спроби ПКР нав'язати неприйнятні умови директору нантського музею в обмін на позику предметів під час виставки, присвяченої Чингісхану. Крім того, призначення Жан-П'єра Раффарана, спеціального представника французького уряду у справах Китаю, до ради директорів музею Гіме у травні 2023 року, а також присутність китайських донорів, таких як MGM і Poly Culture (згадано в брошурі Guimet-China 2024), члени яких мають зв'язки з урядом, а також роль Art Exhibitions China в організації виставок викликають питання.
Global Voices також поспілкувався з Тензіном Намґялом, тибетцем з Франції, який також є членом міжнародної групи «Студенти за вільний Тибет», який додав:
One of the most famous French women to reach Lhasa was Alexandra David-Néel who made it to Tibet over 100 years ago. The Guimet museum had a whole exhibition about her. Earlier they used to write ‘Tibet,’ now, Alexandra David-Neel reached Lhasa in Ü (short for Ü-Tsang/central Tibet) instead of writing Tibet. This is the background story about why the Guimet Museum has been very fallacious in that their changes are much more insidious and dangerous to me, because Quai Branly with all their mistakes about Xizang, never took out the word ‘Tibet.’
Однією з найвідоміших француженок, які досягли Лхаси, була Александра Давид-Ніль, яка потрапила до Тибету понад 100 років тому. У музеї Гіме була ціла виставка про неї. Раніше писали «Тибет», а тепер Олександра Давид-Ніл досягла Лхаси в Ü (скорочення від Ü-Tsang/Центральний Тибет) замість того, щоб писати «Тибет». Це передісторія того, чому музей Гіме був дуже помилковим, оскільки їхні зміни є набагато підступнішими і небезпечнішими для мене, тому що Quai Branly з усіма їхніми помилками щодо Сіцзана ніколи не прибирали слово «Тибет».
Global Voices також запитали, чому термін «гімалайське мистецтво» не є доречним, враховуючи, що значна частина гірського хребта дійсно знаходиться в Тибеті. Баффетріль пояснює:
L’Himalaya est simplement la frange méridionale du Tibet, un immense territoire qui correspond à un quart de la Chine actuelle. « Monde himalayen » est un concept géographique et ne peut être considéré comme une aire culturelle homogène. C’est aussi une expression totalement étrangère aux Tibétains eux-mêmes qui, jamais, ne se diraient « himalayens ». Ils ne se connaissent que comme « Tibétains » de tel lieu ou telle région du Tibet. « Monde himalayen » est une appellation inappropriée, un moyen d’éviter l’emploi du nom Tibet qui déplaît fortement à la RPC. Renommer les pays conquis est une action habituelle de la puissance occupante qui tente ainsi d’effacer jusqu’à l’existence même, passée et présente, du pays qu’elle occupe. La fonction culturelle et pédagogique d’un musée doit-elle disparaître au profit d’intérêts économiques et politiques ? Les textes d’un musée ne doivent-ils pas refléter des faits historiquement fondés, reconnus par la communauté scientifique ou leur rôle est-il de servir complaisamment la volonté de réécrire l’histoire de régimes non-démocratiques ?
Гімалаї є лише південним кордоном Тибету — великого регіону, що займає близько чверті сучасного Китаю. «Гімалайський світ» — це географічний термін, який не відображає культурну однорідність цього регіону. Більше того, цей вислів абсолютно чужий самим тибетцям, які ніколи б не назвали себе «гімалайцями». Вони вважають себе виключно тибетцями, які належать до певного місця чи регіону Тибету. «Гімалайський світ» є недоречним терміном, що слугує засобом уникнення використання назви «Тибет», яка не подобається КНР. Перейменування завойованих територій — звична практика держави-окупанта, що намагається стерти сам факт існування, минуле та сьогодення окупованої країни.
Чи повинна культурно-просвітницька функція музею зникнути на догоду економічним та політичним інтересам? Чи не мають музейні тексти відображати історично обґрунтовані факти, визнані науковою спільнотою? Або ж їхня роль — догоджати прагненням недемократичних режимів переписати історію?
Тензін Намґьял наводить гарне порівняння, щоб проілюструвати, як стирання переживають тибетці, що живуть у Франції:
Himalaya is a chain of mountains to the south of Tibet. Tibet is 2.5 million square kilometers. Imagine here in France we call the French culture, some sort of Mediterranean culture just because there's the Mediterranean sea. It doesn't make any sense historically and scientifically. And on top of that, when they use Himalayan world, they also erase the very distinct cultural identity of Nepal, Bhutan, Ladakh, and Sikkim.
Гімалаї — це гірський ланцюг на південь від Тибету. Сам Тибет займає площу 2,5 мільйона квадратних кілометрів. Уявіть собі, що у Франції французьку культуру називають середземноморською лише тому, що країна має вихід до Середземного моря. Це позбавлене сенсу як з історичної, так і з наукової точки зору. До того ж, використовуючи термін «гімалайський світ», стирається також унікальна культурна ідентичність таких країн, як Непал, Бутан, Ладакх і Сіккім.
Кілька груп тибетологів і тибетців написали листи протесту, деякі з них були опубліковані у французьких ЗМІ. Буффетріль вважає, що ці дії мали сильний вплив:
Notre tribune signée par 27 chercheurs, tibétologues et sinologues, a eu un retentissement qui nous a surpris. La presse, non seulement française mais étrangère s’y est intéressée. Cela montre combien l’image de la Chine s’est dégradée. Il est évident que l’opinion publique française est davantage sensible aujourd’hui aux ingérences de puissances étrangères. Il y a peu, le musée du Quai Branly a reçu une délégation de Tibétains et les a assurés que l’appellation Xizang serait supprimée et le nom Tibet réintroduit. Cela a bien été fait dans le catalogue et devrait être corrigé rapidement sur les cartels des vitrines d’exposition. Du côté de Guimet, rien n’a bougé. Certes, pour ce musée dédié aux arts asiatiques et qui présente cette année plusieurs expositions sur la Chine, les enjeux financiers et politiques sont importants, mais sa réputation et sa crédibilité scientifique le sont tout autant. L’exposition annoncée pour le mois de novembre 2024 a pour sujet Chang’an, la capitale de l’empire Tang (618-907). Cette période est aussi celle où l’empire tibétain voisin a connu son apogée. Malgré leurs nombreux conflits, ces empires voisins et rivaux entretenaient des relations diplomatiques, signaient des traités de paix et utilisaient les alliances matrimoniales comme outil politique. En 763, les armées tibétaines occupèrent Chang’an, occupation brève mais qui mit en danger l’existence même de la dynastie Tang.
Наш лист, підписаний 27 дослідниками, тибетологами й китаєзнавцями, мав несподіваний для нас резонанс. До нього виявили інтерес не лише французькі, а й іноземні медіа, що свідчить про погіршення іміджу Китаю. Зараз французька громадськість виявляє більшу чутливість до втручання іноземних держав. Нещодавно музей на набережній Бранлі приймав делегацію тибетців і запевнив їх, що назва «Сіцзан» буде вилучена, а замість неї повернуть «Тибет». Це вже реалізували в каталозі, і незабаром змінять також на етикетках експонатів. У музеї Гіме змін поки не відбулося. Звісно, для цього закладу, що спеціалізується на азійському мистецтві й проводить цього року кілька виставок, присвячених Китаю, фінансові й політичні аспекти є значними, але не менш важливими залишаються репутація музею та його науковий авторитет. Виставка, запланована на листопад 2024 року, присвячена Чан'аню — столиці імперії Тан (618–907). У той час сусідня Тибетська імперія також досягла розквіту. Попри численні конфлікти, обидві держави підтримували дипломатичні відносини, укладали мирні договори й використовували шлюбні союзи як політичний інструмент. У 763 році тибетські війська захопили Чан'ань — коротка окупація, що поставила під загрозу саме існування династії Тан.
Намґял підсумовує, що тиск має довгострокові наслідки, над якими музеям слід серйозно замислитися:
Common French people who are interested in Tibet and its culture have contacted me and said: ‘I have a membership to the Guimet Museum, which gives you certain privileges. ‘I'm sending my card back with the letter saying until and unless you change it back to Tibet, I will not stay a member of the museum.’ I think that is a very powerful way to put pressure on the museums by members.
Французи, які цікавляться Тибетом і його культурою, зверталися до мене зі словами: «Я маю членство в музеї Гіме, що надає певні привілеї. Я повертаю свою картку разом із листом, у якому зазначаю, що не залишатимусь членом музею, поки назву не змінять на “Тибет”.» Я вважаю, що це дуже ефективний спосіб тиску на музей з боку його членів.
На момент публікації музей Гіме не відповів на жоден з відкритих листів протесту і продовжував неправильно маркувати тибетські об'єкти.