Фото Даро Сулокаурі. Використано з дозволу.

[Усі посилання в тексті — англійською мовою, якщо не вказано інше].

Дитячі, ранні та примусові шлюби (ДРПШ) є поширеною проблемою, яка зачіпає людей різного походження в багатьох країнах світу. За оцінками, 640 мільйонів жінок та дівчат, що живуть сьогодні, стали жертвами дитячих шлюбів, а щороку 12 мільйонів дівчат виходять заміж до 18 років. Дитячі шлюби особливо негативно впливають на дівчаток і можуть мати серйозні довгострокові наслідки, такі як домашнє насильство, проблеми зі здоров'ям, а також обмеження в освіті та можливостях для працевлаштування.

Фото Дар'яни Грязнової, Equality Now. Використано з дозволу.

Центральна Азія — один з регіонів, де поширена проблема ДРПШ. Викрадення наречених у Киргизстані, відоме як «ала качуу» (що в перекладі означає «хапай і біжи»), є одним із найвідоміших прикладів примусових шлюбів у цьому регіоні. У жовтні 2024 року правозахисна організація Equality Now, місія якої полягає у створенні справедливого світу для жінок і дівчат, опублікувала звіт про насильницькі шлюби у семи країнах Євразії, включаючи росію, Вірменію, Азербайджан, Киргизстан, Узбекистан, Грузію та Таджикистан.

Global Voices поспілкувався з Дар'яною Грязновою, юридичним радником з питань Євразії Equality Now, щоб обговорити основні причини примусових шлюбів у Центральній Азії та кроки, які необхідно зробити державним органам і громадянському суспільству для подолання цієї проблеми. Інтерв'ю було відредаговано для ясності та стислості.

Global Voices (GV): Наскільки поширена проблема ДРПШ у Центральній Азії? Як це порівнюється з іншими регіонами, де ви проводили дослідження для звіту?

Dariana Gryaznova (DG): Our research found that the rate of officially registered marriages involving minors varies significantly between and within these countries.

Georgia has the highest prevalence, with 14 percent of women aged 20 to 24 married before 18, rising to 25 percent in rural areas in regions like Kvemo Kartli. Kyrgyzstan also has a high rate, with approximately 13 percent of women in the same age bracket marrying below 18.

At 3.4 percent, Uzbekistan has the lowest child marriage rate and has achieved a significant decline over the past decade. However, prevalence in the country’s eastern regions, which are known as more conservative, remains at 11 percent. Tajikistan falls somewhere in the middle at 9 percent.

Armenia has a child marriage rate of 5 percent and is among the top ten countries worldwide for reducing the practice. Despite progress, child marriage remains prevalent within the Yezidi community, where girls as young as 13 or 14 are married off.

Underreporting and limited awareness hinder accurate assessment of the prevalence of child marriage in Eurasian countries. Official statistics often overlook unregistered marriages, contributing to a lack of comprehensive data.

Дар'яна Грязнова (ДГ): Наше дослідження показало, що рівень офіційно зареєстрованих шлюбів за участю неповнолітніх суттєво різниться як між країнами, так і всередині окремих країн.

Найвищий показник спостерігається в Грузії, де 14% жінок віком від 20 до 24 років вийшли заміж до 18 років. Цей показник зростає до 25% у сільських регіонах, зокрема в Квемо-Картлі. У Киргизстані приблизно 13% жінок цієї ж вікової категорії вступають у шлюб до 18 років.

Узбекистан має найнижчий рівень дитячих шлюбів — всього 3,4%, і цей показник значно знизився за останнє десятиліття. Проте в східних регіонах країни, що вважаються більш консервативними, частота дитячих шлюбів залишаються на рівні 11%. Таджикистан знаходиться між цими двома країнами з показником 9%.

Вірменія має рівень дитячих шлюбів 5% і входить до числа країн, які активно зменшують цю практику. Проте, незважаючи на прогрес, дитячі шлюби все ще поширені в єзидській громаді, де дівчаток видають заміж у 13-14 років.

Занижена звітність і обмежена обізнаність заважають точному вимірюванню масштабу дитячих шлюбів у євразійських країнах. Офіційна статистика часто не враховує незареєстровані шлюби, що ускладнює отримання повних даних.

GV: Які основні причини ДРПШ в Центральній Азії?

DG: Each country has its own unique challenges, shaped by unique cultural, economic, and legal contexts, but there are common drivers of CEFM across the region. Deeply ingrained gender norms, stereotypes about the roles of men and women, and notions of family honour are all issues. There is an emphasis on female virginity and obedience, and societal pressure and stigma surrounding unmarried women and girls.

In addition, families facing poverty or economic hardship may view early marriage as a means of securing financial stability or improving their socioeconomic status.

Research has revealed a correlation between violence within girls’ families of origin and their propensity to enter early marriages or unions. This implies that for some, child marriage might be perceived as an avenue to escape abusive home environments. However, many encounter the same violence they sought refuge from in their initial homes, highlighting how the cycle of gender-based violence persists into their early marriages or unions.

ДГ: Кожна країна має свої унікальні виклики, що зумовлені її культурним, економічним і правовим контекстом. Однак є й спільні чинники, що сприяють ДРПШ у всьому регіоні. Глибоко вкорінені гендерні норми, стереотипи щодо ролей чоловіків і жінок та поняття сімейної честі — усе це є важливими чинниками. Наголос часто ставиться на жіночій цнотливості та покірності, а також на суспільному тиску та стигматизації незаміжніх жінок і дівчат.

До того ж, сім'ї, які стикаються з бідністю чи економічними труднощами, можуть розглядати ранній шлюб як спосіб забезпечити фінансову стабільність або покращити свій соціально-економічний статус.

Дослідження показали зв'язок між насильством у родинах, де ростуть дівчата, та їхньою схильністю до ранніх шлюбів або союзів. Для деяких дитячий шлюб може сприйматися як спосіб уникнути насильства в родині. Однак часто вони стикаються з тим самим насильством і в нових шлюбах чи союзах, що лише підкреслює, як цикл гендерно зумовленого насильства триває і в цих відносинах.

GV: Якою є нинішня правова база для боротьби з ДРПШ у регіоні? Наскільки вона ефективна? Які зміни в ній необхідні?

DG: According to international legal standards, laws within each country’s legal system should set the minimum age of marriage at 18 without exceptions. However, Georgia and Azerbaijan are the only countries out of the seven Eurasian countries that have established 18 as the minimum age of marriage, with no exceptions. Azerbaijan introduced this amendment only recently on June 28, 2024.

The criminal laws of the seven countries examined by Equality Now do not treat CEFM equally, reflecting variations in their legal frameworks. While all the countries recognize CEFM as an issue, their criminal laws differ significantly in the strictness of penalties, scope of definitions, and enforcement.

For example, while the Criminal Code of Kyrgyzstan criminalises the kidnapping of a person for the purpose of entering into marriage, the Criminal Code of Russia criminalises only abduction and abduction of a minor. There is no specific mention of crimes committed in relation to forced marriage.

ДГ: Відповідно до міжнародних правових стандартів, законодавство кожної країни має встановлювати мінімальний вік для вступу в шлюб на рівні 18 років без жодних винятків. Однак лише Грузія та Азербайджан з-поміж семи євразійських країн запровадили цей стандарт без виключень. В Азербайджані відповідну поправку прийняли зовсім недавно — 28 червня 2024 року.

Кримінальні кодекси цих семи країн, досліджених організацією Equality Now, відрізняються у підходах до боротьби з ДРПШ, що відображає відмінності у їхніх правових системах. Хоча всі країни визнають ДРПШ як проблему, їхні закони значно різняться за суворістю покарань, широтою визначень і механізмами правозастосування.

Наприклад, Кримінальний кодекс Киргизстану передбачає кримінальну відповідальність за викрадення людини з метою примусу до шлюбу, тоді як у кримінальному кодексі росії криміналізовано лише викрадення людини та викрадення неповнолітнього, без окремих положень щодо злочинів, пов’язаних із примусом до шлюбу.

GV: Якого прогресу досягнуто в Центральній Азії у боротьбі з викраденням з метою примусу до шлюбу? Які виклики залишаються на шляху до повного викорінення цієї практики?

DG: Abduction for forced marriage, also known as “bride kidnapping,” is a harmful practice that involves abducting a woman or girl to marry one of her captors without her consent, often accompanied by physical or psychological coercion, including rape.

Despite being illegal and widely condemned, this practice continues in various parts of the Eurasia region, including in Armenia, Azerbaijan, Georgia, Kyrgyzstan, and Russia.

There is a clear distinction between those countries with specific crimes of abduction for forced marriage and those that prosecute the conduct under the general crime of kidnapping. Kyrgyzstan and Uzbekistan have specific articles addressing kidnapping for forced marriage, reflecting a targeted approach to combating this particular crime.

In contrast, Armenia, Azerbaijan, the Russian Federation, and Tajikistan prosecute abduction for forced marriage under general kidnapping laws, and Georgia prosecutes it under the crime of illegal deprivation of liberty.

ДГ: Викрадення з метою примусового шлюбу, також відоме як «викрадення нареченої», — це шкідлива практика, що включає викрадення жінки або дівчини для примусового одруження, часто із застосуванням фізичного або психологічного тиску, включно з насильством.

Хоча така практика заборонена законом і загалом засуджується, вона продовжує існувати в різних країнах Євразії, зокрема у Вірменії, Азербайджані, Грузії, Киргизстані та росії.

Існує відмінність між країнами, які мають окрему статтю закону для викрадення з метою примусового шлюбу, та тими, де подібні випадки розглядаються як загальні випадки викрадення людини. У Киргизстані та Узбекистані передбачено спеціальні статті для такого злочину, що свідчить про цілеспрямований підхід до боротьби з цією практикою. Водночас Вірменія, Азербайджан, росія і Таджикистан розглядають викрадення для примусового шлюбу за загальними статтями про викрадення людини, а Грузія кваліфікує його як незаконне позбавлення волі.

GV:  Які кроки мають зробити уряди та громадянське суспільство в Центральній Азії, щоб покласти край практиці примусових і ранніх шлюбів?

DG: CEFM is a violation of human rights and should be recognized as such. In addition to strengthening legal frameworks and policies, states have a legal obligation to tackle CEFM through a comprehensive, rights-based approach, taking into account those in vulnerable or marginalised situations and addressing root causes of gender inequality, discrimination against women and girls, and gender-based violence in general.

This holistic response also includes addressing cultural, traditional, or honour-based justifications for violence and ensuring measures are in place to protect women and girls, including those affected by humanitarian emergencies and forced displacement.

States have to adopt holistic and gender-transformative programs and invest in education, health, economic empowerment, and social support for adolescent girls as a strategic choice that yields high returns for the entire community.

Another important issue is the need to improve data collection methods to accurately assess the prevalence of child, early, and forced marriage, and to monitor progress, including for those communities that are most affected. Comprehensive data and readily available data can guide the development of policies, targeted interventions, funding, and impact assessments.

ДГ: Ранні та примусові шлюби є порушенням прав людини, і цей факт має бути визнаний усіма. Окрім посилення правової бази та політики, держави повинні виконувати зобов’язання боротися з цією проблемою комплексним підходом, заснованим на правах людини. Важливо враховувати потреби тих, хто перебуває у вразливому чи маргіналізованому становищі, та усувати основні причини гендерної нерівності, дискримінації жінок і дівчат, а також насильства на гендерній основі.

Такий підхід також вимагає викорінення культурних і традиційних виправдань насильства, що спираються на поняття «честі», та забезпечення належного захисту жінок і дівчат, зокрема тих, хто постраждав через гуманітарні кризи або примусове переселення.

Державам необхідно запроваджувати цілісні програми, що змінюють ставлення до гендерних ролей, та інвестувати в освіту, охорону здоров’я, економічну підтримку і соціальну допомогу дівчатам-підліткам, що принесе значні довгострокові вигоди для всієї спільноти.

Ще одним важливим аспектом є покращення збору даних для точної оцінки поширення дитячих, ранніх і примусових шлюбів, а також моніторингу прогресу, особливо у громадах, які найбільше страждають від цього явища. Доступні й повні дані можуть слугувати основою для розробки політики, цільових заходів, фінансування та оцінки ефективності зусиль.