Іранські авіаудари по Ізраїлю 1 жовтня 2024 року. Фото Ханая. Джерело: Вікісховище (CC BY-SA 4.0)

Іран огорнула тривога — через загрозу повномасштабної війни з Ізраїлем люди бояться потенційних руйнувань, як це сталося з Газою та Ліваном. Напруга зростає, і мільйони іранців стикаються з серйозними ризиками, прямими чи опосередкованими. Однак, на диво, навіть попри те, що більшість іранських правозахисних і громадських організацій через жорстокі репресії Ісламської Республіки знаходяться за межами країни, зокрема на Заході, більшість із них зберігають мовчання, не роблячи жодних заяв, не аналізуючи ситуацію та навіть не ініціюючи дискусій на тему ескалації конфлікту.

Щоб зрозуміти причини такого мовчання, Global Voices попросили досвідчених правозахисників поділитися думками про складні фактори, що впливають на цю ситуацію.

Наслідки десятиліть роботи

Іранські правозахисні організації у вигнанні вже протягом десятиліть підвищують обізнаність суспільства про політичних в'язнів і в'язнів сумління, документують порушення прав людини, проводять кампанії проти санкціонованих державою страт, дискримінації жінок, меншин і журналістів. Вони також тісно співпрацюють зі Спеціальним доповідачем ООН з питань прав людини в Ісламській Республіці Іран.

Громадські групи, що залишилися в Ірані, такі як Асоціація адвокатів Ірану, стикаються з величезним тиском і обмеженнями. Влада Ісламської Республіки закрила навіть благодійну організацію «Народне студентське товариство допомоги Імама Алі», яка займалася боротьбою з бідністю та допомагала вразливим дітям. Крім того, влада ув'язнює відомих активістів, таких як лавреатка Нобелівської премії миру Нарджес Мохаммаді, яка нещодавно була госпіталізована через серйозні проблеми зі здоров'ям.

Мохаммаді вірить у необхідність зміни режиму в Ірані. Нещодавно вона виступила з антивоєнним зверненням: «Всі відповідальні за війну будуть не лише засуджені людьми тих земель і часів, які вони спустошують, але також і назавжди зганьблені й вилучені з анналів людської історії».

Питання фінансування

Та попри ці зусилля, деякі іранські активісти та громадяни висловлюють занепокоєння щодо прозорості та залежності від фінансування. Вони припускають, що деякі організації за кордоном можуть надавати пріоритет певним питанням перед іншими через вплив спонсорів, ризикуючи створити враження, що вони працюють у рамках, які змінюються відповідно до порядку денного їхніх інвесторів.

Назіла Голестан, медіапродюсерка з Франції та спікерка правозахисної та політичної організації HamAva, поділилася з Global Voices через WhatsApp, що «джерела фінансування сильно впливають на позицію організації, часто підриваючи її позірну нейтральність».

Працюючи з правозахисними організаціями в Ірані та Франції, вона помітила, що мовчання деяких з них на тему війни відображає їхнє небажання відлякати донорів. Голестан стверджує, що «місія будь-якої справжньої правозахисної організації повинна включати захист миру й дипломатії, оскільки конфлікти впливають насамперед на цивільне населення».

Метт Форузанді, ірано-канадський квір-активіст і митець, погоджується з цим. «Джерела фінансування та пов'язані з ними політичні програми є вирішальними у формуванні позицій цих організацій, і це часто призводить до дій, які відповідають очікуванням донорів більше, ніж місії захисту прав людини», — розповів він в інтерв'ю Global Voices.

Форузанді, який є одним з голосів іранської ЛГБТК+ спільноти у вигнанні, додає, що «ці тенденції все більше розчаровують іранське громадянське суспільство та активістів». Він виступає за нові, низові моделі, які допоможуть обійти поточні виклики та сприятимуть ефективнішій адвокації прав людини.

Тиша на тлі ескалації конфлікту

Мовчання правозахисних організацій особливо прикметне з огляду на поточні гуманітарні ризики. Адже сенс існування цих організацій полягає в тому, щоб переконати іранську державу дотримуватися Загальної декларації прав людини, в той час як повномасштабний конфлікт між Іраном та Ізраїлем може поставити під загрозу фундаментальні права іранського народу, включаючи право на життя, право на достатній життєвий рівень та право на освіту.

Це чітко видно на прикладі воєнних дій у Газі, де, за даними ЮНІСЕФ, «приблизно 9 з 10 жителів є внутрішньо переміщеними особами. Половина з них — діти. Вони не мають достатнього доступу до води, їжі, палива й медикаментів». Як повідомляється, тисячі дітей були вбиті або поранені в ході конфлікту.

Крім того, війна в Лівані також підкреслює величезний вплив таких конфліктів на цивільне населення, де, за даними ЮНІСЕФ, «конфлікт призвів до переміщення сотень тисяч дітей та їхніх сімей».

Ви також можете ознайомитися з історіями людей, переміщених через російську агресію в Україні, у статті: Маленький Маріуполь у вигнанні в Дніпрі.

Ризик відчуження

Камран Аштрей, художник і виконавчий директор нідерландської неурядової організації Arseh Sevom, яка займається питаннями громадянського суспільства в Ірані, в електронному листі до Global Voices, попереджає, що «якщо організації реагують на порушення прав людини вибірково, вони ризикують відштовхнути від себе ті самі спільноти, які прагнуть представляти».

Він стверджує, що «нездатність боротися за мир може створити враження, що ці організації більше орієнтуються на зовнішні інтереси, ніж на справжні проблеми іранського народу. Така вибірковість може зашкодити довірі до них як всередині Ірану, так і на світовій арені».

За словами Аштрея, «виважений підхід, який включає як засудження внутрішніх зловживань іранського режиму, так і перешкоджання ескалації, що загрожує цивільному населенню, міг би допомогти їм зберегти і незалежність, і довіру».

Коли активісти обговорюють фінансові питання, такі як ризик відштовхнути іранський народ або потребу догодити спонсорам, на кону стоять величезні кошти, значною мірою надані Державним департаментом США, що виділив на іранські громадські ініціативи мільйони — в тому числі близько 30 мільйонів доларів США, призначених перш за все для підтримки громадянського суспільства.

До того ж, за останні роки це фінансування значно зросло: фінансова підтримка Державного департаменту США, спрямована на самі лише VPN інструменти (для зменшення фільтрації доступної інформації в Інтернеті) збільшилася з 5 мільйонів доларів США у 2019 році до понад 30 мільйонів доларів США у 2024 році.

Вирішальний момент

Мовчання іранських правозахисних організацій щодо зростаючого конфлікту викликає критичні питання про їхні пріоритети, незалежність і майбутній напрям діяльності.

На тлі зростання напруги у відносинах між Ізраїлем та Іраном для правозахисних організацій настає вирішальний момент, що змушує їх замислитися над тим, чи відповідає нейтралітет їхній фундаментальній місії.

Ця криза дає їм можливість переоцінити власні цілі та стратегії. Пригадуючи слова німецького богослова Дітріха Бонгофера, який не мовчав у боротьбі з нацистським режимом і пожертвував своїм життям: «Мовчання перед лицем зла саме по собі є злом… Бездіяльність — вже дія». Від того, як реагуватимуть правозахисні організації, може залежати майбутнє правозахисту в Ірані та в усьому регіоні.