Фото Ольги Логінової. Використано з дозволу правовласниці.

Ця стаття була написана Дмітрієм Мазоренком, Назерке Курмангазиновою, Ольгою Логіновою, Бейімбетом Молдагалі, Алмасом Кайсаром і Вікторією Натачієвою для Vlast.kz і опублікована 10 жовтня 2024 року. Перекладена та відредагована версія публікується на Global Voices в рамках угоди про медіа-партнерство.

За результатами референдуму 6 жовтня в Казахстані, переважна кількість виборців, схоже, висловилася за будівництво атомної електростанції; однак, на тлі масових порушень на виборчих дільницях і зниження політичної активності населення в минулі роки, експерти та спостерігачі ставлять під сумнів достовірність цих результатів.

Низька політична активність громадян у Казахстані не стала несподіванкою. Низка невиконаних обіцянок після Qandy Qantar (казахською «Кривавий січень», жорстоке придушення протестів у 2022 році) розчарувала казахстанців, і вони не виявили особливого інтересу до референдуму, на проведенні якого президент Касим-Жомарт Токаєв вже наполягав у 2023 році.

З моменту приходу до влади у 2019 році, Токаєв оголосив про низку реформ, проте вони ще більше придушили опозицію та знизили політичну участь. Ця тенденція продовжилася і під час референдуму, коли поліція заарештувала та порушила кримінальні справи проти десятків активістів.

У той час, як влада заявляла, що референдум стане яскравим прикладом прямої демократії, політолог Досим Сатпаєв та соціолог Серік Бейсембаєв заявили у розмові з Vlast, що це був просто інструмент для закріплення вже прийнятого рішення. Обидва експерти стверджують, що посилення репресій проти опозиції було неминучим, враховуючи зростаюче невдоволення суспільства чинною владою.

Підготовка до голосування «за»

Близько року центральні та регіональні органи влади поспіхом організовували громадські слухання та експертні обговорення, на які запрошували лише лояльних до уряду фахівців. Державні органи неодноразово заявляли, що не мають жодного стосунку до цих слухань, приписуючи їх громадським активістам як їхню власну ініціативу. Насправді ж ці заходи були організовані такими групами, як проурядовий «Громадянський альянс».

Основним рефреном на кожному з цих зібрань було питання енергетичної безпеки, а саме теза про те, що зростаюче споживання електроенергії в країні поставить її під загрозу, якщо не побудувати атомну електростанцію (АЕС). Ані влада, ані лояльні до неї групи не запропонували жодних альтернативних варіантів вирішення цього питання. Крім того, прихильники ідеї побудови АЕС регулярно ігнорували та маргіналізували експертів, які виступали проти атомного проєкту.

Публічна дискусія напередодні референдуму в Алмати. Фото Алмаса Кайсара. Використано з дозволу правовласника.

За кілька днів до референдуму поліція затримала близько 40 активістів по всій країні. Вони висловлювали свою критику на адресу запланованого будівництва АЕС. Проти деяких із них були висунуті кримінальні обвинувачення, а кількох засудили до двомісячного арешту за нібито «організацію масових заворушень».

Сумнівні результати

За офіційними даними, за будівництво АЕС на референдумі проголосували понад 5,5 мільйона осіб (71,12% від загальної кількості населення). Незалежні спостерігачі, однак, заявили, що результати як щодо явки, як і щодо результатів голосування є ненадійними.

Працівники Vlast зібрали протоколи голосування від незалежних спостерігачів та з відкритих джерел і виявили, що на 31 виборчій дільниці в Алмати, Уральську, Астані, Павлодарі, Семеї, Шимкенті та Туркестанській області частка голосів “проти” становила 57%.

В Алмати, хоча офіційна статистика свідчить про перевагу голосів «за» у співвідношенні 54:46, факти свідчать про те, що 55% виборців були проти проєкту.

Протокол підрахунку голосів з однієї з виборчих дільниць в Алмати, який показує значно більшу кількість голосів «проти».

Спостерігачі також зафіксували низку грубих процедурних порушень. Берік Абенов з Фонду «Ули Кош» зняв на відео, як у селі Темірлан Туркестанської області жінка вкинула пачку бюлетенів до урни для голосування, а потім втекла.

Курал Сейтханули, також з «Ули Кош», помітив у Туркестані людину, яка намагалася вкинути жменю бюлетенів в урну для голосування. Він повідомив про це голові комісії, проте та відмовилася вжити заходів. Прокуратура також залишила цей випадок без уваги.

Деякі спостерігачі, в тому числі Сейтханули, були усунені з виборчих дільниць.

Інший випадок стосувався журналістів Лукпана Ахмедьярова і Рауля Упорова, які були включені до списку спостерігачів в Астані від Фонду «Еркіндик Канати». Однак інші спостерігачі звернулися до комісії з проханням виключити їх зі списку. Про це Vlast повідомив прес-секретар фонду «Еркіндик Канати»:

Підстав для виключення Лукпана і Рауля не було. Ці рішення свавільні й незаконні. Зрештою, спостерігачі навіть не мають права подавати клопотання про усунення своїх колег.

Неактивні активісти

Нещодавній референдум, якщо щось і продемонстрував, то послаблення громадської активності по всій країні.

Вадим Ні, фахівець з екологічного права та співзасновник платформи «AES Kerek Emes» (казахською — «АЕС не потрібна»), розповів, що під час їхньої кампанії, де вони закликали проголосувати «ні» на референдумі, лише кілька людей залучилися до публічних обговорень з ними.

Бюлетень з позначкою «проти» в Астані. Фото Тамари Ваал. Використано з дозволу правовласниці.

Роман Реймер, співзасновник «Еркіндик Канати», погоджується: «Напередодні референдуму були лише поодинокі спроби зареєструвати громадські групи та створити коаліцію серед противників будівництва АЕС».

За словами Вадима Ні, на організацію кампанії було просто надто мало часу. 2 вересня, під час свого звернення до народу, Токаєв призначив дату референдуму на 6 жовтня, тобто всього через п'ять тижнів. Цього було недостатньо для детального обговорення такої складної теми, зітхнув Ні.

Повірте, я слухаю

Політолог Досим Сатпаєв на інтервʼю з Vlast сказав, що нещодавній референдум не має нічого спільного з прямою демократією. Він стверджує, що референдуми — це інструмент, який часто використовується в авторитарних режимах для створення ілюзії демократії. У Казахстані, відколи Токаєв прийшов до влади, ця стратегія вже мала різні назви: від «Нового Казахстану» до «Держави, що слухає».

Цей референдум став четвертим в історії Казахстану і другим після Кривавого січня. Усі вони були інструментами маніпулювання громадською думкою та легітимізації вже ухваленого рішення. Напередодні голосування ситуацію завжди жорстко контролювали, а на опонентів чинили тиск.

Соціолог Серік Бейсембаєв заявив, що явка у 63,6% є нереальною. На попередніх виборах цей показник незмінно знижувався.

Жодної інтриги в результатах голосування не було. Урядовці на всіх рівнях повторювали указ президента, закликаючи голосувати «за». Люди розуміли, що керівництво країни вже ухвалило рішення. Громадяни, які висловлювали протилежну точку зору, піддавалися стигматизації.

Невиконані обіцянки Токаєва після Кривавого січня стали причиною апатії та розчарування суспільства, а це своєю чергою мало би призвести до зниження явки виборців.

Колишній президент Нурсултан Назарбаєв віддав свій голос на референдумі. Фото Тамари Ваал. Використано з дозволу правовласниці.

Бейсембаєв разом із дослідницькою організацією «Демоскоп» планували провести телефонне опитування, яке могло б надати альтернативні дані про явку на голосування та про рівень підтримки будівництва АЕС. Однак Центральна виборча комісія відмовила їм в акредитації. Бейсембаєв сказав Vlast:

Це рівнозначно цензурі. Це наказ уряду перешкоджати роботі незалежної дослідницької організації. Я думаю, що вся система налаштована на те, щоб контролювати медіапростір і придушувати незалежні джерела інформації.

Сатпаєв стверджує, що влада боїться суспільства:

Наразі еліти обговорюють, чи продовжить Токаєв термін своїх повноважень, змінивши Конституцію, чи знайде собі наступника. Будівництво АЕС збігатиметься з наступним перехідним періодом, і тим, хто її будуватиме, потрібен стабільний режим.

На тлі перехідного періоду Сатпаєв очікує загострення репресій. Бейсембаєв також очікує посилення нинішнього авторитаризму.

Недовіра зростає до всієї політичної системи Казахстану. Ми повернулися до тієї ж системи, яка була за Назарбаєва. І це може стати рушієм для майбутніх протестів. Коли люди не довіряють політичній системі, вони більш схильні до радикалізації.