Фото: somalilandstandard, суспільне надбання, через Wikimedia Commons. 

Автор: Мохамед Осман Гудле

Політичний ландшафт Африканського Рогу — один із найскладніших і найсуперечливіших у світі. У центрі цих процесів стоїть багаторічний конфлікт між Сомалі та Сомалілендом, що сягає своїм корінням історії, колоніальної спадщини та боротьби за національну ідентичність.

У січні 2025 року Сомалі отримає місце в Раді Безпеки ООН на два роки. Попри це, світова увага здебільшого зосереджена на проблемах тероризму, управління та безпеки в Сомалі, тоді як Республіка Сомаліленд, яка юридично залишається частиною Сомалі, залишається у тіні. Сомаліленд односторонньо оголосив про відновлення своєї незалежності 18 травня 1991 року, хоча раніше здобув її 26 червня 1960 року.

Дві історії в одній

Щоб зрозуміти конфлікт між Сомалі та Сомалілендом, варто звернутися до їхньої колоніальної спадщини. Наприкінці XIX — початку XX століття європейські держави поділили Африканський Ріг на п’ять окремих зон. Північна частина перебувала під управлінням Великої Британії як протекторат Британський Сомаліленд, тоді як південним Сомалі керувала Італія.

Британський Сомаліленд управлявся здебільшого дистанційно, тоді як Італійське Сомалі перебувало під жорсткішим контролем колоніальної влади. Після здобуття незалежності в 1960 році (26 червня для Сомаліленду та 1 липня для Сомалі) ці території об’єдналися в Сомалійську Республіку, намагаючись створити єдину державу для всіх сомалійськомовних народів, включно з громадами в Ефіопії, Кенії та Джибуті.

Проте ця єдність від початку була крихкою. Північні регіони відчували себе політично і культурно відчуженими від центрального уряду в Могадішо, де домінували представники півдня. Відмінності в колоніальній історії лише посилили цю недовіру.

Крах Сомалійської Республіки та шлях Сомаліленду до незалежності

Сомалійська Республіка залишалася відносно стабільною до 1970-х років, коли до влади прийшов Сіад Барре. Його режим, спочатку орієнтований на «науковий соціалізм» і національну єдність, швидко став авторитарним, що призвело до зростання невдоволення, особливо на півночі.

У 1980-х роках у Сомаліленді виник опозиційний рух — Сомалійський національний рух (СНР), який вимагав автономії. Репресії уряду Барре призвели до масштабних жертв: між 1987 і 1989 роками було вбито близько 200 тисяч людей, мільйони стали біженцями. Після повалення режиму в 1991 році північний регіон проголосив незалежність як Республіка Сомаліленд.

Відтоді Сомаліленд зберігає відносну стабільність, створивши власний уряд, збройні сили та державні інституції. Проте він досі не отримав міжнародного визнання.

Територіальна цілісність vs. прагнення до незалежності

Основний конфлікт між Сомалі та Сомалілендом базується на протилежних підходах: Сомалі виступає за збереження територіальної цілісності, тоді як Сомаліленд прагне визнання своєї незалежності.

Для Сомалі відокремлення Сомаліленду означає не лише втрату території, а й створення небезпечного прецеденту для інших сепаратистських рухів на континенті. За підтримки Африканського Союзу та ООН уряд Сомалі наполягає на примиренні та врегулюванні конфліктів у межах визнаних кордонів, пропонуючи федеративну модель управління. Він також підкреслює важливість співпраці для боротьби із спільними загрозами, такими як терористичне угруповання «Аш-Шабааб», піратство та міжкланові конфлікти.

Сомаліленд, зі свого боку, обґрунтовує своє прагнення незалежності історичними факторами та бажанням уникнути хаосу, що охопив південь після падіння центрального уряду. Стабільність регіону, демократичні вибори та розвинена економіка слугують аргументами на користь самоврядування.

Сомаліленд вважає, що його успішна модель управління демонструє міжнародній спільноті потенціал для побудови мирної та процвітаючої держави, здатної забезпечувати стабільність та підтримувати більш зелену економіку.

Лідери уряду Сомаліленду наполягають на тому, що Сомалійська Республіка не захищала північ, і тому народ Сомаліленду має повне право на самовизначення, як і будь-яка інша нація. Вони посилаються на міжнародне визнання, надане іншим самопроголошеним державам, таким як Косово, і стверджують, що до їхнього випадку слід ставитися так само.

Місце Сомалі в Раді Безпеки

Місце Сомалі в Раді Безпеки ООН закріплює монополію на представництво всього сомалійського народу, включно з Сомалілендом, на світовій арені та дозволяє їй просувати свій дипломатичний порядок денний, спрямований проти незалежності Сомаліленду. Це справжній кошмар для Сомаліленду, враховуючи, що міжнародне співтовариство навряд чи піде на визнання Сомаліленду, поки Сомалі активно бере участь у світовій дипломатії.

Світова спільнота чутлива до вибухонебезпечної ситуації на Африканському Розі та зростання потреби у вирішенні численних конфліктів у регіоні. Однак вона залишається розділеною щодо питання незалежності Сомаліленду. Хоча такі країни, як Ефіопія та Кенія, здійснюють неофіційну дипломатію з Сомалілендом, підтримуючи його автономію різними способами, вони утримуються від її офіційного визнання через побоювання щодо ширших регіональних наслідків підтримки відокремлення.

Саме з цієї причини Африканський Союз завжди дотримувався букви закону в питанні територіальної цілісності в Африці і побоюється, що визнання Сомаліленду сприятиме більшій «фрагментації» на континенті, особливо в районах, де існують інші «сепаратистські» рухи.

Однак лідери Сомаліленду стверджують, що їхній випадок не є сепаратистським і не повинен розглядатися в контексті більш широкої континентальної політики. Вони підкреслюють, що для них це питання пов'язане з самовизначенням та урядом Сомалі, який не зміг забезпечити стабільність та інклюзивність для всіх народів країни.

Немає рішення

Хоча більша частина Африканського Рогу стикається з політичними проблемами та проблемами безпеки, суперечка між Сомалі та Сомалілендом залишається фундаментальним розколом, який досі не вдалося подолати. Відсутність відповідних ініціатив щодо визнання з боку Сомалі або прихильності до процесу примирення, який би враховував прагнення обох регіонів, означає, що міжнародне співтовариство навряд чи зробить крок у цьому напрямку.

Прагнення Сомаліленду до незалежності ґрунтується на окремій ідентичності, травматичній війні та досвіді репресій під владою центрального уряду Сомалі. Для Сомалі метою є єдність у регіоні, схильному до нестабільності, та забезпечення суверенітету.

Наразі ці два наративи — єдність чи самовизначення — зайшли в глухий кут, і майбутнє Африканського Рогу висить на волосині.

Доктор Мохамед Осман Гудле — сомалійський науковець, що спеціалізується на економіці, політології та міжнародних відносинах. Він отримав ступінь доктора філософії в Стамбульському університеті (2019) і працює дослідником у Харгейсі, Сомаліленд. Його дослідження охоплюють політичні та економічні питання Африканського Рогу, зокрема Сомаліленду, Ефіопії, Джибуті та регіону Червоного моря. Крім того, він є президентом Сомалілендського товариства політологів (SSPS) — неприбуткової організації, що займається просуванням вивчення та дослідження політичної науки.