Повсякденне життя в П'янгоні. Фото Санджиб Чаудхарі. Використано з дозволу.

За чотирнадцять кілометрів на південь від долини Катманду розташоване невелике село, яке зберегло свою автентичність та уникло впливу модернізації. П'янґон, назване на честь «п'янґ» — традиційного непальського мірного посуду з бамбука, зараз перебуває на роздоріжжі: продовжувати дотримуватися ремісничих традицій чи адаптувати свою продукцію до вимог сучасних ринків.

Бамбукові контейнери різних форм і розмірів

П'янги, які переважно використовували для вимірювання зерна, відповідали місцевим одиницям: мана та паті. Одна мана дорівнює десяти жменям, а вісім ман складають паті. Окрім вимірювання, п'янги також слугували для зберігання зерна, спецій, одягу та інших речей.

У минулому більшість мешканців П'янґона виготовляли ці контейнери та обмінювали їх на рис чи інші зернові або продавали на місцевих ринках.

П'янги різних форм і розмірів. Фото Санджиба Чаудхарі. Використано з дозволу.

Легкі жовті п'янги з часом набувають насиченого золотистого кольору. Бамбукові контейнери проходять спеціальну обробку для захисту від шкідників і комах: їх нагрівають на стозі сіна, замочують у воді та пресують під тиском. Виробники підкреслюють, що ці вироби є екологічно чистими.

41-річний Тіртха Махарджан виготовляє п'янги протягом останніх семи років. Фото Санджиба Чаудхарі. Використовується з дозволу.

Попри свою практичність, п'янги більше не користуються значним попитом. «На ринку легко знайти дешевші пластикові контейнери або міцніші металеві аналоги», — розповідає Тірта Махарджан, ремісник, який освоїв виготовлення п'янгів сім років тому і продовжує підтримувати традицію. В інтерв’ю Global Voices він зазначив: «Після вдосконалення дизайну разом з Аманом Шахі мої вироби експортували до багатьох країн, зокрема Японії та Бангладеш».

Аман Шахі, художник, який співпрацює з місцевими ремісниками, пояснює: «Я створив рекламні матеріали для популяризації ремесел, щоб підвищити обізнаність про народні традиції та знання, пов’язані з п'янгами. Цей проєкт має на меті зберегти, художньо задокументувати та знайти способи підтримки спадщини П'янґона і його бамбукового мистецтва».

Він додає: «Для мого проєкту “П'янґ” я співпрацюю з дизайнеркою Аліною Манандхар, яка поділяє мою пристрасть до збереження ремісничих традицій. Разом ми прагнемо залучити громаду до створення нового ринку для п'янгів. Це сприятиме екосоціальним змінам і покаже значний потенціал ремесел у підтримці зеленої економіки Непалу».

Прогулянка стежкою пам’яті

Окрім виготовлення п'янгів, село П'янґон зберегло свою унікальну ідентичність. Життя тут неквапливе, сповнене атмосфери минулих часів: старі цегляні будинки з підвішеними качанами кукурудзи, зерно, що сохне просто на вулицях, зграї качок і курей, які вільно гуляють селом. Люди гріються на сонці, ведуть розмови та займаються домашніми справами, створюючи картину справжнього сільського затишку.

П'янгон у 1975 році. Фото Жерара Тоффіна. Використано з дозволу.

За словами Жерара Тоффіна, почесного наукового директора Національного центру наукових досліджень у Парижі, який досліджував П'янґон у 1970-х роках, «єдина вулиця в цьому селі, з обох боків обсаджена високими дерев'яними кілками для сушіння кукурудзи та оточена двома компактними рядами будинків з терасами, залишилася незмінною».

Тоффін також зазначає: «Крім того, молодь намагається відродити ремесло виготовлення бамбукових контейнерів — п'янгів (або dyāṃcā, hāpā), звідки й походить непальська назва села. Ці контейнери раніше використовували для вимірювання зерна та зберігання різних спецій».