Портрет художника Алексіса Пескіне. Фотографія зроблена Томасом Бабо і використана з дозволу.

Алексіс Пескіне — художник-візіонер, чиї роботи майстерно поєднують матеріальність і метафору, викликаючи водночас естетичне захоплення та глибокий культурний відгук. Використовуючи унікальну техніку забивання цвяхів у дерев’яні поверхні, він створює тактильний діалог між руйнуванням і творенням.

Його твори досліджують складнощі ідентичності нащадків Африки, передаючи гармонійний, хоч і грубий, синтез духовності, історичної пам’яті та колективної свідомості. Пескіне виходить за межі традиційного портрету, створюючи візуальну мову, яка звертається до спільної душі, розкриваючи тонкощі сили, вразливості та трансформації.

Народжений у 1979 році в Парижі, Пескіне виріс під впливом багатокультурного середовища. Його ідентичність сформована афро-бразильським корінням матері та французько-литовським походженням батька. Батько, архітектор, та дід, тесля з острова Ітапаріка в бразильському штаті Баїя, прищепили йому глибоку повагу до ремесла. Афро-бразильська спадщина матері пов’язала його з духовними практиками та культурною спадщиною африканської діаспори.

Виховуючись в Іссі-ле-Муліно, передмісті Парижа, де мистецтво займало важливе місце, Пескіне від самого дитинства заохочували розвивати власний творчий голос, ґрунтуючись на історіях та досвіді своєї родини. Його творчість — це не просто пошук краси, а безперервне дослідження справедливості, зцілення та духовного пробудження.

Алексіс Пескіне з асистентом за роботою над позолотою капелюшків цвяхів, October Gallery. Фото: Джонатан Гріт.

Формальна освіта Алексіса Пескіне в Університеті Говарда та Коледжі мистецтв Інституту Меріленда (MICA) у США стала основою його технічної майстерності. Однак його мистецьке бачення значно перевищило рамки академічного навчання. Наразі Пескіне живе в Парижі й активно розвивається на міжнародній мистецькій арені. Його остання персональна виставка «Лісові фігури» в лондонській галереї October Gallery (3 жовтня — 9 листопада 2024 року) стала важливим етапом у його кар’єрі, представивши серію робіт, що поєднують духовну саморефлексію з новаторським дослідженням форми.

В інтерв’ю для Global Voices Пескіне розповідає про еволюцію своєї творчості, вплив родинного та культурного коріння, а також про зміну акцентів у своїх останніх роботах — від політичної тематики до глибоко духовного резонансу. Його мистецтво пропонує сміливу візуальну мову, яка прагне не лише відобразити дійсність, а й зцілювати, об’єднуючи матеріальне й духовне в кожному ударі цвяха.

Далі — уривки з інтерв’ю:

Алексіс Пескіне, «Влада», 2017. Місячне золото на нігтях, земля, кава, вода та акрил на дереві. 195 х 250 см (76 х 98 дюймів). ©Алексіс Пескіне. Колекція Маджеда Халаві. Фото люб'язно надано художником та October Gallery.

Омід Мемарян (ОМ): У Ваших роботах часто використовуються цвяхи, забиті в дерев'яні поверхні. Чи можете ви пояснити технічний процес, що стоїть за цією технікою, і як ви розвивали її з часом?

Alexis Peskine (AP): I first considered using nails at Howard University. My mixed media teacher, Professor Sorrels Adewale, encouraged us to think about materials as metaphors. My work has always centered on the Afro-descendant experience, influenced by my upbringing in France, Afro-Brazilian heritage, and time spent in various Black American cities and 33 African countries.

Initially drawn to silkscreen printmaking, I experimented with dot patterns to explore the historical significance of our people. My interest in nails grew after learning about the Minkisi Nkondi power figures from the Congo, sculptures adorned with nails. This concept of destruction and creation resonated with me. When I arrived at the Maryland Institute College of Art (MICA), I was inspired by a wooden board left behind by the previous occupant and began using nails in 2004.

My process starts with a photograph, which I translate into dot patterns using computer software, mimicking the values of gray through dots of different sizes. I reverse the typical process by using a black silhouette with white dots to represent light areas, creating portraits illuminated by natural sunlight.

Алексіс Пескіне (АП): Уперше я задумався про використання цвяхів під час навчання в Університеті Говарда. Мій викладач змішаних медіа, професор Соррелс Адевале, заохочував нас розглядати матеріали як метафори. Моя робота завжди була зосереджена на досвіді африканських нащадків, що сформувався під впливом мого виховання у Франції, афро-бразильської спадщини та часу, проведеного в різних чорношкірих американських містах і 33 африканських країнах.

Спочатку мене захоплював шовкографічний друк. Я експериментував із точковими візерунками, щоб дослідити історичну значущість нашого народу. Інтерес до цвяхів зріс після того, як я познайомився з конголезькими фігурами влади Мінкісі Нконді — скульптурами, прикрашеними цвяхами. Концепція руйнування і творення глибоко резонувала зі мною. Коли я вступив до Коледжу мистецтв Мерілендського інституту (MICA), мене надихнула дерев’яна дошка, залишена попереднім мешканцем. Саме тоді, у 2004 році, я почав використовувати цвяхи у своїй роботі.

Мій процес розпочинається з фотографії, яку я трансформую в точковий візерунок за допомогою комп’ютерного програмного забезпечення, відтворюючи градації сірого через точки різного розміру. Я змінюю звичний підхід, використовуючи чорний силует з білими точками для зображення світлих ділянок, що дозволяє створювати портрети, освітлені природним сонячним світлом.

Алексіс Пескіне, «Moto wa Uhanini», 2020. Помаранчеве сусальне золото, цвяхи, гаванська охра, куркума, земля та білий гібіскус на деревині з серцевиною, 122 x 122 см (48 × 48 дюймів). Фото надане художницею.

ОМ: Як ваше дитинство і виховання вплинули на теми і техніки, які ви застосовуєте у своїй творчості сьогодні?

AP: My father is French and Lithuanian, while my mother is Afro-Brazilian. My grandfather, born in St. Petersburg, Russia, survived a concentration camp in France. These experiences, along with my Brazilian roots, shaped my values. I grew up in a family of artists and creators: my great-grandmother worked in a hardware store, my grandfather was a carpenter, and my father is an architect. My artistic inclinations were encouraged from a young age.

These influences instilled a deep sense of justice and fairness in me, which I channel into my work. It’s made me sensitive to the world around me, shaping how I express my thoughts through art.

АП: Мій батько — француз і литовець, а мати — афро-бразилійка. Мій дідусь, який народився в санкт-петербурзі, росія, пережив концентраційний табір у Франції. Цей досвід, а також моє бразильське коріння, сформували мої цінності. Я виріс у родині художників і творців: моя прабабуся працювала в будівельному магазині, дідусь був теслею, а батько — архітектором. Мої мистецькі схильності заохочувалися з раннього дитинства.

Ці впливи прищепили мені глибоке почуття справедливості та чесності, яке я спрямовую у своїй роботі. Це зробило мене чутливим до світу навколо мене, формуючи те, як я виражаю свої думки через мистецтво.

Алексіс Пескіне, «Орі», 2024. Базилік, зелений пігмент Vessie, лакова фарба, лимонне сусальне золото та цвяхи на дереві, 175 х 154 х 9 см (69 х 60 дюймів). (AP126) Фото надане October Gallery.

ОМ: Коли ми вперше бачимо ваші роботи, вони вражають красою та гармонією. Як ця складна концепція знаходить відгук у вашої аудиторії? 

AP: My goal is to represent both softness and strength, sensibility and abundance — qualities that reflect our people. The power in my work isn’t about domination; it’s a softer, more nuanced form — an aura rather than an aggressive force. This resonates with viewers because it reflects the spirit of those portrayed, not just portraits of individuals but representations of a collective soul. The subjects give their energy to the work, which connects with the viewers.

АП: Моя мета — зобразити одночасно м'якість і силу, чутливість і достаток — якості, які відображають наш народ. Сила в моїх роботах — це не домінування, а м'якша, більш нюансована форма, аура, а не агресивна сила. Це знаходить відгук у глядачів, оскільки відображає дух тих, хто зображений. Це не просто портрети окремих людей, а репрезентації колективної душі. Суб'єкти віддають свою енергію роботі, яка з'єднується з глядачами.

Алексіс Пескіне, «Akutjhe» («Нехай горить»), 2020. Сусальне золото, цвяхи, глина, гібіскус і кава на деревині, 150 х 150 см (59 1/10 × 59 1/10 дюйма). Фото надане художницею.

ОМ: Ви звертаєтеся до складних соціальних і політичних питань. Як ви балансуєте між технічною точністю ваших робіт та емоційними і політичними посланнями, які вони передають?

AP: My early work was intellectual and political, but in the last decade, my focus shifted toward art's spiritual and energetic aspects. While politics affects us all, I believe my recent work transcends immediate issues. It connects to something timeless, aiming for balance, harmony, and peace. What viewers feel from the work goes beyond politics and reaches into a deeper, more universal realm of experience.

АП: Моя рання творчість була інтелектуальною та політичною, але в останнє десятиліття я зосередився на духовних та енергетичних аспектах мистецтва. Хоча політика впливає на всіх нас, я вважаю, що мої останні роботи виходять за межі нагальних питань. Вони пов'язані з чимось позачасовим, спрямованим на баланс, гармонію та мир. Те, що відчувають глядачі, виходить за межі політики і сягає глибшої, універсальнішої сфери досвіду.

Алексіс Пескіне, «Сафара» («Вогонь/Пекло»), 2020, Золоте листя, цвяхи, кава і земля на деревині з серцевиною 150 × 110 × 10 см (59 1/10 × 43 3/10 × 3 9/10 дюймів). Фото надане October Gallery.

ОМ: Чи можете ви розповісти, які художники чи течії мали найбільший вплив на вашу творчість?

AP: My first influence was my family. My parents encouraged my artistic pursuits, and my aunt, who ran an industrial design company, gave me a strong design foundation. At Howard, I was introduced to figures like Aaron Douglas, Jacob Lawrence and writers like Toni Morrison. The Negritude movement deeply resonated with me. I realized I wasn’t alone in my journey as an Afro-descendant artist.

Artists like Basquiat, Kara Walker, Hank Willis Thomas, and my friends — Zak Ové,Fahamu Pécou, and Zana Masombuka — have influenced me. Conversations and exhibitions with them have shaped my perspective. My brothers, who are involved in music and film, have also been a major influence. We critique one another's work, pushing each other to grow.

АП: Найперший вплив на мене мала моя сім’я. Батьки всіляко заохочували мої мистецькі пошуки, а тітка, яка керувала компанією з промислового дизайну, надала мені ґрунтовну дизайнерську базу. У Говарді я відкрив для себе роботи таких видатних діячів, як Аарон Дуглас, Джейкоб Лоуренс, а також письменників, зокрема Тоні Моррісон. Рух негритянської культури глибоко резонував зі мною, допомігши усвідомити, що моя подорож як художника африканського походження є частиною більшої спільноти.

На мене вплинули творчість Баскії, Кари Вокер, Генка Вілліса Томаса та дружні стосунки із Заком Ове, Фахаму Пеку і Заною Масомбукою. Обговорення, спільні проєкти та виставки з ними значно вплинули на формування мого світогляду. Вагомий вплив також мали мої брати, які займаються музикою та кіно. Ми часто критикуємо роботи один одного, стимулюючи взаємний розвиток і вдосконалення.

ОМ: Я думаю, що художні школи в США, як правило, трохи добріші, коли критикують роботи.

AP: At Howard and MICA, critiques were harsh, even from classmates who didn’t always understand the references in my work. This helped me learn to accept feedback, discern its value, and understand that critique is part of growth as an artist.

АП: У Говарді та MICA я зіткнувся зі суворою критикою, навіть з боку одногрупників, які не завжди розуміли відсилки в моїх роботах. Цей досвід навчив мене сприймати відгуки, бачити їхню цінність і усвідомлювати, що критика є невіддільною частиною мого мистецького зростання.

Алексіс Пескіне, «Альяна Мунс IV», 2015. Наклад 5 плюс 1 авторський примірник. Архівний пігментний друк на папері Hahnemühle Photo Rag 308 gsm, закріплений на Dibond, 82,5 x 154 см (32,4 × 60 дюймів). (AP022). Фотографія надана October Gallery.

ОМ: Як ви вирішуєте, які теми зображати у своїх роботах? Якщо це портрет, як ви обираєте об'єкт? Чим керуєтесь у виборі техніки, чи надаєте перевагу скульптурі?

AP: My studio is small, so I take a different approach from artists who work nonstop. Instead, I walk and let my spirit guide me, absorbing ideas and making mental notes. I create bodies of work rather than individual pieces, expressing my feelings at specific points in my life.

For example, “Forest Figures” came after my residency in rural Cameroon, where I faced a life-threatening experience. This event sparked a need for peace and healing. The work evolved from the more political “Fire Figures,” which reflected my feelings of revolt during the George Floyd protests, to the more spiritual “Forest Figures,” which explore healing and reconnection with nature.

АП: Моя студія невелика, тому я працюю не так, як художники, які створюють роботи безперервно. Натомість я дозволяю своєму духу вести мене, сприймаючи ідеї та роблячи ментальні нотатки. Я створюю не окремі роботи, а цілісні серії, які відображають мої почуття та переживання в певні моменти життя.

Наприклад, серія «Лісові фігури» народилася після резиденції в сільській місцевості Камеруну, де я пережив небезпечний для життя випадок. Це пробудило в мені прагнення до миру та зцілення. Ця серія еволюціонувала з більш політичних «Вогняних фігур», що відображали мій протестний настрій під час демонстрацій після загибелі Джорджа Флойда, до духовних «Лісових фігур», які досліджують теми зцілення та єднання з природою.

Ліворуч: Алексіс Пескіне, «Кекереке», 2024. Біла та чорна фарби, архівний лак, 24 карат, сусальне золото та цвяхи на дереві, 150 х 110 см (59 1/10 × 43 3/10 дюйма). Праворуч: «Сеєталь», 2024. Біла та чорна фарби, архівний лак, сусальне золото 24 карат, цвяхи по дереву, 150 × 110 см (59 1/10 × 43 3/10 дюйма). Фото надане October Gallery.

ОМ: Мистецький світ став складнішим, у ньому з'явилися ярмарки, галереї, виставки та гроші. Що б ви порадили молодим художникам, які прагнуть знайти свій голос у світі сучасного мистецтва?

AP: Always look inward and pay attention to how you feel and what you want to express. Don’t hesitate to explore what you love and understand yourself. Early on, I wanted to develop my own visual language, and I admired artists who created distinct, resonating works.

Create with purity — don’t focus on commercial concerns while you’re making art. Once your work is done, find ways to make it visible. Social media today makes it easier than ever to share your art worldwide, reaching people who will connect with your expression.

While having a gallery is beneficial, as I learned through my experience with October Gallery, it's not the only way. When I started, I walked around with a portfolio, went to galleries and art fairs, and tried to get my work seen. Ultimately, gallery representation helps, but you can create your own path.

Success in art comes down to drive, curiosity, and a willingness to ask questions. Teachers don’t always need to be formally recognized. If you have a mentor, whether in school or outside, appreciate those who help you along the way.

Learning to talk about your work is essential — whether you're in school or not. Being able to articulate your vision is as important as the art itself. If you can’t do it, find someone who can write or talk about it for you.

АП: Завжди заглядайте в себе, прислухайтеся до своїх почуттів і з'ясовуйте, що саме ви хочете висловити. Не бійтеся досліджувати те, що вам близьке, і глибше пізнавати себе. На початку своєї кар’єри я прагнув створити власну візуальну мову й надихався художниками, які створювали виразні й емоційно резонансні роботи.

Творіть із щирістю та чистотою, не думаючи про комерційний успіх під час створення мистецтва. Коли робота буде завершена, шукайте способи зробити її доступною для публіки. Сучасні соціальні мережі відкривають безпрецедентні можливості для поширення мистецтва по всьому світу та для взаємодії з тими, хто відчує глибокий зв’язок із вашим творінням.

Мати власну галерею справді вигідно, але, як я переконався на прикладі співпраці з October Gallery, це далеко не єдиний шлях. На початку свого шляху я ходив із портфоліо, відвідував галереї та мистецькі ярмарки, намагаючись привернути увагу до своїх робіт. Зрештою, представництво в галереї допомагає, але ви можете прокласти власний шлях до успіху.

Ключ до успіху в мистецтві — це наполегливість, допитливість і готовність ставити запитання. Наставники не обов’язково повинні мати формальне визнання. Якщо у вас є люди, які допомагають вам розвиватися, будь то в школі чи поза нею, цінуйте їхню підтримку.

Дуже важливо навчитися розповідати про свої роботи. Це вміння є настільки ж важливим, як і створення самого мистецтва. Якщо ви не можете сформулювати своє бачення, знайдіть людину, яка допоможе вам написати або озвучити вашу ідею.

Алексіс Пескіне перед своїми роботами в галереї October Gallery в Лондоні, 2022 рік. Фото Елізабет Лалоушек, арт-директорки October Gallery.