Дванадцятирічний Ахмар збирає автомобільні запчастини у локомотивному цеху. Авторка зображення: Рамна Саїд. Використано з дозволу.

У Торкхамі — метушливому пункті перетину пакистансько-афганського кордону на північному заході Пакистану, повітря сповнене постійним гудінням вантажівок та причепів, що перевозять через кордон товари та предмети першої необхідності. Посеред метушні розгортається вражаюча і водночас моторошна картина: маленькі діти снують між вантажівками, а їхні крихітні тільця обтяжені купою речей.

Вони долають небезпеки з дивовижною спритністю, уникаючи транспорту та пильних поглядів охоронців. Наявність таких дітей підкреслює серйозні занепокоєння, що стосуються виживання, експлуатації та економічного підпілля цього нестабільного регіону.

У прикордонному районі Газгі — містечку на заході Афганістану, такі діти, як дванадцятирічний Ахмар, стикаються з подібними труднощами. Ахмар разом з іншими хлопчиками переправляє уламки автомобілів через афганський кордон до Пакистану, що уособлює боротьбу цілого покоління, обтяженого важкою працею та відчаєм.

Вдягнений у зношений одяг та залатаний паколь Ахмар робить свій внесок у сімейний бюджет. Протягом останнього року він таскав п’ятикілограмові мішки з запчастинами автомобілів з Пакистану до Афганістану і назад. Він пояснив, що його сестра чекає на нього на прикордонному переході, щоб забрати товар від комісіонера або зі складу у Пакистані чи Афганістані та перетнути кордон. Коли на кордоні з’являється партія автомобільних уламків, вона прямує до свого будинку, щоб упакувати товар. Часом вона проводить цілу ніч на краю дороги, чекаючи на можливість допомогти своєму брату, збираючи для нього уламки. Також є діти, яким батьки доручають контрабанду товарів, і небезпечну подорож до кордону вони здійснюють самостійно.

Завідувач складу, що погодився поговорити з командою Global Voices за умови, що йому гарантують анонімність, розповів про те, що до відправлення та отримання товарів через кордон причетна організована мафія у згоді з прикордонною адміністрацією. Також він пояснив, що велика кількість дітей, залучених у ці заняття, не має супроводу дорослих членів сім’ї. Однак деяких дітей приводять власні батьки, що працюють на складі, щоб доручити їм контрабанду товарів через кордон. Такі батьки часто координують свої дії з операторами складського обліку в Афганістані, щоб перевезти товари на зворотному шляху. В обмін на своє залучення батьки отримують компенсацію за свою роботу.

Фарман Шінварі — колишній президент профспілки працівників у Торкхамі, розповів у особистому інтерв’ю, що понад 3000 робітників займаються комерційною діяльністю на кордоні, 70 відсотків з яких — діти.

Семирічна Кашмала також з Афганістану. Разом зі своїми родичами та сусідськими дітьми вона працює чорноробкою у Торкхамі, в Пакистані. Дім Кашмали розташований за годину їзди від Торкхама, і кожні декілька днів вона повертається додому, щоб віддати своїй мамі 2000 – 3000 рупій (приблизно 300 – 450 грн). Ці гроші йдуть на утримання її двох братів та трьох сестер. Коли батьків спитали про умови роботи, вони з болем у голосі розповіли, що випадки сексуального насильства та жорстокості по відношенню до дітей у цій сфері діяльності є тривожно поширеним явищем.

Згідно з Фарманом Шінварі, дитяча праця в Пакистані не зовсім заборонена, оскільки інакше діти намагалися би пішки перетнути кордон крізь небезпечні ділянки, перелазили б через паркани або ховалися б у автомобілях і причепах, що могло би призвести до ще більшої кількості нещасних випадків. Під час періодичних зустрічей з пакистанськими та афганськими прикордонними службами він також бере участь як представник профспілки. Він зазначає, що прикордонні служби щоразу наголошують на необхідності обмежити перевезення товарів дітьми і часом зупиняють рух дітей на декілька днів.

Відповідно до наданих ним даних, за останні два роки під колесами вантажних автомобілів загинуло тридцять дітей. Однак уряд не веде обліку цих дітей, і системи фінансової допомоги їхнім сім’ям не існує.

Сексуальне насильство над дітьми-працівниками

Азаму Хану дванадцять років, він родом з пакистанського міста Ланді-Котал. Він пішки перетнув афганський кордон та дістався складу на території Пакистану з двадцятьма пачками (блоками) сигарет на плечах. Його мокрий від поту одяг був обтяжений пилом, і він сидів біля кулера з водою, щоб втамувати спрагу. Коли його спитали про відмітини та шрами на обличчі, він розповів, що декілька разів піддавався фізичному насильству з боку пакистанських прикордонників, а також афганських талібів.

Азам пояснив, що під час роботи діти-працівники нерідко стають жертвами фізичного та сексуального насильства. Він згадав випадок, коли пішов на ночівлю у місце, надане завідувачем складу, де до нього домагалися.

Фарман Шінварі зазначив, що кількість дітей, що працюють у Торкхамі за важких умов, зросла через прихід талібів до Афганістану та міжнародні санкції. Десять зі ста дітей — пакистанці, в той час як решта — афганці. Більшість цих дітей — єдині працівники в родині, де старші родичі померли або стали інвалідами через збройний конфлікт.

Співробітник слідчого ізолятора у Ланді-Котал, що не назвав свого імені, зазначив, що в Торкхамі дітей використовують для контрабанди товарів і наркотиків. Він сказав, що за останній рік було заарештовано 20 дітей, але через відсутність у в’язниці місць, відведених для них, їхні справи швидко розглядаються і вживаються правові заходи. Також він додав, що велика частина заарештованих дітей — афганці, яких передають афганській владі.

Суф’ян — старший брат Кашмали, працює у зброярському цеху на кордоні Торкхам. Авторка зображення: Рамна Саїд. Використано з дозволу.

Скільки таких дітей-працівників?

Згідно з Лехазом Алі — журналістом, що працює з Агенством Франс Прес, точне число дітей-робітників у провінції Хайбер-Пахтунхва невідоме. Він зазначив, що уряд не має вичерпних даних або ефективного планування для вирішення проблем, з якими стикаються діти-працівники, що ускладнює встановлення точної кількості дітей-працівників.

Відповідно до останнього дослідження, проведеного у 1996 р., у Пакистані до різних форм дитячої праці у певних галузях було залучено близько 3,3 мільйонів дітей. Серед них значна частина (близько 1 мільйону) були з Хайбер-Пахтунхва. Однак племінні території, біженці з Афганістану та неофіційні сектори були виключені з дослідження.

«Офіційна робота зі збору даних для дослідження почалася у січні 2022 р. Після збору даних у жовтні 2022 р. розпочався процес їхньої перевірки та коригування, що завершився у квітні 2023 р. На складання звіту пішло п’ять місяців. Комісія ідентифікувала афганських дітей, що стали жертвами різних проблем, і за допомогою вищезгаданих органів влади зв’язалася з їхніми сім’ями в Афганістані. На даний момент у центрах реабілітації комісії перебуває понад тридцять дітей з Афганістану», — каже Еджаз Магомет Хан — голова Комісії з питань захисту прав дитини у Хайбер-Пахтунхва, в інтерв’ю з Global Voices.

Закони про захист прав дитини

У Хайбер-Пахтунхва після внесення змін до Закону про захист прав дитини 2010 р., повторно прийнятого у 2015 р., та Закону про обов’язкову початкову та середню освіту 2017 р., у 2015 р. було прийнято Закон про внесення змін до закону про запобігання дитячій праці, в якому уточнили умови дитячої праці. Після збільшення кількості випадків сексуального насильства над дітьми в Хайбер-Пахтунхва посилився тиск з боку соціальних активістів та громадськості з вимогою внести зміни до Закону про захист прав дитини 2010 р. Законопроєкт був представлений кабінету міністрів провінції у 2021 р., і після вилучення з нього спірного розділу був одноголосно схвалений. Спірний розділ передбачав публікацію відео з повішенням ґвалтівників дітей, але його було вилучено з законопроєкту після появи протилежних думок.

Згідно зі зміненим законом, особа, причетна до сексуального насильства над дитиною, буде покарана довічним ув’язненням, смертною карою і штрафом у розмірі до 5 млн. пакистанських рупій (приблизно 748 757 грн). За створення відеозаписів сексуального насильства над дітьми передбачено 20 років ув’язнення, штраф у розмірі 7 млн. пакистанських рупій (приблизно 1 048 260 грн). Законопроєкт скасував смертну кару та ампутацію кінцівок для засуджених за сексуальний напад.

Наразі невідомо, чи цей закон та інші кроки проти насилля над дітьми та небезпечної дитячої праці захистить вразливих дітей на кордоні, але активісти не втрачають надії і обіцяють продовжувати свою боротьбу.