Головний герой фільму Єрсултан (праворуч) їде на велосипеді зі своїм другом. Скриншот із відео «Бауырына салу | Трейлер | У кіно з 18 липня» з ютуб-каналу Sulpak Cinema. Справедливе використання.

15 листопада казахстанський фільм «Баурина салу» висунуто кандидатом на премію «Оскар» у категорії «Найкращий міжнародний повнометражний фільм». Картина розповідає історію 12-річного хлопчика Єрсултана, якого батьки ще в ранньому віці віддали на виховання бабусі.

Це рішення було продиктоване казахською традицією «баурина салу», що передбачає передачу дитини на виховання родичу. Зазвичай молоді батьки віддавали свою старшу або молодшу дитину бабусям, дідусям чи іншим старшим родичам. Досягнувши певного віку, дитина могла вирішити, залишитися з прийомною сім’єю чи повернутися до своїх біологічних батьків.

Запрошуємо переглянути трейлер фільму.

Після смерті бабусі, з якою Єрсултан провів останні 10 років свого життя, він змушений повернутися до батьків і почати жити з ними. У центрі сюжету — його спроби налагодити стосунки та побудувати емоційний зв’язок із батьками, які за роки розлуки стали для нього майже чужими. Фільм досліджує темний бік багатовікової традиції, яка досі поширена в Казахстані, значно впливаючи на сім’ї, особливо на дітей.

Режисер фільму Асхат Кучинчиреков пережив подібний досвід у своєму житті — його виховувала бабуся після того, як батьки вирішили віддати його їй на виховання. Як людина, яка зазнала травм від цього, Кучинчиреков зізнався, що для нього було важливо розповісти цю історію з точки зору Єрсултана, передаючи його емоції та переживання. Окрім режисури, Кучинчиреков також написав сценарій до фільму. Стрічка вийшла у 2023 році, а у вітчизняний кінопрокат — у липні 2024 року.

Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з режисером Асхатом Кучинчирековим про фільм та його особистий досвід.

Фільм спричинив жваві суспільні дискусії щодо традиції «баурина салу», зокрема її походження, актуальності в сучасному світі та, найголовніше, її впливу на дорослих і дітей. Спочатку ця традиція виникла як спосіб зміцнення родинних зв’язків у згуртованих і компактних кочових громадах. Вона також слугувала засобом розподілу обов’язків з догляду за дітьми в умовах, коли не існувало дитячих садків. Дехто вважає, що її застосовували як спосіб розрадити самотніх людей похилого віку чи бездітні сім’ї, даючи їм можливість відчути батьківство та мати емоційну підтримку.

Прихильники традиції, особливо в соціальних мережах, стверджують, що вона й досі актуальна, оскільки дає дітям змогу виховуватися у колі близьких родичів, які мають більше досвіду у догляді за дітьми. Цей аргумент базується на припущенні, що молодим батькам, які народжують вперше, бракує необхідного досвіду. Крім того, прихильники переконані, що така практика може захистити дітей від потенційного насильства з боку батьків та забезпечити їм середовище, сповнене безумовної любові, яку можуть дати бабусі й дідусі.

Пропонуємо переглянути відео на ютубі з реакціями казахстанців, які поділилися враженнями після перегляду фільму.

З іншого боку, опоненти вказують, що така практика може спричинити емоційні травми у дітей, створити відчуття довготривалого сирітства та призвести до інших психологічних проблем. Вони наголошують, що для дітей найкраще рости з батьками, адже після тривалої розлуки їм буде складно відновити зв’язок, а після смерті бабусь і дідусів вони можуть залишитися самотніми.

Окрім спричинених дискусій, фільм здобув численні нагороди на міжнародних кінофестивалях. Серед найвизначніших відзнак — національна кінопремія «Тульпар» у категорії «Найкращий фільм» та Asia Pacific Screen Award у категорії «Найкращий молодіжний фільм». Хоча стрічка і не потрапила до шорт-листа номінантів на премію «Оскар», вона вже стала одним із найвпливовіших фільмів свого покоління.