Одна з фотографій Фаскі на виставці, що демонструє його роботи під час фестивалю Récréâtrales. На цьому фото молода жінка тче традиційну буркинабську набедренну пов'язку. Фотографія Джоела Хеві, використана з дозволу.
По всій Африці мистецькі заходи слугують потужними платформами для активістів, які прагнуть привернути увагу до соціальних проблем та прав людини.
Зербо Сіака, також відомий як Fasky (Фаскі), – фотохудожник з Буркіна-Фасо, що працює на перетині художнього вираження та активістських рухів. Митець також є директором асоціації Photo'age. Завдяки цій організації він прагне передати наступному поколінню свій досвід у галузі фотографії . Його експозиція на 13-му культурному фестивалі «Les Récréâtrales» – панафриканському просторі для письма, творчості, досліджень і новітніх трендів театрального мистецтва – ілюструє позитивний вплив мистецтва на суспільство.
Багаторічний учасник цього важливого зібрання, Фаскі поділився своїми поглядами з Global Voices під час Les Récréâtrales, пояснивши, як він використовує свої роботи як інструмент для виховання стійкості та пробудження соціальної активності.
Фаскі. Фото Джоела Хеві, використано з дозволу.
Джоел Хеві (ДХ): Розкажіть, будь ласка, що саме надихнуло Вас на заняття фотографією і про Вашу роль в асоціації Photo'Age?
Fasky (F): Je suis Zerbo Siaka alias Fasky, photographe originaire de Bobo-Dioulasso, au Burkina Faso. Mon parcours en photographie a débuté par hasard. Au départ, je rêvais d’être rappeur, mais j’ai découvert la photographie en accompagnant des amis français impliqués dans une association au Burkina Faso. Ils m’ont offert un appareil photo, et c’est à ce moment-là que la photographie est devenue pour moi une passion. Aujourd’hui, au sein de l'association Photot'age, je transmets cet art aux jeunes, y compris les enfants déplacés internes, pour qu’ils puissent s’exprimer par l’image et montrer leur réalité.
Фаскі (Ф): Мене звуть Зербо Сіака, також відомий як Фаскі, я фотограф з Бобо-Діуласо в Буркіна-Фасо. Мій шлях у фотографію розпочався випадково. Спочатку я хотів стати репером, але мій шлях змінився, коли я відкрив для себе фотографію, супроводжуючи друзів-французів, які були членами асоціації в Буркіна-Фасо. Вони подарували мені фотоапарат, і саме тоді фотографія стала моєю пристрастю. Сьогодні через Photo'Age я ділюся цим мистецтвом з молодим поколінням, у тому числі з дітьми-переселенцями, допомагаючи їм самовиражатися та поділитися зі світом реаліями свого життя.
ДХ: Ви представили серію жіночих портретів на виставці Les Récréâtrales. Який меседж Ви сподіваєтеся донести через цю колекцію робіт присвячену жінкам?
F : Cela fait quatre ans que je participe aux Récréâtrales. Au fil du temps, j’ai eu la chance de tisser des liens forts avec les femmes que je photographie, dont la majorité sont des déplacées internes [à cause des multiples violences engendrées par les attaques terroristes]. Le thème de mon exposition, “Nous Vaincrons”, reflète leur résilience dans un contexte de crise. Ce sont des femmes qui, malgré tout, gardent espoir et luttent pour leur dignité. À travers leurs portraits, j’invite les visiteurs à voir leur force et leur vulnérabilité. Mon souhait est qu’on perçoive, au-delà de leurs visages, une humanité qui touche et inspire.
Ф: Вже чотири роки я беру участь у Les Récréâtrales. За цей час мені пощастило побудувати міцні зв'язки з жінками, яких я фотографую, більшість з яких є внутрішньо переміщеними особами [через поширене насильство, спричинене терористичними атаками]. Тема моєї експозиції «Ми подолаємо все» відображає їхню стійкість перед обличчям кризи. Це жінки, які, незважаючи ні на що, зберігають надію і борються за свою гідність. Через їхні портрети я спонукаю відвідувачів побачити їхню силу та вразливість. Я сподіваюся, що їх обличчя будуть втіленням зворушливої та надихаючої людяності.
Робота Фаскі на Les Récréâtrales. Фото Джоела Хеві, використано з дозволу.
ДХ: Чи сподіваєтеся Ви ініціювати діалог про гендерну рівність? Який потенційний вплив мають Ваші роботи окрім естетичної краси?
F: Absolument, la photographie est pour moi un acte politique et social. Ces portraits sont une prise de parole pour l’égalité des genres, pour rendre hommage à ces femmes fortes et à leurs combats. Mon espoir est de créer une prise de conscience, de montrer leur force et de rappeler l’urgence de l’égalité. Si mes images peuvent ouvrir un débat, susciter l’envie de défendre les droits de ces femmes, alors elles auront rempli leur mission.
Ф: Безумовно, фотографія для мене є політичним і соціальним аспектом. Ці портрети закликають до підтримки гендерної рівності та є даниною поваги цим сильним жінкам і їхній боротьбі. Я сподіваюся підвищити обізнаність населення щодо цієї проблеми, продемонструвати непомірну силу жінок та підкреслити нагальність досягнення гендерної рівності. Якщо мої фотографії зможуть викликати дискусію і мотивувати інших відстоювати права цих жінок, лише тоді мої цілі будуть досягнуті.
ДХ: Яку роль відіграє асоціація Photo'Age у західноафриканській спілці фотографів, і які останні проекти особливо близькі вашому серцю?
F: Photot’Age représente un espace de partage et d’expression pour moi. Avec des jeunes et des enfants déplacés, notamment à travers le projet Terre Ceinte [projet culturel et artistique au service de la lutte contre l’extrémisme violent], nous leur enseignons la photographie comme moyen de raconter leurs histoires. C’est aussi une manière de construire une autre image d’eux-mêmes, de revendiquer leurs réalités et leurs droits. On appelle cela le photographivisme [Photographie + Activisme] – un engagement à faire de l’image un levier de changement social.
Ф: Для мене Photo'Age слугує платформою для самовираження та обміну думками. Завдяки таким ініціативам, як проект Terre Ceinte [Fortified Earth][культурно-мистецький проект, спрямований на боротьбу з насильницьким екстремізмом], ми навчаємо молодих людей і дітей-переселенців мистецтву фотографії, для того щоб вони могли відображати свої історії у світлинах. Такий підхід дозволяє їм переосмислити те, як вони бачать себе, ділитися з глядачами своїми реалії та відстоювати свої права. Це те, що ми називаємо «фотографивізмом» [фотографія + активізм] – прагнення використовувати світлини як каталізатор соціальних змін.
ДХ: Незабаром ви візьмете участь у Місяці фотографії в Греноблі. Які Ваші очікування від цієї події?
F: Participer au Mois de la Photo à Grenoble représente pour moi une occasion précieuse de partager une vision authentique et souvent méconnue de l'Afrique. Mon projet Reconfinement, qui illustre la manière dont le confinement, imposé par la pandémie, n’a jamais vraiment existé en Afrique, est une réflexion sur la résilience et la vie quotidienne. Ce projet cherche à créer une véritable connexion humaine, en invitant le public à comprendre que, pour beaucoup en Afrique, la survie quotidienne rend les confinements physiques et mentaux presque impossibles à imaginer.
Je m’attends à ce que le public français, habitué à des représentations plus stéréotypées ou occidentalisées de l’Afrique, réagisse avec réflexion face à cette réalité brute. En présentant ces images de résilience et de quotidien, je souhaite que les spectateurs soient confrontés à un autre regard sur l’Afrique, loin des clichés, mais profondément ancré dans les réalités humaines et sociales.
Cette exposition collective à La Rampe, aux côtés d’artistes comme Jean-Claude Partouche, Sophie Romettino et bien d’autres, me semble être un cadre idéal pour amorcer ce dialogue. L’un des aspects les plus intéressants de cet événement est justement l'échange, mais aussi sur les histoires humaines qui se cachent derrière chaque image. Je crois que cette expérience sera enrichissante, tant pour les spectateurs que pour nous, les artistes.
Ф: Для мене участь у Місяці фотографії у Греноблі (Франція) – це унікальна можливість поділитися автентичним і часто ігнорованим поглядом на Африку. Мій проєкт «Переосмислення» [Re-Lockdown], який досліджує те, як люди в Африці ніколи по-справжньому не переживали ізоляцію, спричинену пандемією, пропонує роздуми про стійкість і повсякденне життя. Мета цього проєкту – встановити справжній людський зв'язок, заохочуючи громадськість зрозуміти, що для багатьох в Африці реалії щоденного виживання роблять фізичну та психологічну ізоляцію майже немислимою.
Я сподіваюся, що французька аудиторія, яка часто стикається з більш стереотипними або вестернізованими уявленнями про Африку, вдумливо відреагує на цю нефільтровану реальність. Показуючи ці образи стійкості та повсякденного життя, я сподіваюся запропонувати глядачам інший погляд на Африку – такий, що відходить від штампів і глибоко вкорінений у людські та соціальні реалії.
Ця колективна виставка в La Rampe, поряд з такими художниками, як Жан-Клод Партуш, Софі Рометтіно та багатьма іншими, здається ідеальним місцем для започаткування такого діалогу. Одним із найцікавіших аспектів цієї події є обмін думками, якому вона сприяє, а також людськими історіями, прихованими за кожною фотографією. Я вірю, що цей досвід збагатить як глядачів, так і нас, художників.
ДХ: Ваш фотографічний стиль відображає глибокий зв'язок з об'єктами зйомки. Як Вам вдається встановити цю довіру, особливо в зазвичай складних ситуаціях?
F : La confiance est essentielle dans mon travail. Les femmes que je photographie me connaissent, nous avons tissé des liens au fil du temps. Le projet Terre Ceinte m’a permis de comprendre leurs vies et de gagner leur confiance. Avant de capturer leur image, j’écoute, je respecte leur histoire. C’est ce lien qui transparaît dans leurs regards sur mes photos – une sincérité que seules la patience et l’écoute peuvent créer.
Ф: Довіра є основою моєї роботи. Жінки, яких я фотографую, знають мене; протягом тривалого часу ми укріплювали та налагоджували наші стосунки. Проект Terre Ceinte дозволив мені зрозуміти їхнє життя і завоювати їхню довіру. Перш ніж фотографувати, я уважно та з повагою слухаю їхні історії. Цей зв'язок відображається у виразах їхніх облич на моїх фотографіях – щирість, яку тільки терпіння та уважне слухання можуть втілити в життя.
ДХ: Який меседж ви сподіваєтеся донести за допомогою своїх робіт?
F: Le message est universel : notre humanité nous relie. Les défis de Ouagadougou ne sont pas si différents de ceux de Grenoble. Mes expositions cherchent à créer un pont entre les cultures, à rappeler que, malgré nos différences, nous partageons des espoirs et des luttes communes. J’espère que les visiteurs sortiront de l’exposition avec une nouvelle perspective, un respect pour ces vies qui, bien que lointaines, leur sont finalement proches dans leur humanité.
Ф: Меседж достатньо універсальний: нас об'єднує наша спільна людяність. Труднощі, з якими стикаються мешканці Уагадугу не так вже й відрізняються від тих, що існують у Греноблі. Своїми виставками я прагну побудувати міст між культурами, нагадуючи всім нам, що, незважаючи на наші відмінності, ми поділяємо спільні надії та спільні біди. Я сподіваюся, що відвідувачі підуть з виставки зі свіжим поглядом і новою повагою до життів, які, хоч і далекі, але водночас такі близькі їм у своїй спільній людяності.
