Співзасновник Global Voices Ітан Цукерман модерує обговорення «Де поділися всі блогери?» на Саміті Global Voices 2024 у Катманду, Непал, у п'ятницю, 6 грудня 2024 року. Фото Раші Абдулли, використано з дозволу.

У перший публічний день Саміту Global Voices 2024, що відбувся в Катманду (Непал), пролунало питання, яке актуалізувало складність сучасного цифрового ландшафту: куди зникли всі блогери? Двадцять років тому, коли започатковувалася глобальна ініціатива «Голоси світу» (Global Voices, GV), блоги перебували на піку своєї популярності. Здавалося, що ці незалежні та персоналізовані платформи публікацій існуватимуть завжди. Проте домінування соціальних мереж, мікроблогів, зміни алгоритмів пошукової оптимізації та прагнення брендів і медіакомпаній імітувати стиль блогів поступово зменшили їхню впливовість і кількість.

У жвавій дискусії, модерованій співзасновником GV Ітаном Цукерманом, участь взяли перший блогер Непалу Дінеш Вагл, індійська блогерка Апарна Рей (авторка Newsmericks), філіппінський активіст й експолітик Монг Палатіно, а також керуюча директорка GV Джорджія Попплвелл із Тринідаду і Тобаго, яка створила перший подкаст у Карибському басейні. Вони обговорили еволюцію своєї кар’єри як блогерів і висловили думки про те, чи збіднів інтернет через поступову втрату блогів.

Цукерман першим зізнався, що блогерство «займає особливе місце» у його житті. У 2004 році, коли він та співзасновниця GV Ребекка Маккіннон відвідували конференцію в Гарвардському університеті, вони потрапили на BloggerCon і замислилися, чи можуть блоги стати майданчиком для глобальних дискусій. Їхня зацікавленість привела до створення Global Voices, який на ранньому етапі був своєрідним агрегатором блогів і навіть наймав блогерів для курирування контенту. «За останні 20 років, – зауважив Цукерман, – блоги перетворилися з домінуючої інтернет-технології на маргінальну».

З часом блогінг трансформувався, і хоча сьогодні він не такий поширений, як два десятиліття тому, він усе ще робить онлайн-простір цінним для самовираження. Чому блоги свого часу були настільки особливими? Чи була їхня сила в технологіях, стилі написання або в унікальних спільнотах, які вони формували? І що ми втратили чи здобули, перейшовши до сучасних онлайн-платформ?

Різні шляхи до блогерства

Непальський журналіст і перший в історії країни блогер Дінеш Вейгл бере участь у дискусії про блогерство на Global Voices Summit 2024 у Катманду, Непал, у п'ятницю, 6 грудня 2024 року. Фото Пей-Чі Чанг, використано з дозволу.

У 2004 році Вейгл працював журналістом у Непалі, висвітлюючи теми, пов’язані з технологіями, музикою та мистецтвом. Історії, які не зовсім відповідали формату мейнстримних медіа, де він працював, потрапляли до блогу, який він започаткував. Через рік країна опинилася в політичній кризі: король Г’янендра оголосив надзвичайний стан, розпустив уряд і взяв політичний контроль у свої руки. Редакції тимчасово закрили, а після їх відновлення там постійно перебували військові.

Після відновлення доступу до інтернету люди почали звертатися до блогів як до платформи для висловлення своїх думок. Блогери об’єдналися у волонтерському русі й стали ключовими фігурами у формуванні політичного порядку денного країни. Завдяки цьому несподівано з’явився інструмент, який дозволяв притягати політиків до відповідальності. У процесі колективної боротьби за відновлення демократії поступово встановився зв’язок між блогерством і журналістикою.

На противагу цьому, Рей почала вести свій блог як спосіб висловлення особистих думок. Працюючи на перетині соціальних наук, технологій та інновацій, вона також писала про проблеми міжнародного розвитку, вела блог бангладешською мовою і зрештою розробила формат лімериків, щоб у дотепній формі коментувати новини. Це допомагало привертати увагу читачів, чия концентрація швидко спадала. Для Рей, яка приєдналася до Global Voices у 2006 році з ідеєю створення «блог-мостів», письмо стало засобом налагодження зв’язків: «Писання дозволяло розуміти одне одного як людей і відчувати зв’язок із навколишнім світом».

Однак згодом люди почали переходити на платформи на кшталт Instagram, залишаючи блоги. «Щоб виразити себе, – радить Рей, – потрібно відчувати комфорт у середовищі, яке стало більш візуальним». Це відображає сучасну тенденцію, коли люди звертаються до відеоконтенту, пишуть у групах Facebook або поширюють свій контент через декілька платформ одночасно.

«Ідіть туди, де є люди»

Апарна Рей, яка веде індійський блог Newsmericks, бере участь у дискусії про блогінг на Global Voices Summit 2024 у Катманду, Непал, у п'ятницю, 6 грудня 2024 року. Фото Пей-Чі Чанг, використано з дозволу.

У 2004 році створення контенту найчастіше зводилося до написання довгих текстів. У 2007 році з’явився Twitter, а трохи пізніше — смартфони. Це поставило блогерів перед дилемою: слідувати своєму письменницькому покликанню чи перейти на нові платформи, куди почали масово мігрувати люди.

Рей зазначає, що це своєрідна «палиця з двома кінцями». «Ми повинні йти туди, де є люди, але у форматі коротких дописів неможливо надати контекст і побудувати глибокий зв’язок». Водночас вона визнає, що текстові формати також мають свої обмеження, оскільки вони звужують аудиторію. Проте глибина та якість інформації залишаються надзвичайно важливими.

Палатіно, який був серед перших, хто здійснював прямі трансляції з парламенту на Філіппінах, наголошує, що доступність блогів і взаємодія через коментарі значно посилили голоси громадян. Це допомогло створювати цікавий контент, залучати нову аудиторію та будувати зв’язки. «Йдеться про формування спільноти, — пояснює він, — особливо в умовах загроз дезінформації та проблем із доступом до правдивих даних».

Частково блогерство завжди було про стосунки та спільноти

Керуюча директорка Global Voices Джорджія Попплвелл, яка започаткувала перший подкаст у Карибському басейні, бере участь у дискусії про блогінг на Саміті Global Voices 2024 у Катманду, Непал, у п'ятницю, 6 грудня 2024 року. Фото Пей-Чі Чанг, використано з дозволу.

Чому люди перестали вести блоги? Попплвелл вважає, що частково це пояснюється змінами в цифровому ландшафті. «Світ, який існує зараз, — це зовсім не той світ, на який я підписувалася», — каже вона зі сміхом. У 2005 році, коли вона створила Caribbean Free Radio, перший подкаст у Карибському басейні, звук залишався єдиною сферою, куди продюсери та письменники середнього рівня ще не наважувалися зануритися. «Мене захопив подкастинг», — зізнається вона.

Попплвелл згадує, що до появи соціальних мереж, якщо ви шукали інформацію про Тринідад і Тобаго або Карибський басейн, результати були передбачуваними: карнавал, пляжі та музичні жанри, як-от каліпсо, сока чи реггі. Для неї подкастинг став можливістю урізноманітнити уявлення про її регіон в інтернеті. Однак із часом цифровий простір суттєво змінився. «Сьогодні в інтернеті з’явилося ще більше зображень карнавалу та пляжів, але тепер це супроводжується активністю, в якій я не хочу брати участь», — зазначає Попплвелл. «Я побачила, як цей простір повністю змінився».

Нове джерело натхнення

Регіональний редактор Global Voices у Південно-Східній Азії та колишній молодіжний політик Монг Палатіно бере участь у дискусії про блогінг на Саміті Global Voices 2024 у Катманду, Непал, у п'ятницю, 6 грудня 2024 року. Фото Пей-Чі Чанг, використано з дозволу.

Цукерман описує блогерство початку 2000-х років як «час несподіванок і випадковостей», коли люди відкривали несподівані простори й налагоджували зв’язки. Але де колишні блогери знаходять натхнення у сучасному цифровому просторі?

Для Рей таким джерелом натхнення є програма GV’s Rising Voices (RV). В Індії, де TikTok заборонено, багато молоді виражає себе через відео на платформах, як-от Substack та Instagram. «У соціальних мережах люди самовиражаються, — каже вона, — але я не впевнена, що це те саме, що й ведення блогу».

Вейгл, чия активність у соцмережах часто зумовлена роботою, знаходить натхнення на YouTube. «Я намагаюся не дозволяти алгоритмам диктувати, що я бачу. Мені подобається контролювати ситуацію». У цьому контексті Цукерман додає: «Блоги не були алгоритмічними». Він нагадує, як раніше відкриття нових блогів відбувалося через рекомендації улюблених авторів, а тепер це завдання виконують алгоритми.

Палатіно знаходить натхнення, щодня читаючи GV. «Ви починаєте більше цікавитися тим, що відбувається в різних куточках світу, — каже він. — Це відкриває нові перспективи, які дуже цінні. Ми можемо запозичувати ідеї інших суспільств для вирішення власних проблем». Щодо нових філіппінських голосів, він орієнтується на своїх дітей: «Важливо створювати простір для висловлення молоддю своїх думок і розуміти, де вони перебувають».

Попплвелл зазначає, що в англомовних країнах Карибського басейну значна частина онлайн-комунікації досі відбувається у Facebook. Водночас молодь активно користується TikTok, а контент із цих платформ часто адаптується для Instagram. «Там багато гумору, — каже вона. — Ці платформи не є класичним політичним простором, але вони дозволяють висвітлювати гендерні та інші важливі теми у цікавій, перформативній формі».

Усунення «сліпих зон»

Як учасники панелі адаптуються до змін і протидіють власним «сліпим зонам», щоб охопити нові аудиторії?

«Не завжди легко встигати за змінами, — визнає Вейгл, згадуючи нову платформу Bluesky. — У якийсь момент потрібно знайти баланс між тим, де перебувають люди, і власним запитанням: “Чому я це роблю?”»

Рей додає: «Хоча нові платформи можуть бути для мене некомфортними, важливо визнавати зміни й адаптуватися, щоб охоплювати ширшу аудиторію».

Незмінна місія Global Voices

З епохи блогів, що перебували на перетині особистого й політичного самовираження, до сучасного розмаїття цифрових форматів, GV продовжує свою місію, адаптуючись до нового контексту.

Попплвелл виділяє ініціативу Rising Voices (RV) як «епіцентр інновацій». Багато контенту програми створюється іншими мовами, а її спільнота демонструє «величезний талант і динамізм».

Палатіно вважає, що завжди існуватиме потреба у платформі, яка надає контекст для читачів. Але він застерігає: «Для створення якісного контексту потрібно бути залученим у ті простори, які прагнуть маніпулювати інформацією».

Вейгл погоджується, додаючи, що платформа Global Voices допомогла йому досягти глобальної аудиторії, зокрема завдяки перекладам контенту різними мовами, привертаючи увагу до маргіналізованих груп.

«Коли все зводиться до коротких висловлювань, — додає Рей, — ми втрачаємо простір для пояснень. Але GV є платформою, що зв’язує окремі частини в єдину цілісну тканину».