Поет Бхупін. Фото РК Адіпта Гірі. Використано з дозволу.

Бхупін – видатний непальський поет, публіцист і прозаїк, відомий своїм вагомим внеском у сучасну непальську літературу. Він опублікував три збірки віршів, збірку оповідань та роман. Бхупін є одним із засновників «Руху природоохоронної поезії», який за допомогою поезії намагається підвищити обізнаність сільського населення Непалу про екологічні проблеми. Його поезія часто охоплює теми кохання, ідентичності, природи та соціальних проблем, відображаючи складнощі сучасного життя в Непалі.

Бхупін був нагороджений золотою медаллю на поетичному конкурсі Танахун Сахітья Саммелан (Літературний саміт Танахун) і у 2011 році отримав літературну премію Міжнародного непальського літературного товариства (INLS) за збірку поезій «Hazar Varshako Nidra» (Сон довжиною у тисячу років). Крім того, він отримав премію Уттама Шанті Пураскара за збірку оповідань «Chaubis Reel» (24 барабани), а також премію Хемлала Ламічхане Сахітья Пураскара, премію Кабіданди Абінаші Уткріста Кріті Пураскара та премію Міжнародного непальського літературного товариства (INLS) «Найкраща книга 2021 року» за роман «Maidaro» (добірка робіт).

Творчість Бхупіна знаходить відгук у широкої аудиторії читачів завдяки його здатності передавати глибокі емоції простою, але потужною мовою, що зробило його одним із найвпливовіших сучасних поетів Непалу.

Сангіта Свеча з Global Voices взяла інтерв'ю у Бхупіна електронною поштою, щоб зазирнути у життєвий шлях поета, його роздуми про використання поезії як засобу для вирішення соціальних проблем, а також його думки про зростаючу роль непальської поезії як у сприянні соціальним змінам, так і у формуванні світового літературного ландшафту.

Сангіта Свеча (СС): Ваша поезія часто висвітлює соціальні проблеми. Як Ви обираєте теми, про які пишете, і який меседж сподіваєтеся донести через свою творчість?


Бхупін (Б): Як ми можемо зробити землю і все живе на цій землі більш прекасним і процвітаючим? Це питання обговорювалося тисячоліттями і буде обговорюватися й надалі. На мою думку, це найбільш важливе і складне питання людської цивілізації. Оскільки всеосяжної теорії, яка вирішує всі складнощі (Теорії всього), ще не створено, а нові складнощі виникають постійно, тож жоден письменник навряд чи може залишатися осторонь соціальних питань.

Вони можуть намагатися дистанціювати себе від цих проблем, щоб здаватися суто естетичними, і їм це може навіть до певної міри вдаватися. Однак неможливо встановити зв'язок із суспільством, часом і життям, уникаючи соціальних питань. Жодне мистецтво не народжується у вакуумі, і тому я не бачу сенсу в літературі, яка не торкається таких питань, як класова нерівність та її причини, гендерна нерівність та розширення прав і можливостей жінок, визволення меншини далитів, пригнічення соціально відчужених спільнот та захист навколишнього середовища.

Мені близька саме та школа поєзії, яка розглядає мистецтво як невід'ємну частину життя. Завдяки цьому, проблеми суспільства, в якому я живу, органічно постають в моїх творах. Я вважаю, що мистецтво повинно сприяти створенню середовища, сприятливого для соціальних змін – обов'язково.

СС: Чи є якісь майбутні проекти або теми, які Ви хотіли б дослідити у своїх віршах чи письменницькій діяльності?


Поет Бхупін підписує свій роман «Maidaro» після презентації в Непалі. Фото Махендра Оджа. Використано з дозволу.

Б: Після публікації роману «Maidaro», який виражає солідарність із визвольним рухом далитів, я спочатку планував написати інший роман, не зосереджений на сучасних проблемах. Але нажаль, пережиті мною напади з боку інтелектуалів з громад, про які я писав, мене дуже розчарували. Однак під час COVID-19 я розширив і поглибив свої соціальні дослідження і відчув потребу написати ще один роман, зосереджений на соціальній проблематиці. Наразі я хочу промовчати про те, про яку місцевість, суспільство та проблему йтиметься в цьому романі.

На жаль, під час написання книги я втратив матір. Її відсутність вплинула на мене глибше, ніж я міг собі уявити. Я відчував себе майже на межі депресії, яка похитнула мою життєстверджуючу ідеологію. На деякий час я перестав читати; навіть побачивши слово «мати» в книзі, я відчував, що задихаюся. У моєму поточному романі був персонаж, заснований на моїй матері, але я не міг його написати і мусив відкласти його в сторону. Я зрозумів, що навіть так звана катарсична література не завжди може бути написана в моменти горя і втрати.

У цей час я проводив багато часу на самоті, блукаючи берегами річок і лісами, розвиваючи інтерес до мистецтва виживання в дикій природі. Занурення в природу поглибило моє розуміння життя. Я відчуваю, що зараз я можу перетворитися на метелика, відкриваючи нові горизонти можливостей у своїх творіннях. Яким метеликом я стану – звичайним чи незвичайним? Я залишаю це на розсуд часу.

СС: Якою Ви бачите роль поезії в сучасному непальському суспільстві і який вплив вона може мати на соціальні зміни?


Б: Суспільство, яке любить народну літературу, не може ненавидіти поезію. Різноманітні цивілізації та культури на цій невеликій території подарували нам велику кількість шедеврів народної літератури. Ми маємо надихаючі казки джатаки, мундхум, майтхілі та ведичну санатанську літературу, а також багаті традиції спільнот тару, гурунгів, магарів, тамангів і тхакалів. Тож це було б нелогічним думати, що наше суспільство, яке любить «Муна Мадан» (епізодичний вірш про кохання, написаний непальською мовою 1936 року), відкидає поезію та її роль.

Але чи справді ми ставилися до нашого мистецтва та літератури з толерантністю? Чи обмежували ми їхні горизонти певними спільнотами, чи намагалися їх розширити? Чи змирилися ми з мовною колонізацією, називаючи «літературою» лише санскритську чи англійську літературу? Чи підтримували наші суспільні цінності несправедливе ставлення до рідних мов, чи зосереджувалися на їхньому збагаченні? Саме ці питання необхідно обговорювати.

Я думаю, що непальське суспільство завжди поважало поезію та поетів (хоча є й люди з протилежною думкою). Однак поезія не завжди може бути прийнята, якщо вона перебуває в зоні комфорту традиції. Легко писати вірші під впливом старих творів, не зважаючи увагу на страждання нашого покоління та без усвідомлення проблем сьогодення. Але так поезія впадає в стереотип. Поети повинні наважитися вийти за межі своїх рамок. Виклик полягає в тому, щоб створювати змістовну поезію, яку суспільство поважає і яка може вести його в прогресивному напрямку. Така поезія може додати нові цінності та зробити позитивний внесок у трансформацію суспільства.

СС: Яке Ваше бачення зв'язку між непальською поезією та всесвітнім поетичним рухом, і яку роль, на Вашу думку, відіграють міжнародні платформи у популяризації місцевих авторів?


Б: Непальська література – це також світова література. Розглядати непальську літературу окремо від світової літератури було б несправедливо. Історія непальської літератури не така довга, як історія англійської, санскриту, іспанської, грецької чи інших літературних традицій. Однак за короткий проміжок часу непальська література значно розвинулася і прогресувала. Подібно до того, як нові технології швидко стають частиною нашого життя, література також стрімко та швидко лине до нас. Завдяки зручності сучасних технологій, непальські читачі мають доступ до як іноземної, так і непальської літератури.

Саме нові кампанії та рухи приносять новизну в літературу. Глобальні літературні кампанії мають величезний вплив на нас. Також з'являються локальні рухи. Якщо ми зможемо їх глобалізувати, то світ матиме шанс познайомитися та звернути увагу на непальську літературу. Не менш важливим є переклад непальської поезії англійською та іншими мовами. Я бачу важливу роль перекладачів і літературних активістів у цій сфері.