Картина корейського художника в Художньому музеї імені Абилхана Кастеєва в Алмати, Казахстан. Фото автора, використано з дозволу.

У 1937 році майже 175 000 корейців були примусово депортовані з Далекосхідного краю Радянського Союзу за наказом Йосипа Сталіна. Нащадки депортованих і сьогодні мешкають у Центральній Азії, прагнучи зробити свою історію та культуру відомими через мистецтво й популяризацію своїх традицій.

Самоназва цієї спільноти — корьо-сарам, що використовується для позначення етнічних корейців Радянського Союзу. Їхніх предків депортували відповідно до сталінського указу «Про виселення корейського населення з прикордонних районів Далекосхідного краю». На той час територія Центральної Азії входила до складу Радянського Союзу.

Депортацію пояснювали необхідністю запобігти ймовірній співпраці корейців із Японією, з якою Радянський Союз мав напружені стосунки. У вересні 1937 року розпочалася масштабна операція: понад 100 000 осіб, визнаних «неблагонадійними», примусово переселили до малонаселених районів Казахстану та Узбекистану. Корейці стали одним із перших народів Радянського Союзу, які зазнали масової депортації.

Пропонуємо вам переглянути відео на ютубі, яке розповідає про депортацію корейців і її наслідки.

У Казахстані сьогодні проживає понад 100 000 етнічних корейців, які активно долучаються до культурного та соціального життя країни. У найбільшому місті та культурній столиці Казахстану, Алмати, розташований Республіканський державний академічний корейський театр музичної комедії — перший національний корейський театр у світі. Тут також видається республіканська корейська газета «Корьо ільбо», яка виходить трьома мовами: корейською, казахською та російською.

Культурну спадщину корейців у Казахстані також зберігає головний художній музей Алмати, названий на честь Абилхана Кастеєва. У його колекції є роботи десятків художників — депортованих корейців та їхніх нащадків, які стали невід’ємною частиною мистецького середовища регіону. Попри те, що Центральна Азія залишалася ізольованою від решти світу за радянських часів, ця спільнота залишається маловідомою за межами регіону та Кореї.

Global Voices відвідали цей музей разом із Єлизаветою Кім, мистецтвознавцем і співробітницею музею, щоб дослідити архів корейського мистецтва в Казахстані й дізнатися більше про найвпливовіших корейських художників.

У наступному розділі Єлизавета Кім розповідає про корейських митців і представляє їхні роботи через розповідь від першої особи. Журналістка Олександра Шаропіна брала участь у підготовці та редагуванні цього матеріалу.

Елівавета Кім стоїть перед картиною свого батька Михайла Кіма «Мечта» в музеї. Фото автора, використано з дозволу.

Єлизавета Кім: Формування місцевої артсцени

Першим з важливих для нас корейських художників був Кім Хьон Ньон (1908-1994). Він закінчив Радянську академію мистецтв у 1937 році і був депортований до Казахстану з Ленінграда. Коли почалася депортація, він навіть не зміг повернутися додому до Владивостока, оскільки йому сказали, що всіх виселили, і в місті більше нікого немає.

Як згадують казахські художники, зокрема Уке Ажиєв: «Будучи студентами (у 1937-1938 роках), ми любили відвідувати виставки Кім Хьон Ньона, бо він створював масштабні історичні роботи, багатофігурні, зі складним освітленням. Ми вчилися у нього, оскільки такого серйозного академічного живопису в Казахстані в ті роки ми не бачили».

Кім Хьон Ньон викладав у коледжі, працював у газетному видавництві, займався театральним дизайном і малював картини. Професіоналів у той час було дуже мало, тому його запрошували звідусіль.

Перед вами картина Кім Хьон Ньона:

Фотографія автора, використана з дозволу.

Мій батько, Михайло Кім (1923-1990), народився у Владивостоці і також був депортований до Казахстану в 1937 році, у підлітковому віці. Він мріяв закінчити Ленінградську академію мистецтв, але в той час корейцям не дозволяли виїжджати з країни як «спецпоселенцям», і він залишився в Казахстані.

Мій батько об'їздив багато міст Казахстану. Він займався монументальним живописом, і його монументальні ескізи зберігаються в нашому музеї.

Ось картина Михайла Кіма «Щастя»:

Фотографія автора, використана з дозволу.

Інший видатний художник — Борис Пак (1935-1992). Коли його сім'ю депортували до Казахстану, йому було лише чотири роки, а його мати померла в дорозі. Його батько, Петро Пак-Ір, був лінгвістом, сходознавцем, філософом, великим вченим і дивовижною особистістю.

Борис Пак отримав прекрасну освіту, закінчив Ленінградську академію мистецтв. Він створив чудові ілюстрації до книг і казок Ганса Крістіана Андерсена, Вільгельма Гауфа та інших.

Пропонуємо вашій увазі дві книжкові ілюстрації Бориса Пака:

Ілюстрація до книги Генрі Водсворта Лонгфелло «Пісня про Гайавату». Фото автора, використано з дозволу.

Ілюстрація до книги Ганса Крістіана Андерсена «Стійкий олов'яний солдатик». Фото автора, використано з дозволу.

Люди приходили на виставки робіт Пака і не могли зрозуміти, чи це ручна робота, настільки копітка і тонка була його праця. Книжка — це особлива структура, вона має свою тектоніку, і він все це враховував, все прораховував і був чудовим креслярем.

Костянтин Пак (1924-1987) був депортований до Казахстану ще дитиною. Довгий час працював у корейському театрі, де оформив багато вистав. Більше того, корейський та уйгурський театри довгий час знаходилися в одній будівлі. Їхні вистави чергувалися, тому Костянтин робив декорації як для корейських вистав, так і для уйгурського театру.

Ось дві картини Костянтина Пака.

Ескіз до п'єси Хон Діна «Кім Сун Дер». Фото автора, використано з дозволу.

Ескіз костюмів до вистави «Анархан» за п'єсою Д. Азімова та А. Садирова. Фото автора, використано з дозволу.

Продовження сімейної мистецької традиції

Святослав, Афанасій та Сергій Кіми — друге покоління корейських художників. Вони народилися в Казахстані в 1950-х роках і є племінниками Михайла Кіма.

Святослав Кім (1954-2017) довгий час працював у видавництвах. Він досконало розумів структуру книги і створив численні ілюстрації до різних видань. Він був лауреатом численних книжкових виставок і визнаним графіком.

Пропонуємо вашій увазі ілюстрацію Святослава Кіма до книги «Круглий бог».

Фотографія автора, використана з дозволу.

Афанасій Кім (1952-1987) — брат Святослава. Чудовий, талановитий художник. На жаль, у фондах нашого музею його робіт немає.

Сергій Кім (1952 р.н.) — ним дуже опікувався Уке Ажиєв, який вірив у нього, вважав, що це аквареліст з талантом від Бога. Також Павло Зальцман вірив у нього, відчуваючи в ньому продовження філонівської школи.

Сергій — чудовий аквареліст. Був період, коли він малював дівчаток-підлітків або старих чоловіків. Середнє покоління його тоді не дуже цікавило — лише ті, хто відкритий до життя, або ті, хто має життєвий досвід.

Ось картина Сергія Кіма:

«Портрет Галі Копаклі». Фото автора, використано з дозволу.

«Портрет Галі Копаклі». Фото автора, використано з дозволу.

Наприклад, «Портрет Галі Копаклі», на якому зображена молдавська дівчина. Зверніть увагу на троянду внизу ліворуч. Її не видно одразу, але вона є своєрідним камертоном, який налаштовує колір. І ця ніжність образу: все життя попереду, а що є в житті?

Примітка автора: Хоча об'єднання художників за етнічною ознакою не є найпліднішою ідеєю з точки зору мистецтвознавства, наше завдання в цій статті було не наукове, а публіцистичне — висвітлити, як створювалося сучасне казахстанське мистецтво за участю різних етнічних груп. Окреме питання — чи багато в цих роботах «корейськості», але «радянської казахськості» тут точно багато — дуже багато.