Ямайська письменниця Діана МакКолей. Фото Джеремі Френсіса, використане з дозволу.

Презентація в США шостого роману відзначеної нагородами ямайської письменниці та активістки-піонерки з охорони навколишнього середовища Діани МакКолей «Будинок для міс Полін» відбулася 25 лютого в Брукліні в Центрі фантастики в рамках Бруклінського карибського літературного фестивалю. Після цього має відбутися онлайн-презентація книги британськими видавцями.

Дія роману розгортається в сільській місцевості Ямайки. Напередодні 100-річчя головної героїні міс Полін збирає свою внутрішню силу та своїх прихильників (деякі з несподіваних сторін), щоб протистояти та розкрити глибокі таємниці, приховані в самих цеглинах її будинку. Вона не знає, чи вдасться їй виконати свою місію. Поки вона переслідую свою мету, розкриваються конфлікти та гіркота минулого Ямайки — і її особиста історія — на фоні, боротьби її громади з викликами сучасного життя. Розповідь пронизана місцевим фольклором, звичаями та красою природного світу, а також експресією мови патва Ямайки.

Роман отримав схвальні відгуки та заслужив похвалу інших карибських письменників. Лауреат Букерівської премії Марлон Джеймс зауважив: «Минуле вирвано з корінням, сьогодення тримається на нитці, і посеред усього цього є міс Полін, сильна, конфліктна, енергійна та чудова». Письменниця з Тринідаду Монік Роффі назвала Макколі «одною із найкращих письменниць Карибського басейну […] Її романи є будівельними блоками нинішнього карибського канону, і їх читатимуть протягом багатьох років».

Я брала інтерв’ю у Макколі електронною поштою, розмовляючи з нею про те, як роман відображає те, чим є ямайське суспільство — і яким воно не є.

Емма Льюїс (EЛ): Ви присвятили свій роман кільком жінкам, зокрема Ненсі Маклін. Чи можете ви розповісти нам трохи про неї без спойлерів? Як Маклін представлена у романі?

Діана МакКолей (ДМ): Ненсі Маклін — одна з моїх реальних предків в часи рабства. Таким чином, вона не є персонажем роману в той час, коли він розгортається, але вона значною мірою є частиною історії. Вона була поневоленою жінкою із Західної Африки, яка мала кількох дітей від португальського поневолювача та власника плантацій, який приїхав на Ямайку в 19 столітті, щоб вирощувати тютюн. Він прийшов до Мейсон Холу в Сент-Мері, де розгортаються дії роману.

ЕЛ: «Кров несе силу, особливо жіноча». Ви б сказали, що це жіночий роман?

ДМ: Я відкидаю думку про те, що існує таке поняття, як «жіночий роман», тобто, що існують теми, які цікавлять лише жінок. Мій власний батько сказав мені це на початку моєї письменницької подорожі, і я стикалася з цим на письменницьких майстеркласах — «О, це читатимуть лише жінки. Пишіть про війну, так буде краще». Я відкидаю цю ідею. Звичайно, «Будинок для міс Полін» розповідає про життя жінок та їхніх дітей, а також про їхні стосунки з чоловіками.

ЕЛ: Важливою темою книги є земля. Як земля, родина та спадщина вплетені в ямайське суспільство та культуру, і чи це колись матиме свої наслідки?

ДМ: Так, я стурбована нашими — людськими — стосунками із землею: нашими почуттями власності, зв’язку (або його відсутності), укоріненості, а також тим, як ми ставимося до землі, яка часто є радше руйнівною, ніж захищаючою. Тут, на Ямайці, наша історія призвела до того, що доступ до землі є суперечливим і все ще нерівним і несправедливим, тому ці питання продовжують хвилювати ямайське суспільство сьогодні. Чи це колись матиме свої наслідки? Я не впевнена, враховуючи нові загрози, такі як кліматична криза, яка, я підозрюю, призведе до нових хвиль міграції з найбільш постраждалих районів.

ЕЛ: «Такий порядок речей». У оповіданні відчувається неминучість, примирення. Це посилання на сільське життя, яке змінюється повільно, чи щось поза цим? Як це впливає на персонажів?

ДМ: Часто жителі Ямайки висловлюють таке смирення, що владні структури та несправедливість залишаться незважаючи на зусилля до змін. Глибокий цинізм, якщо хочете — так ні, не обмежується лише сільським життям. Але міс Полін, моя головна героїня, не вірить у це. Міс Полін бачить, що це переконання впливає на її найкращу подругу Зефу, але сама вона відкидає це.

ЕЛ: Ви пишете з великою долею емпатії про молодих чоловіків на Ямайці та виклики, з якими вони стикаються. Коли персонаж Ламонта, який представляє цю демографію, їде на захід сонця на своєму мотоциклі “yeng yeng”, яке майбутнє ви бачите для нього?

ДМ: Ламонт має доброту та сильний моральний компас, який, я сподіваюся, допоможе йому. Його стосунки з міс Поліною, сподіваюся, стануть його опорою, і навіть після її смерті — вона наближається до кінця свого життя у 99 років — я думаю, він пам’ятатиме її приклад.

ЕЛ: Міс Полін — надзвичайна жінка. Ви бачите в ній щось від себе? А ви вірите в духів даппі?

ДМ: Ні, не дуже. У мене не було життя міс Полін, і я сумніваюся, що подолала би перешкоди, з якими вона зіткнулася. Я хотіла написати про літню сільську жінку, яка відкинула всі умови та очікування жінок своєї епохи та жила життям на власних умовах. Хтось, з ким не можна жартувати. Наповнена жінка.
Я не вірю в духів даппі типу Ол Хіґе чи Теля, що котиться, але вірю, що земля та її структури зберігають відлуння людських і нелюдських історій, якщо ми до них прислухаємося.