Ілюстрація Giorgi Ninos, використовується за згодою автора.

Вона сидить на самоті в білій кімнаті, коли ми починаємо розмову. Очі Натії Бунтурі несуть на собі тягар нещодавніх подій, коли вона стала прямою мішенню для спецпризначенців під час протесту. Звук теплого потріскування дров, здається, втілює мирний ритм її села, розташованого серед величних Кавказьких гір. «На цій землі я живу, тут я побудувала будинок і сцену, тут я гріюся дровами, тут у мене є тварини і город». Почувши це, я зрозумів, що вона просто хоче мирно жити у власній країні. Але Натії довелося не тільки відмовитися від свого комфорту, щоб захистити свої цінності, але й бути покараною за те, що вона відстоювала свої права.

«Красиві очі», – промовила вона, дивлячись у блакитні очі спецпризначенця. «Добрі очі». Ці несподівано ніжні слова, сказані в момент страху і розгубленості, тепер переслідують її. «Я шкодую, що сказала це», – зізнається балерина. «Вони не заслуговували на мою доброту».

Цей момент – парадокс Натії Бунтурі: танцівниці, від грації якої перехоплює подих, а тепер протестувальниці, загартованої суворими реаліями поліцейської жорстокості. Майже чотири десятиліття Натія присвятила делікатній, але жорсткій дисципліні балету. Сьогодні вона стоїть на передовій боротьби Грузії за своє європейське майбутнє, кидаючи виклик урядові, який, на думку багатьох, зрадив свій народ.

Протести розпочалися 28 листопада 2024 року у відповідь на заяву прем'єр-міністра Іраклія Кобахідзе про те, що перемовини щодо вступу до Європейського Союзу будуть відкладені щонайменше до 2028 року. Це рішення спустошило країну, де понад 80% громадян підтримують членство в ЄС. Десятки тисяч людей заполонили вулиці Тбілісі з вимогою провести позачергові вибори, оскільки вони вважали, що це рішення стало піковим після суперечливих результатів парламентських виборів, що відбулися 26 жовтня 2024 року. Серед них була й Натія, в термобілизні та міцних черевиках, готова зустріти водомети і сльозогінний газ.

Шлях Натії розпочався на фоні складної економічної ситуації в Грузії 1990-х років. «Я – дитина 90-х і я прожила ці складні часи», – ділиться вона, змальовуючи картину дитинства сповненого випробувань, та в той же час, сили. Згодом талант привів її до Сполучених Штатів, на балетну сцену Філадельфії, проте її серце завжди належало Грузії. «Я спостерігала за змінами здалеку – за Трояндовою революцією, за відбудовою нашого оперного театру – і я знала, що маю повернутися», – каже вона.

Роками Натія виступала на сцені Тбіліського театру оперу та балету, демонструючи граційну красу свого мистецтва. Проте вона вважає, що балет – це більше ніж мистецтво. «Це дисципліна. Це самопожертва. Це вчитися терпіти біль та продовжувати рухатися. Це саме те, що зараз роблять грузини».

Коли прем'єр-міністр зробив шокуючу заяву [про відтермінування планів щодо вступу до ЄС], Натія відчула глибоке почуття зради та гнів.

«Я все ще сподівалась, що щось зміниться; до того моменту я ще думала, що, незважаючи на виклики, ми, як країна, рухались до спільної мети». Рішення уряду вдарило Натію в саме серце її ідентичності, прагнень і віри в краще майбутнє для її країни.

«Я можу бути балериною, – заявляє вона, –  але я також громадянка Грузії. Як я можу захищати свою ідентичність та професію. якщо я не захищаю цю країну?»

Рішення приєднатися до протестів було не просто реакцією на заяву уряду. Вона на власні очі бачила боротьбу грузинського народу і його стійкість перед обличчям економічних труднощів і політичних потрясінь. Вона бачила проблиск надії в їхніх очах, коли Грузія стала на шлях європейської інтеграції, і відчула колективний біль, коли рішення уряду, здавалося, знищило цю надію.

Натія обміняла свої пуанти на плакати протесту. Це був перехід зі сцени на вулиці, жест її непохитної відданості європейському майбутньому своєї країни. Її граціозні рухи тепер змінилися на рішучі кроки борця за свободу на вулицях Тбілісі.

«Люди сильно втомлені і замучені, багато хто з них стоїть на побитих ногах і все одно виходить на мітинги, це теж надприродна, патріотична сила», – каже вона. «Це як у балеті, – пояснює Натія. «Ти втомлюєшся і не можеш дихати, тебе нудить, але саме там ти набуваєш витривалості; ці люди теж це відчувають».

Один з найпронизливіших моментів в інтерв'ю Натії – це спогади про те, як її атакувала поліція. Вона пригадує, що дивилась в очі спецпризначенцям і бачила там людяність в той самий момент, коли вони готувалися застосувати до неї насильство.

«Вони були в масках, та я могла бачити їх очі», – каже вона. «Знаєте, як багато можуть сказати очі людини? В одного з поліцейських були блакитні очі, і я говорила йому: «У вас гарні очі», «У вас добрі очі», «Ви схожі на хороших людей», – ось що я йому говорила».

Легко зрозуміти, що ці слова були сказані в момент вразливості та страху. Але вчинок Натії міг означати більше — це була спроба звернутися до співчуття співробітників спецпідрозділу. Однак її слова зустріли насильством:

«Без попередження один з них вдарив мене. Двічі. У цей момент я раптом заклякла. Я навіть не знала, як реагувати, бо це здавалось неймовірним.»

«Мабуть, я була наївною, нерозсудливою, бо все обернулося інакше, і я шкодую, що сказала щось добре, адже мої позитивні слова не відповідають їхнім вчинкам», — розмірковує вона. «Краще б я просто промовчала; на жаль, вони просто не заслуговували на жодне добре слово від мене.»

Її жаль слугує потужним нагадуванням про нелюдську природу насильства.

Натія бачить майбутнє, у якому народ сам визначає свою долю. Вона мріє про справді демократичну та європейську Грузію.

«Грузини — дуже толерантний народ і заслуговують на уряд, який не женеться за дорогими маєтками та розкішними автомобілями», — каже вона. «Ми заплатили високу ціну за свободу і не потерпимо навіть найменшої помилки від високопосадовців, які у майбутньому пройдуть до парламенту.»

Натія хоче, аби світ знав: грузини не полишили своєї європейської мрії. Вона сподівається, що ті, хто спостерігає за подіями на південно-східному краю Європи, вживатимуть заходів, щоб такі люди, як вона та інші, продовжували творити зміни на місцевому рівні задля змін у глобальному масштабі.

«Я хочу сказати світові, що ці люди – герої; вони зроблять будь-що заради свободи, і світ має бачити, хто тут стоїть. Це щирі люди, і вони борються за краще майбутнє, за правду, справедливість і рівність».

Слова Натії слугують закликом до дії для міжнародної спільноти. Вона закликає світ підтримати грузинський народ у його боротьбі за свободу і демократію.

«Я прошу зробити цей крок тих, хто може чинити опір режиму ззовні», — благає вона. «Незаконно ув’язнені, політичні в’язні… Їхнє звільнення має велике значення, поки ще є час, адже система отруює життя сотень талановитих, свободолюбних молодих людей. Допоможіть нам притягнути цей режим до відповідальності. Політичні в’язні, незаконні арешти, утиски — все це має припинитися.»

Поки Натія збирається з силами для чергового протесту, вона виказує ту ж незламність, яку вона описувала в балеті. «Ми не втомимося, – каже вона. «Я одягну термобілизну. Мої черевики, просочені водою з водомета, нарешті висохли. Я повертаюсь на вулицю. Це має скінчитися!»

В очах Натії Бунтурі боротьба Грузії — це боротьба за стійкість і надію. Так само, як і в бездоганно виконаному танці, для Натії має значення кожен рух.