Кухарка розповідає про становище ув'язнених уйгурів у сільському центрі утримання під вартою в Таїланді. Зображення від Prachatai, контент-партнера Global Voices.

Ця стаття опублікована Prachatai, незалежним новинним сайтом в Таїланді. Відредагована версія була передрукована Global Voices відповідно до угоди про обмін контентом.

Протягом шести років Масія (псевдонім) готувала їжу для уйгурських біженців, яких утримували в імміграційному центрі у сільській місцевості Таїланду. Триразове харчування, включно зі спеціальними стравами під час Рамадану, поступово сприяло зміцненню зв'язку між нею та затриманими. У 2020 році Масія вступила в романтичні стосунки з Полатом (псевдонім), одним з уйгурських біженців. Вона стала для затриманих як сім'я і з часом прийняла іслам, коли їхній зв'язок поглибився.

Масія поділилася з Prachatai своїм досвідом, проливаючи світло на умови життя в ув'язнених у таборі. Її історія була оприлюднена на тлі зростаючого міжнародного занепокоєння щодо безпеки 40 уйгурських біженців, депортованих урядом Таїланду до Китаю 27 лютого 2025 року — кроку, який, за твердженням тайської влади, був «добровільним», незважаючи на занепокоєння правозахисних груп та уйгурських активістів.

Від їжі до кохання

Коли розмова зайшла про їжу та її стосунки з Полатом, очі Масії загорілися, а голос став помітно яскравішим. Вона пояснила, що уйгури дотримуються правил харчування суворіше, ніж біженці рохінджа, яким вона допомагала раніше.

Рохінджа їли гостру їжу і погоджувалися їсти м'ясо, яке я готувала, наприклад, яловичину і курку, і вони не були особливо суворими. Але вони [уйгури] були дуже стурбовані тим, щоб їжа була халяльною. Вони не приймали від мене курку близько трьох років, бо не були впевнені. Я тоді ще не була мусульманкою.

Коли Масія вперше почала доставляти їжу, уйгури були обережні і не впевнені в її намірах. Через ісламські звичаї, що обмежують пряму взаємодію між чоловіками та жінками, вони обрали Полата своїм представником для розмови з нею.

Уйгури потребують халяльної їжі, яка не є гострою і не містить ГМО. Вони уникають таких овочів, як тайські баклажани та кабачки, натомість полюбляють моркву, картоплю та макарони. Серед страв, які вона приготувала для них, були смажені броколі, пекінська капуста з тофу або яйцями та масаман каррі ─ тайська страва, яка відповідає стандартам халяль.

Коли їхні стосунки поглибилися, Масія взяла на себе роль посередника, допомагаючи ув'язненим зв'язатися зі своїми сім'ями та отримати ліки, коли вони захворіли. Хоча довіра зростала завдяки спільним трапезам і підтримці, вона вважала, що саме її чесність по-справжньому зміцнила їхній зв'язок.

Вони довіряють мені, тому що я готую тричі на день — сніданок, обід і вечерю. А під час Рамадану я також розношу їм їжу вночі. Вони люблять мене за те, що навіть о 3-й годині ночі я все одно приношу їм їжу.

З часом сприйняття Масією уйгурів змінилося. Вони не були такими страшними людьми, якими вона колись їх собі уявляла. Натомість вони були добрими та уважними.

Деякі [уйгури], спілкуючись зі своїми дітьми, щоразу запитують, скільки розділів Корану ті вивчили напам’ять. Я ніколи не бачила, щоб вони висловлювали обурення через те, що були ув’язнені.

Спершу, як і багато тайців, Масія була буддисткою, але через часті зустрічі з Полатом замислилася про прийняття ісламу. Зрештою, вона вирішила навернутися. «Він почав мене запрошувати,» — розповідає Масія. «Раніше я багато пила, але він переконував мене кинути. Я не вживаю алкоголь уже майже шість років. Він завжди заохочує мене лише до добрих вчинків.»

Окрім його позитивного впливу на неї, саме співчуття зблизило їх і зрештою змусило закохатися.

Він ніколи не ускладнював мені життя і не просив робити щось погане. Коли ми спілкувалися, у мене з’явилося відчуття, що я більше не можу просто зникнути з його життя. Я не знаю, що буде далі, але продовжуватиму допомагати йому, бо якщо я зникну, в нього не залишиться нікого, хто міг би це зробити замість мене.

Втеча від насилля

У 2014 році Полат був серед 220 уйгурів, заарештованих тайською поліцією при спробі перетнути кордон з Малайзією. Засуджена за нелегальну імміграцію, група пізніше була розпорошена по центрах утримання під вартою по всьому Таїланду. Уйгури втекли з Сіньцзяну, де китайський уряд зберігає суворий контроль, незважаючи на «автономний» статус регіону, і зазнає широкої критики за порушення прав мусульманської меншини.

У 2016 році Полата та ще шістьох осіб перевели до установи в провінції Мукдахан, де вони залишалися під вартою майже десять років. Масія розповіла про свідчення затриманих щодо того, як китайська влада заселяє Сіньцзян вихідцями з народності хань, забороняє ісламські практики та змушує уйгурів іти на компроміси у своїй вірі, зокрема брати участь у культурних виставах або вживати алкоголь.

У пошуках кращого життя в інших країнах, уйгури натомість опинилися в тайських центрах утримання під вартою.

За словами Масії, всі вони були змушені жити разом у тісній кімнаті розміром 4 на 6 метрів з окремою ванною кімнатою. Через відсутність можливості бачити за межами обмеженого простору та відсутність сонячного світла, у деяких з них розвинулися проблеми із зором. Крім того, вони також зазнавали фізичного насильства та принизливих зауважень з боку офіцерів.

Стан камер дуже поганий. У камері два ряди ґрат: внутрішній і зовнішній. Також є цинкові листи, які закривають вид [назовні], щоб ніхто не бачив. Вітер також не може потрапити всередину.

Одна людина, яка тут перебувала, зазнала фізичного насильства, тому що вона любила говорити тайською мовою і часто відповідала офіцерам… тому її сильно побили. Один з уйгурів якось згадав щось про їжу, і [офіцер] сказав: «Вони справді здіймають галас. Їх треба змусити їсти свинину».

Група Полата двічі намагалася втекти. У 2019 році вони вперше втекли після того, як напруженість у відносинах з правоохоронцями загострилася, коли хворому затриманому було відмовлено в медичній допомозі. Коли офіцери наказали перевести їх до більшої кімнати для укріплення меншої, вони побоялися, що їх поб'ють, що й призвело до втечі.

Після затримання вони відбували покарання у в'язниці Мукдахан, а потім були повернуті до імміграційної служби. У 2020 році вони знову спробували втекти. Цього разу їх відправили до в'язниці Клонг Прем за втечу з-під варти та нібито пограбування селян. П'ятеро з них, включно з Полатом, залишилися у в'язниці, а двоє інших, відбувши покарання, були серед тих, кого 27 лютого депортували до Китаю.

На диво, уйгури надають перевагу в’язниці Клонг Прем, а не Імміграційному центру утримання в Мукдахані. Масія пояснила:

Вони люблять це місце [в’язницю Клонг Прем], бо тут є їдальня, відокремлена від спальних приміщень, і вони можуть бачити сонячне світло. Якщо йде дощ, вони намокають. Але в Імміграційному центрі утримання (в Мукдахані) все було набагато гірше… Там навіть гірше, ніж у в’язниці.

Вони відчувають, що краще залишатися у в’язниці, ніж у центрі утримання, бо тут кращі умови. Якщо вони хворіють, то можуть звернутися до лікаря в тюремному медичному закладі. [А в ІЦУ Мукдахана], щоб хоча б раз потрапити до лікаря, потрібно залучити багато офіцерів. Якщо це не щось серйозне, їх просто не поведуть. Але тут вони можуть написати заяву. Якщо хтось захворіє, він може подати заявку до медичної частини.

Ніхто не хоче повертатися назад

«Ніхто з тих, хто перебуває в камерах, не хоче повертатися, — каже Масія про Полата і його друзів. «Вони просто просять нас молитися за них, зробити дуа [благання] за них, щоб вони могли поїхати в третю країну, щоб вони втекли з Китаю».

Масія не вірить, що 40 уйгурів, яких затримали в імміграційній службі на Суанфлу, добровільно повернуться до Китаю.

Згідно з прес-релізом уряду Таїланду від 27 лютого, китайський уряд офіційно запросив депортацію 45 уйгурів, яких утримували під вартою понад 10 років за нелегальний в'їзд до Таїланду, за винятком кількох, які втекли з-під варти і напали на офіцерів.

Серед них Полат і четверо інших, чиї злочини, за іронією долі, їх врятували. Міністр юстиції заявив на нещодавній прес-конференції, що їхні терміни покарання завершаться у 2029 році, і тоді рішення буде прийнято знову.

Наразі Масія відчуває полегшення, але в глибині душі вона все ще стурбована невизначеністю, яка чекає на неї попереду.

Це… трохи [важко], але ми відчуваємо, що це не так вже й тяжко. Говорячи, що це не тяжко, [я маю на увазі], що добре, що він [Полат] у в'язниці, тому це не тяжко. Але якби він був в імміграційній службі, я б, напевно, хвилювався. Зараз я не дуже хвилююся. Я буду хвилюватися тільки тоді, коли буду стурбована тим, чи відправлять його назад, чи ні.