Чжан Ліцзя. Фото використано з дозволу.

Поза межами Китаю проживає близько 50 мільйонів китайців. Ця численна діаспора, яку часто зводять до суто економічного фактору, також активна в медіапросторі та культурі, включно з літературою, незалежно від того, чи пишуть її члени китайською мовою, чи мовами країн, де вони зараз проживають.

Щоб зрозуміти нюанси такої літератури, написаної поза межами Китаю, Global Voices поспілкувалися з Чжан Ліцзя (张丽佳),  працівницею ракетного заводу, яка стала письменницею та суспільним оглядачем, народилася в Китаї та зараз живе між Лондоном та Пекіном. Вона є авторкою мемуарів «Соціалізм — це чудово!» та роману «Лотос», у якому йдеться про проституцію в сучасному Китаї. Наразі вона завершує історичний роман, заснований на житті першої китайської феміністки та революціонерки початку 20-го століття Цю Цзінь, відомої як китайська Жанна д'Арк.

Філіп Нубель (ФН):  Яким чином письменництво мовою, яка з’явилася у Вашому житті набагато пізніше, є визвольним? Чи це питання (само)цензури? Чи поширюється це на стиль та експерименти з самим процесом писання?

Чжан Ліцзя (ЧЛ): Як китайська письменниця, яка виросла в Китаї та розмовляла лише китайською, писання англійською мовою несподівано вивільнило мене. Політично це дає мені свободу. Письменництво для міжнародної аудиторії дозволяє мені обійти обмеження суворої цензури в Китаї, яка довгий час стримувала творче самовираження. Насправді, я вважаю, що ця цензура є однією з ключових причин, чому літературна сцена Китаю не така яскрава та динамічна, як могла б бути.

У творчому плані писання англійською мовою пропонує інший вид визволення. Оскільки це не моя рідна мова, мені комфортніше експериментувати з формою, структурою та стилем. Незнайомість з мовою відкриває двері до нових перспектив та певної сміливості. Моя нерідна мова дозволила мені досліджувати та висловлювати думки й емоції, які могли б здаватися обмеженими китайською. Наприклад, у моїх мемуарах «Соціалізм — це чудово!» я написала сексуальну сцену, яка була набагато відвертішою, ніж якби я описала її китайською, де культурні та мовні нюанси вимагали б більшої стриманості.

Писання англійською мовою багато в чому стало шляхом як для творчого дослідження, так і для особистої емансипації.

ФН: Ви досі пишете китайською? Як Ви сприймаєте взаємозв'язок між цими двома мовами у своєму творчому процесі?

ЧЛ: Останнім часом я рідко пишу творчо китайською мовою , хоча іноді, коли мене запрошують, пишу статті для китайських видань. Китайська мова така багата та виразна, вона сповнена культурної глибини та історичного резонансу. Коли я пишу англійською, мені подобається навмисно вплітати застарілі вирази та традиційні ідіоми, щоб надати прозі особливого шарму — майже ніби вдихаючи нове життя у забуті фрази. Це спосіб зробити мову свіжою та зворушливою, водночас відчуваючи зв'язок з її глибоким корінням.

У моєму творчому процесі англійська та китайська мови служать різним цілям. Англійська — мій основний засіб для оповіді — саме тут я почуваюся найбільш вільною та експериментаторською. Китайська ж залишається мовою мого внутрішнього світу, пов'язаного з моїми спогадами та ідентичністю. Письмо англійською часом схоже на будівництво мосту між ними, перекладаючи не лише слова, а й досвід, емоції та культурні контексти.

ФН: Зараз багато говорять про глобальну синофонну літературу, яка долає географічні та мовні бар'єри (Ви, а також Сяолу Го, Ха Цзінь, Дань Сіцзе, Янь Гелін): чи погоджуєтеся Ви з тим, що існує такий тип літератури? Якщо так, то що саме його визначає?

ЧЛ: Так, я вважаю, що світова синофонна література — це обґрунтована та яскрава категорія. Я думаю, що вона стосується літературних творів, написаних китайськими мовами (такими як мандаринська чи хоккієн) або авторами китайського походження, які зазвичай мешкають поза межами материкового Китаю. Ці твори охоплюють різноманітні теми та контексти, відображаючи складну взаємодію мови, ідентичності та геополітики в межах світової китайської діаспори.

Цю літературу визначає її різноманітність — вона не обмежується лише географією, стилем чи перспективою. Натомість вона відображає життєві реалії китайських громад по всьому світу, часто досліджуючи такі теми, як міграція, переміщення, ідентичність та культурна гібридність. Вона ставить під сумнів поняття єдиної «китайської літератури», підкреслюючи множинність китайських голосів.

В епоху глобалізації я вітаю визнання синофонної літератури як частини ширшого ландшафту світової літератури. Це дає можливість поглибити наше розуміння того, як китайська культура функціонує поза національними кордонами, та заохочує до діалогу про постколоніалізм та глобальний взаємозв'язок.

До слова, кампанія Сі Цзіньпіна «Розкажіть історію Китаю добре» має на меті створити приязний образ Китаю за допомогою м’якої сили та міжнародного сторітелінгу. Хоча ідея є слушною, її успіх залежить від того, чи нададуть китайським письменникам свободу висловлюватися автентично. Наразі контроль є занадто суворим для того, щоб письменники могли по-справжньому «розповісти історію Китаю добре». Без творчої свободи це бачення залишається недосяжним. Я пишу про це у статті «Розкажіть історію Китаю добре: його письменники повинні бути достатньо вільними, щоб робити це».

ФН: Хто з китайських авторів найбільше вплинув на Вас? А як щодо некитайських авторів?

ЧЛ: Серед китайських авторів Цао Сюецінь, автор «Сну в Червоній кімнаті», мав на мене глибокий вплив. Його складне зображення сімейної та соціальної динаміки, що відбувається на тлі руйнування аристократичного світу, не має собі рівних за своєю емоційною глибиною та літературною майстерністю. Ще одним важливим впливом є Лу Сюнь, чиї гострі, проникливі спостереження за китайським суспільством розкривають неперевершене розуміння китайської психіки.

Серед некитайських письменників виділяється Толстой. Його розгорнуті оповіді, що відбуваються на тлі величезного соціального та історичного контексту, є глибоко захопливими, проте він ніколи не втрачає з поля зору інтимні деталі, які роблять його персонажів такими людяними.

Я також дуже захоплююся Арундхаті Рой, особливо її романом «Бог дрібниць». Її лірична проза, багаті образи та зворушливе дослідження соціальних та особистих проблем глибоко резонували зі мною та надихнули мене на написання власних історій.