Місце видобування нікелю в Індонезії. Скриншот з відео на ютубовому каналі CNBC. Добропорядне користування.

[Усі посилання в тексті — англійською мовою, якщо не вказано інше].

Останній змах весла — і каное 49-річного Джоко підпливає по каламутній воді до його рідного села Куриса, сонного рибальського поселення в індонезійській провінції Центральне Сулавесі. Прихопивши наживку і 4 л дизелю за ціною 100 000 індонезійських рупій (IDR 100 000 ≈ $6 ≈ 250 грн) та провівши 8 годин в морі Банда, він сподівався повернутися з уловом, вартим хоча б удвічі більше, ніж витрати на пальне. Він передав рибу дружині, а та вправно перемістила її в темно-зелену посудину — кілька червоних луціанів і смугастий тунець вагою всього два кілограми. Рівно стільки, щоб сім'я з п'яти людей могла прогодуватися кілька днів.

Джоко — один з небагатьох рибалок, що залишилися в Курисі, рідному краї корінної громади Баджау [індонез.]. Декілька років тому Курису омивали кришталево чисті води з косяками риб над барвистими кораловими рифами. Тепер же вода втратила прозорість і чистоту, тут нічого ловити. Якість морської води знизилася, відколи відкрилися нікелеві шахти й заводи [індонез.], які забруднюють навколишню екосистему й позбавляють місцеве населення традиційних засобів для існування. Джоко згадує:

In the past, we only needed to spread a net under our house, wait an hour, and we got 10 kilos. Now, we are grateful to be able to bring home five kilos of fish after sailing miles away for hours.

Колись варто було лише розгорнути сіті під домом, почекати годинку, і вже мали 10 кіло. А тепер раді, якщо після багатогодинного виходу далеко в море вдасться привезти додому хоч би п'ять кіло риби.

Життя Джоко та ще десятків мешканців Багодопі різко змінилося зі стрімким розширенням видобутку нікелю в їхній місцевості.

В Індонезії знаходяться найбільші у світі запаси нікелю, загалом 5,2 млрд тонн руди й 57 млн тонн металу, що становить 42% від світових запасів нікелю. Здебільшого ці ресурси розкидані по Молуккських островах та острову Сулавесі у східній частині Індонезії. Одне з найбагатших родовищ розташоване поблизу рідного для Джоко містечка, в районі Багодопі на Сулавесі.

Карта Індонезії. Скриншот з відео на ютубовому каналі BBC. Добропорядне користування.

Зростання попиту на нікель

Нікель на Сулавесі стали видобувати на початку 2000-х років, але справжнього розмаху справа набула в останнє десятиліття після миттєвого підйому світового попиту на нікель, який є критичним компонентом для акумуляторів в електромобілях. Настійна потреба в екологічному транспорті та зниженні залежності від викопного палива підштовхує людей в усьому світі переходити на електромобілі. Намагаючись використати свої обширні нікелеві запаси з максимальною вигодою, Індонезія має на меті до 2027 року зайняти місце серед головних гравців на світовому ринку.

У 2013 році індонезійські гірничодобувні конгломерати PT Bintang Delapan Investment та PT Sulawesi Mining Investment об'єднали зусилля [індонез.] з китайською приватною гірничодобувною компанією “Циншань Холдинг Груп” [індонез.] (англ. Tsingshan Holding Group Company Limited, кит. 青山控股集团有限公司) для будівництва найбільшого в Південно-Східній Азії нікелепереробного центру IMIP (Indonesia Morowali Industrial Park — Індонезійський моровалійський індустріальний парк (в окрузі Моровалі в індонезійській провінції Центральне Сулавесі)). Проєкт отримав благословення від політичних лідерів обох країн. У жовтні того року в присутності президента Китаю Сі Цзіньпіна й тодішнього президента Індонезії Сусіло Бамбанга Юдойоно було підписано [кит.] угоду про співпрацю щодо індустріального парку.

Президент Китаю Сі Цзіньпін та тодішій президент Індонезії Сусіло Бамбанг Юдойоно присутні при підписанні кількох ділових угод у жовтні 2013 року. Джерело: пресреліз Посольства Китайської Народної Республіки в Індонезії. Вільне користування.

Відтоді Китай має значний вплив на нікелеву промисловість Індонезії. Індустріальний парк IMIP став одним з ключових проєктів китайської ініціативи “Один пояс, один шлях”, яка включає план підтримки міжнародних зв'язків через проєкти з науково-технічних розробок та розбудови інфраструктури у країнах Глобального Півдня.

Під час обговорення ролі Індонезії в ініціативі “Один пояс…” китайське державне видання “Щоденна народна газета” (People's Daily, 人民网 [кит.]) висловило твердження, що Індонезії все ще бракує інфраструктури й людських ресурсів, щоб вміло розпоряджатися своїми багатими запасами нікелевих руд.

印尼红土镍矿储量和产量丰富，但基础设施薄弱、工艺落后、人才不足等因素制约了当地镍矿加工业发展. 青山莫罗瓦利园区负责人章凡表示，以不锈钢生产为主业的中国青山控股集团2009年进入印尼。2013年10月，莫罗瓦利园区签约开建。园区一边搞基建，一边将产业链优势互补的中国镍铁冶炼企业吸引入园，共同投资，共担风险，抱团发展.

В Індонезії чималі запаси та видобуток латеритних нікелевих руд. Проте розвиток промислової переробки нікелевих руд у країні обмежується такими чинниками, як слабка інфраструктура, відсталі технології та нестача кваліфікованих спеціалістів. Чжан Фань, голова індустріального парку IMIP, розповів, що китайська компанія “Циншань Холдинг Груп”, котра виробляє в основному нержавіючу сталь, прийшла на ринок Індонезії у 2009 році. У жовтні 2013 року було підписано угоду про IMIP і розпочато будівництво.

Ціна прогресу

З неможливістю жити, як раніше, стикається не тільки Джоко, а й 36-річний Лапола, рибалка з села Тапунгаея (округ Північне Конаве, провінція Південне Сулавесі). Вода в морі біля його села набрала коричневих відтінків, що спричинило зникнення риби в бухті. Втративши дохід від риболовлі, Лапола вирішив податися працювати на шахті. Через забрудненість води значній частині молоді з села довелося перейти від рибальства до гірничих робіт. В інтерв'ю Global Voices Лапола розповів:

Young people have migrated to work in the nickel mines or factories. Now, only the elderly stay because they can't work in the mines. Sometimes, they go to the sea, but it's futile.

Молодь виїхала в пошуках роботи на нікелевих шахтах чи заводах. Залишилися тільки старі, тому що вони не можуть працювати на шахтах. Інколи вони виходять в море, але вертаються з порожніми руками.

Через забрудненість води навколо індонезійського острова Сулавесі багато рибальських громад втратило можливості заробити собі на життя. Скриншот з відео на ютубовому каналі BBC. Добропорядне користування.

Кацаінг, голова Спілки успішних індонезійських робітників, відзначив, що багато робітників скаржаться на погані умови праці: брак заходів безпеки, довгий робочий день, несправедливі робочі договори та низькі зарплати. Кацаінг згадав, що часто робочі договори укладаються всього на три місяці, а потім робітники, більшість із яких отримали лише шкільну освіту, опиняються у скрутному становищі.

Більшість із тих, хто не відповідає вимогам для роботи на заводах, займаються й далі сільським господарством і рибальством. Хтось відкрив дрібний бізнес: як гриби після дощу, до послуг усе більшої громади стали з'являтися на вулицях торгові ятки, автопарковки й ремонтні майстерні. Проте умови життя таких підприємців чи селян не набагато кращі.

Лихо спіткало Ані, молоду маму двох діток із села Фатуфіа: через пил і забруднене повітря її друга дитина страждає від гострих респіраторних захворювань, що ось уже майже два роки змушують її регулярно відвідувати лікувальні заклади. Видання “Rest of the World” (“Решта світу”) навело дані громадського центру охорони здоров'я Багодопі, згідно з якими, найпоширенішим захворюванням у районі починаючи з 2018 року стали зараження верхніх дихальних органів — загалом майже 7000 випадків. Медики пояснюють це пилом із промислового комплексу.

За останнє десятиліття Китай інвестував у нікелеву промисловість Індонезії понад 65 млрд доларів. За офіційними відомостями індонезійського уряду, Китай контролює 90% [індонез.] нікелевих шахт і плавильних заводів. В такій ситуації Індонезії дуже важко вирватися з-під контролю Китаю над її нікелевими запасами, при тому що держава прагне зацікавити більше інвесторів зі США та Європи.

Питання екології

Проблеми довкілля в Моровалі залишаються невирішеними. Окрім того, що видобування руди само по собі завдає чимало шкоди, електроенергія для плавильних заводів індустріального парку IMIP надходить з вугільної електростанції, що спричиняє значні викиди вуглецю. За даними Міністерства енергетики та корисних копалин Індонезії, при генерації 1 гігавата електроенергії на вугільній станції [індонез.] виділяється 5 мільйонів тонн вуглекислого газу (CO₂). Місцеві мешканці вже давно скаржаться на забруднення води й повітря, проблеми зі здоров'ям та знищення лісів у їхній громаді.

Пагорби в Моровалі, що колись буяли зеленню, тепер через гірничі роботи перетворилися на велетенські бурі насипи [індонез.]. Під час дощу ґрунт із пагорбів змивається у зрошувальні системи на рисових полях і в річки, надаючи воді вохристо-бурих відтінків. З турбіни теплоелектростанції, котра забезпечує електроенергією промислові райони, гаряча вода спускається прямо в море, що призводить до підвищення температури довколишніх вод, шкоди для коралів і відпливу риби з бухти.

Аерознімок наслідків видобування нікелю. Скриншот з відео на ютубовому каналі BBC. Добропорядне користування.

Через кожні шість годин з плавильних печей виходить дим, від якого небо застилає сірою пеленою, а людей посипає чорним пилом, через який в оселях гниють глиняні дахи і темніють долівки та кухні.

У звіті Фонду Рози Люксембург (Rosa-Luxemburg-Stiftung, RLS), німецької політичної лобістської групи, зазначається, що нікелепереробні заводи індустріального парку IMIP викидають в повітря забруднювачі, такі як двоокис сірки, оксиди азоту й вугільну золу — всі вони несуть ризики для здоров'я у випадку вдихання. Через пил мешканці страждають від респіраторних захворювань, а забруднена води викликає свербіж шкіри. Що гірше, для багатьох з них медицина не доступна.

За десятиліття функціонування в індустріальному парку IMIP назбиралося понад 50 плавильних заводів та близько 84 тисяч робітників [індонез.], з них 10% із Китаю. На величезній площі комплексу в 4 тисячі гектарів [індонез.] є власний аеропорт, морський порт, елітні готелі, робітничі гуртожитки та інша необхідна інфраструктура. На IMIP виробляється 4,76 млн тонн [індонез.] нікелевого чавуну (низькосортного феронікелю, англ. Nickel Pig Iron, NPI), основна частина якого експортується до Китаю.

Вхопившись за нікелеві ресурси залізною хваткою, Китай утримує панівне положення на світовому ринку виробництва електромобілів і найближчим часом зовсім не збирається послаблювати свою позицію.