Робітнича партія Курдистану оголосила про рішення скласти зброю, поклавши край 40-річному конфлікту в Туреччині
Зображення Арзу Гейбуллаєвої. Зображення створено за допомогою Canva Pro
Після 12-го з’їзду, що відбувся 5–7 травня, Робітнича партія Курдистану (РПК), яку Туреччина, США та ЄС вважають терористичною організацією, оголосила 12 травня 2025 року про своє майбутнє роззброєння та саморозпуск. «12-й з’їзд РПК ухвалив рішення про розпуск організаційної структури РПК і припинення збройної боротьби, передавши подальше керівництво та дії Лідерові Апо [Абдуллі Оджалану], а також припинити діяльність, що здійснювалася від імені РПК», — йдеться у заяві, яку цитує турецька газета BirGün.
Ця заява стала відповіддю на ініціативу, яку в жовтні 2024 року висунув Девлет Бахчелі, лідер Партії націоналістичного руху (MHP) та ключовий союзник президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана. У межах ініціативи делегація про-курдської Партії рівності та демократії народів (DEM) провела низку зустрічей із ув’язненим лідером РПК Абдуллою Оджаланом.
У результаті цих зустрічей у лютому 2025 року Оджалан, засновник і лідер РПК, закликав організацію та її структури до саморозпуску. 1 березня 2025 року збройні підрозділи РПК оголосили про припинення вогню. Перемовини під егідою DEM тривали протягом кількох тижнів і місяців і завершилися заявою від 12 травня, яка фактично поставила крапку в 40-річному конфлікті, що забрав життя десятків тисяч людей.
Курди — це етнічна група, яка історично проживає на території сучасних Іраку, Ірану, Сирії та Туреччини. РПК виникла у 1980-х роках як збройне курдське угруповання, що боролося за права курдів і їхнє право на самовизначення.
Остання спроба турецької влади налагодити діалог із РПК мала місце у 2013–2015 роках у межах мирного процесу. Згодом переговори зірвалися, і угруповання здійснило низку нападів по всій країні, у відповідь на що турецькі військові та силові структури розпочали операції проти РПК в Іраку та Сирії.
Починаючи з 2017 року, кількість атак, організованих РПК, значно скоротилася. Абдуллу Оджалана заарештували у 1999 році, й нині він відбуває довічне ув’язнення.
Нарешті — мир?
Виступаючи після оголошення, президент Реджеп Тайїп Ердоган заявив: «Ми впевнено крокуємо до нашої мети — Туреччини без терору, долаючи перешкоди, ламаючи упередження та руйнуючи пастки смути й розбрату».
Голова Партії націоналістичного руху (MHP) Девлет Бахчелі сказав: «Сьогодні переміг мир і братерство. Сьогодні перемогли політика й демократія». Він подякував Ердогану та Оджалану, якого назвав «засновником РПК», а також Партії рівності та демократії народів (DEM) і делегаціям, які брали участь у перемовинах.
Парламентська депутатка DEM і членкиня делегації, яка відвідувала Імрали, Первін Булдан заявила: «Почалася нова епоха, у якій ми знімемо колючий дріт і увінчаємо мир».
Голова Республіканської народної партії (CHP) Озьгюр Озель написав у твіті: «Ми, як CHP, історично послідовно стоїмо на боці миру» і наголосив, що демократія та верховенство права мають бути інституціоналізовані, аби соціальний мир став постійним. У подібному дусі виступив і мер Стамбула Екрем Імамоглу, який нині перебуває за ґратами з політичних мотивів. У своїй заяві він підкреслив важливість верховенства права як у цьому процесі, так і надалі.
Попри історичну вагу рішення, досі залишаються питання: що буде далі і що це означає для ширшого внутрішнього й міжнародного політичного контексту.
Від самого початку ініціативи Бахчелі в жовтні 2024 року ключове питання, яке домінувало в публічному дискурсі, звучало так: чому правляча коаліція раптом заговорила про мир — зокрема враховуючи, що сам Бахчелі ніколи не приховував своє вороже ставлення до курдів і курдського питання.
У 2007 році Бахчелі закликав державу стратити Оджалана. У 2010 він відкинув саму можливість мирних перемовин. У 2021 році, коли було вбито Деніз Пойраз, членкиню про-курдської Народно-демократичної партії (HDP), попередниці DEM, Бахчелі звинуватив її в тероризмі. Того ж року Конституційний суд Туреччини прийняв до розгляду позов про заборону HDP. Ще до цього партія зазнавала постійного тиску. Багатьох її провідних членів, зокрема співголову Селахаттіна Демірташа, було заарештовано за звинуваченнями, пов’язаними з тероризмом. Попри рішення Європейського суду з прав людини, Демірташ досі перебуває за ґратами.
Основна опозиційна партія — Республіканська народна партія (CHP) — заявила, що відкрита до перемовин із РПК, але попередила, що крок має передусім політичний підтекст. На її думку, правлячий альянс Партії справедливості й розвитку (AKP) та MHP прагне заручитися підтримкою курдської партії перед спробою внести зміни до конституції. Йдеться про можливу зміну положення, яке обмежує кількість президентських термінів двома по п’ять років. Уже під час виборів минулого року легітимність висування Ердогана на черговий термін викликала серйозні дискусії, проте він узяв участь у другому турі голосування й здобув перемогу.
Коли Ердоган 12 жовтня висловив підтримку ініціативі Бахчелі, він також сказав: «Чим більше буде тих, хто робить подібні кроки, тим більша надія, що ми зможемо розширити базу суспільного консенсусу навколо нової конституції».
Кара за підтримку курдів
Досі незрозуміло, що принесе новий «мир» у контексті численних триваючих судових процесів за звинуваченнями в тероризмі — зокрема проти «Академіків за мир» та сотень обраних мерів, яких було усунуто з посад і замінено державними призначенцями нібито через зв’язки з терористами.
Партія рівності та демократії народів (DEM), раніше відома як Народно-демократична партія (HDP), є третьою за розміром політичною силою в Туреччині. Після попередніх місцевих виборів багато її демократично обраних мерів — а саме 58 — були усунуті з посад, а на їхнє місце призначено урядових довірених осіб через нібито зв’язки з курдськими бойовиками, зокрема з Робітничою партією Курдистану (РПК).
У травні 2023 року, виступаючи на передвиборчому мітингу в Стамбулі, президент Ердоган стояв на сцені, поки на великому екрані поруч демонстрували відео, яке пов’язувало його головного суперника на виборах — Кемаля Киличдароглу — з РПК. Звертаючись до натовпу, що зібрався на території колишнього аеропорту імені Ататюрка, Ердоган сказав: «Вони йдуть пліч-о-пліч з РПК. А ви, мої національні й місцеві громадяни, чи проголосуєте за них?»
Проте відео виявилося фальшивкою. Фактчекери спростували його достовірність і довели, що відео було змонтовано.
За повідомленнями місцевих ЗМІ, напередодні загальних виборів у травні уряд нібито планував розвісити по всіх 81 провінції плакати РПК із логотипом Республіканської народної партії (CHP), щоби навмисно створити враження про зв’язок між цими силами та відлякати виборців від голосування за опозицію. У CHP заявили, що звернуться до Вищої виборчої ради (YSK) через усі ці кампанії з дискредитації.
У грудні 2021 року Міністерство внутрішніх справ Туреччини опублікувало твітер-допис, у якому стверджувалося, що виявлено понад 500 працівників муніципалітетів і пов’язаних із ними компаній, які мали зв’язки з курдськими бойовиками, лівими рухами та іншими «суперечливими» групами.
Тож не дивно, що багато аналітиків і спостерігачів зберігають обережність. Гьонюль Тол, директорка програми з Туреччини в Інституті Близького Сходу й авторка книжки «Війна Ердогана: боротьба автократа вдома і в Сирії», у колонці для Financial Times написала: «Доки Туреччина залишається автократією, суперечки навколо цього питання й надалі підриватимуть зусилля із побудови демократичного майбутнього — як для турків, так і для курдів».
«Стан беззаконня має припинитися», — заявила Первін Булдан, депутатка від DEM і учасниця переговорної делегації. Вона додала: «Курдський народ, демократи, опозиційні групи, робітники та політики зазнали великих несправедливостей у найширшому сенсі цього слова. Усе це потрібно виправляти. Для цього парламент має взяти на себе відповідальність».
Лише час покаже, що означатиме саморозпуск РПК для прав курдів у Туреччині та для стану турецької демократії загалом.
